Хто такі Рабінович і Васильковський. Масштаб різний, але пристрасть до махінацій схожа
Один із позбавлених наприкінці минулого тижня мандату народного депутата – Вадим Рабінович, від початку працював над інформаційним забезпеченням ідей радянського реваншу. Біографія цього діяча вельми насичена подіями. Він двічі притягувався до кримінальної відповідальності ще за часів СРСР, за статтями про розкрадання у особливо великих розмірах. Рабінович був одним із "цеховиків" – власників нелегального бізнесу. За деякими повідомленнями, під час відсидки він підписав згоду про співробітництво з КДБ. Відсидівши дев’ять років з призначених чотирнадцяти, Рабінович після звільнення повернувся до комерційної діяльності. З осені 1993 року він – представник австрійської фірми "Нордекс", яка за сприяння президента України Леоніда Кравчука стала ексклюзивним оператором з постачання до України російської нафти і розрахункам за неї українськими товарами. Ізраїльське громадянство Рабінович отримав, можливо, ще у 1994 році. У 1999-му Служба безпеки України заборонила йому в’їзд до України. Це сталося 24 червня, але вже 27 вересня Рабінович прибув до України на запрошення СБУ, мав бесіду з її керівництвом і – все склалося чудово. Загалом тодішній голова Служби безпеки України Леонід Деркач та його син Андрій, який з червня цього року офіційно проходить як агент головного управління генштабу рф, були надто близькі із Рабіновичем у ті часи. До речі, Андрій Деркач, незважаючи ані на санкції проти нього США, ані на начебто справу СБУ проти нього, мандату досі не позбавлений.
Втім, повернімося до Рабіновича. У 1998 році він звертає увагу на медіа-бізнес, реєструє видавничий дім "CN – Столичные новости", низку друкованих видань та телеканалів, певний час змагається за право керувати телеканалом "1+1". 2007 року він купує футбольний клуб "Арсенал", але за два роки перепродає його меру Києва Леоніду Черновецькому.
Вадим Рабінович відзначився і на ниві громадського життя, зокрема, він очолював Всеукраїнський єврейський конгрес, створив торгівельно-промислову палату Україна-Ізраїль, став головою Об’єднаної єврейської общини України. У політиці Рабінович притримувався принципу "розкладати яйця по різних корзинах", підтримуючи одночасно конкуруючі між собою політичні проєкти. У 2014 році він стає народним депутатом від "Опозиційного блоку", у 2016-му організовує спільну партію з Євгеном Мураєвим.
У лютому 2021 року Рабінович у Верховній Раді назвав партію "Слуга Народу" фашистським дияволом. Приводом стало накладення санкцій на телеканали, підконтрольні його колезі по ОПЗЖ Віктору Медведчуку. Тоді ж він заспівав пісню "Вставай, страна огромная…", однак якість виконання залишала бажати кращого. З початком російсько-української війни політична активність Рабіновича суттєво понизилася і він опинився за межами України. А кілька тижнів тому співробітники Державного бюро розслідувань обшукали народних депутатів від фракції ОПЗЖ, які пробували незаконно перетнути державний кордон України. За підсумками обшуків у нардепа Вадима Рабіновича вилучили три рушниці та великі суми готівки у гривнях та доларах.
Інший фігурант президентського указу про позбавлення громадянства, вже колишній член фракції "Слуга народу" Ігор Васильковський має не таку цікаву та різнобічну біографію, як його колега Рабінович, але він і віком молодше. Утім, є спільні риси щодо поводження з грошима та звітуванням про них. Під час виборів у 139-му окрузі на Одещині вже колишній нардеп відзначився тим, що заплатив біля 800 тисяч гривень за свою виборчу кампанію. З них 748500 грн заплатив сам, а ще 57 тисяч переказало ТОВ "Інтерактивна медіаплатформа", кінцевою бенефіціарною власницею якого є його дружина Олена. Відповідно до декларації, увесь сімейний бюджет Васильковських за 2018 рік становив 195 тисяч гривень. За даними руху "Чесно", станом на 2022 рік у фракції "Слуга Народу" передав в управління найбільшу кількість – 13 підприємств промислово-будівельної групи своєї родини. До слова, Васильковський задекларував також найдорожчий хутряний одяг серед депутатів, шуба його дружини Олени марки RinDi коштує понад 1 млн гривень. При цьому у січні отримав 20 150 грн компенсації за житло. Приводом до позбавлення громадянства стало виявлене у Васильківського громадянство Болгарії.
