Підписані 2013 року давоські угоди передбачають п’ятирічне первинне геологічне вивчення Юзівської площі. Але влітку компанія Shell, яка здобула право на видобуток українського сланцевого газу, відклала буріння першої розвідувальної свердловини через бойові дії на Донбасі. Територія газоносної площі ще влітку була визволена від бойовиків, однак її південна частина межує з окупованою зоною. Геологорозвідку, яка дозволить оцінити запаси сланцевого газу та визначити доцільність його видобутку, за прогнозами експертів, можуть провести не раніше 2017-18 року.
"Після періоду первинного геологічного вивчення, якщо підтверджуються комерційні запаси, починається період експериментального видобутку, - пояснює експерт з енергетики Українського центру економічних і політичних досліджень імені Разумкова Михайло Гончар.- Це ще приблизно три роки пробного режиму, потрібних для того, щоб зрозуміти, наскільки виправданими з комерційного погляду є розробка родовища. І лише після цього починається промисловий видобуток. За нормального графіку робіт – а він, як ми бачимо, вже збився, - це перспектива 2022-2030-го року". Також для міжнародних видобувних компаній, які приходять на ринок, потрібно створити сервісну інфраструктуру, яка передбачає розвиток цілих підгалузей – виробництва цементу, труб належної якості тощо.
ЧИТАЙТЕ: Які альтернативи російському газу є у Європи
Коли видобуток сланцевого газу став реальною, хоч і віддаленою, перспективою, боротьба проти нього парадоксально поєднала крайніх лівих і правих політиків. На Донбасі акції проти "сланцевого геноциду" організовували не лише екологи, але й Комуністична та Прогресивна соціалістична партії, а в західних областях України – Всеукраїнське об’єднання "Свобода".
Фото: tyzhden.ua
Помітний, втім, і російський слід. Зокрема, проти видобутку сланцевого газу активно виступала створена Віктором Медведчуком організація "Український вибір". У Слов’янську, крім вітренківців і комуністів, за антисланцевими демонстраціями стояла громадська організація "Команда человечества", що має всеросійську мережу й займається духовним вихованням у дусі "русского мира". Керівник цієї організації був бізнес-партнером самопроголошеного "народного мера" Слов’янська В’ячеслава Пономарьова. За словами голови донецького обласного осередку організації "Мама-86" Галини Олейникової, один із лідерів самопроголошеної ДНР – Денис Пушилін – не раз пропонував організаторам акцій проти видобутку сланцевого газу допомогти з рекламою.
"Половина тих, хто ініціював протести проти видобутку сланцевого газу – не захисники довкілля, а противники компанії Shell, - каже голова краматорського “Фонду розвитку громади” Станіслав Черногор. – Потім саме вони підняли зброю проти українців. Страх перед видобутком сланцевого газу був одним із інструментів, за допомогою яких російські спецслужби та колишнє керівництво держави готували те, що відбулось на Донбасі". У квітні бойовики, які спершу захопили Слов’янськ, а потім намагалися взяти під контроль увесь Донбас, не раз заявляли, що своїми діями захищають регіон від "сланцевого геноциду західних компаній". Заборону видобутку сланцевого газу планували навіть зафіксувати в "Конституції" самопроголошеної республіки. Першого травня в уже захопленому Слов’янську мешканці міста під проводом активістів Компартії вийшли на центральну площу із плакатами: "Славянск против сланцевого геноцида", "Когда вы по-настоящему поймете, что такое фрекинг, будет уже поздно".
Фрекінг – інша назва гідророзриву пласту, технології, за допомогою якої з глибини 1,5-2 кілометри видобувають сланцевий газ. У пласт під великим тиском закачується вода з невеликою кількістю хімікатів, що дозволяє газові виходити на поверхню. Активісти побоюються екологічних наслідків застосування цієї технології. "Видобуток шкідливий тим, що застосовується багато хімічних речовин, відсутні технології їх очищення та переробки, - пояснює Галина Олейникова. – Так, їх небагато, два відсотки, але стакан води з краплею отрути – це вже мертва вода. Крім того, щоб зібрати газ, потрібно розірвати всю площу, бо він знаходиться в пласті. Через кожні два кілометри має бути свердловина". Її однодумець, слов’янський юрист Артур Стуліков, додає: "В нашому регіоні вода – дефіцит, а видобуток газу методом гідророзриву потребує її дуже багато. Добувати сланцевий газ можна лише на шкоду металургійним підприємствам і сільському господарству".
Станіслав Черногор бачив, як видобувають сланцевий газ в американському штаті Пенсильванія – літав туди у складі делегації, спеціально організованої компанією Shell. Він упевнений, що за умови дотримання технологічних стандартів видобуток не завдасть шкоди довкіллю. "Свердловина має діаметр 18 сантиметрів і глибину два кілометри – це як голка! Тиск порід не дозволяє воді підніматися нагору. Більшу небезпеку становлять вуличні туалети в будинках, бо це все потрапляє в питну воду, - каже він. – Люди не хочуть розбиратись і часто використовують недостовірні джерела. Наприклад, фільм “ГазЛенд”, знятий на гроші “Газпрому”". Після поїздки "Фонд розвитку громади" Черногора отримав від компанії Shell ґрант на просвітницькі акції, зокрема на моніторинг якості води в Сіверському Дінці.
Та, крім екологічних страхів, залишаються юридичні. У Давосі було підписано дві угоди про розподіл продукції. Одна з них – між Shell і товариством з обмеженою відповідальністю "Надра Юзівська". У ній, за словами Артура Стулікова, беруть участь також інші компанії, тож виникає підозра щодо корупційної складової. Юрист судився з Shell, вимагаючи розсекретити даоські угоди, а також із Донецькою та Харківською обласними радами, вимагаючи визнати їхню згоду на підписання цих угод недійсною. Врешті йому вдалося заблокувати розвідку сланцевого газу в Слов’янську. "Потрібно поховати цю угоду, економічно збиткову для України", - каже він, і запевняє, що для цього не бракує ні документів, ні охочих надати ґрантове фінансування.
Фото: uk.reuters.com
До того ж, за словами активістів, угода не передбачає відповідальності компаній, що видобуватимуть сланцевий газ, за можливу шкоду для довкілля. А землю, на якій проводитиметься розвідка, можуть забрати в місцевих мешканців, сплативши копійчану компенсацію. Тому, перш ніж починати роботи, слід ухвалити цілу низку законів, які убезпечать громаду від можливих прикрих наслідків.
Проте Михайло Гончар уважає, що передбаченого вдосконалення українського законодавства в рамках угоди про асоціацію з Європейським Союзом буде цілком достатньо. "Є Директива ЄС щодо нетрадиційного газу, - каже експерт. – Важливо не створити надто зарегульовану галузь, як це було зроблено в Європі під тиском захисників довкілля. Адже видобуток нетрадиційного газу, за великим рахунком, не має значних відмінностей від традиційного. Технології розриву пласта використовуються з 1947 року".
За словами експерта, надмір законодавчих перепон може зробити видобуток сланцевого газу невигідним. Наприклад, у Польщі на погодження буріння свердловини йде рік, тоді як у Канади – щонайбільше півтора місяці. "Наші екологи хочуть створити такі умови, за яких жоден інвестор не прийде працювати в Україну, злякавшись бюрократичних процедур. Наявної законодавчої бази достатньо для роботи", - вважає Гончар. Проте тепер, коли "сланцевий геноцид" став частиною антиукраїнської та антизахідної пропагандистської риторики, замирити місцевих мешканців із ідеєю видобутку сланцевого газу на їхніх землях буде вкрай важко.
Маргарита Тулуп