Спитайте в Шуфріча. Чому Медведчук та інші прокремлівські агенти досі народні депутати
Політичний проєкт ОПЗЖ об’єднав чималу кількість маргіналів, сформованих ще за радянських часів. Дивно для політичної партії відразу називати себе опозиційною, адже мета будь-якої партії – прийти до влади та здійснити реформи, що відповідають її програмним тезам. У випадку ОПЗЖ від початку було зрозуміло, що це контрукраїнський проєкт в Україні.
Україна унікальна, у сенсі толерування ворожих ідеологій та відкритої роботи на іноземні держави. У нас могли притягнути до відповідальності за українські націоналістичні погляди, але нормально ставилися до пропаганди російського націоналізму. Заклики до єдності України вважалися ледь не екстремізмом, водночас не звертали уваги на гасла, які пропагували окремішність певних регіонів, винайдення особливої регіональної "мови" тощо.
Така ситуація нехтування державою своїх інтересів, толерування спецслужбами відкритої агітації проти держави склалася тому, що від початку незалежності у країні не було проведено люстрації та відсторонення від можливості впливати на державу зсередени чималої кількості прорадянські налаштованих осіб. Не відбулася ані чистка держапарату, ані відсторонення працівників спецслужб та армійського керівництва. Не було оприлюднено списки агентів КДБ СРСР, не відбулося кримінальних процесів проти компартії та її сателітних організацій. Заборона діяльності КПРС була лише даниною настроям громадян. Але члени компартії не зазнали жодних переслідувань та утисків. Усі комуністи та їхні посіпаки, які складали більшість у Верховній Раді України – "група 239" – так і залишилися з мандатами народних депутатів України, багато з них мігрували на непогані посади у виконавчій владі. Частина перейшла до Соціалістичної партії на чолі з Олександром Морозом, частина – невдовзі відродила компартію, яку очолив Петро Симоненко.
Це було викликано об’єктивними причинами, відсутністю більшості у національно орієнтованих політиків та певною пасивністю народу. Проте непроведення люстрації відразу після проголошення незалежності та заборони КПРС/КПУ мало довгограючі наслідки, насамперед – гальмування створення україноцентричної еліти. Усі старі радянські кадри, які продовжили керувати державою, за старою інерцією і політично, і економічно орієнтувалися на росію, оскільки саме у москві перебувало їхнє колишнє керівництво, саме через москву "вирішувалися питання" економічної взаємодії.
З усіх "прасок" 1991 року аж до часів першого Майдану українцям промивали мізки щодо потреби залишити віковічні зв’язки між "братніми слов’янськими народами", зберегти "єдиний народногосподарський комплекс". Під ідею збереження Радянського Союзу, хай навіть у іншому форматі, витрачалися величезні кошти, створювалася низка медіа-холдингів, громадських та політичних організацій.
Українські політичні реалії у стороннього спостерігача викликають неабиякий подив. Отже партія ОПЗЖ сформувала фракцію в парламенті. Згодом одного з її лідерів – Медведчука – заарештовано за антиукраїнську діяльність та обміняно на наших військових. Діяльність ОПЗЖ заборонена в Україні, однак депутати, які обрані від неї, надалі допущені до державної таємниці, беруть участь у голосуванні за закони та постанови Верховної Ради, є одними з тих, хто виробляє зовнішньо- та внутрішньополітичний курс України.
Члени фракції, яку було розпущено, 21 квітня 2022 року створили нову депутатську групу у Верховній Раді "Платформа за життя та мир". Під час воєнного стану вибори не проводяться, а ситуація з колективним виключенням депутатів із парламентської спільноти за колабораціонізм не передбачена Конституцією, доводиться розбиратися в індивідуальному порядку з кожним. Поки ж комітет з питань свободи слова очолює один із членів колишньої фракції ОПЗЖ Нестор Шуфрич – не найкращий приклад патріота-державника – цей процес свідомо затягується.
Втім, цікаво, що так як нинішня влада свідомо нехтує всіма можливими законами та процедурами в Україні, вона могла б винайти більш менш прийнятний спосіб позбавлення депутатських мандатів очевидних кремлівських агентів – таких, як Деркач та Медведчук, хай і з порушеннями. Але чомусь саме в цьому випадку у неї прокинулася свідомість. Цікаво, чому…
Проблему подвійного громадянства слід вирішувати. І Зеленський колись обіцяв це зробити
Відсутність люстрації у 1991 році призвела до Помаранчевого Майдану як народної реакції на спроби проросійського реваншу. Намагання Ющенка догодити усім політичним силам спричинила прихід до влади Януковича і Революцію Гідності, але не люстровані як слід проросійські кадри у владі призвели до російського вторгнення і низки зрадницьких дій як політиків, так і спецслужбістів. Зараз триває війна, і це слушний час для очищення влади від потенційних колаборантів та її підготовки до майбутнього мирного життя. Люстрація влади, з побажань проукраїнськи налаштованих громадян, перетворюється на питання виживання держави і народу.
Сам факт позбавлення громадянства та депутатських мандатів не викликає заперечень. Держава і її політична система повинна захищати себе від осіб, які готові користуватися усіма перевагами високого статусу, але своє громадянство розглядають лише як можливості для особистої кар’єри, як тимчасове місце роботи та поживання. Насправді, проблема не обмежується цими двома прізвищами – Рабіновича та Васильковського. Десятки тисяч громадян України мають два, а деякі й три-чотири громадянства.
Українське законодавство дуже цікаве. Воно заперечує можливість подвійного громадянства, водночас у законах нічого не сказано про два громадянства в однієї особи. Адже подвійне громадянство передбачає угоди між країнами, урегулювання правого статусу такої особи. Якщо угоди немає, але громадянин України якимось чином отримує паспорт іншої країни, це є підставою для позбавлення його громадянства. Але лише в разі подання президенту і підписання ним указу, де буде вказане прізвище такої особи. Така ситуація дозволяє використовувати механізм позбавлення громадянства України, в разі набуття іншого громадянства, в якості інструменту покарання або тиску. Нещодавня ситуація з позбавленням громадянства Геннадія Корбана – яскравий приклад застосування такого механізму.
Під час війни усі сили і усі ресурси спрямовують на досягнення перемоги, це природно. Так само природно було б і використати можливості, що надає теперішній час згуртованості суспільства для ухвалення багатьох рішень, які відкладалися роками. Урегулювання проблеми подвійного громадянства та наявності двох або більше громадянств на часі з декількох причин.
Насамперед в Україні є значний відсоток людей, які свого часу отримали російське громадянство або не вийшли з нього. Чимало українців мають громадянство країн ЄС, США, Канади, Ізраїлю тощо. Переважна більшість з них є лояльними до України, але їхній статус осіб із кількома громадянствами потрібно вирішити у правовій площині. Президент Зеленський колись обіцяв знайти рішення для таких співгромадян, але поки що вони існують у законодавчому провалля. Одним з можливих рішень було б дозволити мати інше громадянство, але застосовувати до громадянина України на її території виклично українські закони. Та змінити виборче законодавство таким чином, щоб голосувати мали можливість тільки особи, які фізично присутні на території України, за виключенням працівників українських дипломатичних представництв. Звісно, варто заборонити мати інше громадянство для держслужбовців, а також визначити перелік ворожих країн, отримання громадянства яких буде означати автоматичну втрату українського.
Війна обов’язково закінчиться, країна стане іншою. Вона вже стає іншою і за ментальністю, і за вчинками громадян. До моменту нашої перемоги варто було б підійти з низкою рішень, які зроблять життя в Україні більш досконалим, а ставлення до її громадян – притомним та врегульованим законами, які до того ж будуть виконуватися без огляду на персоналії.
