Вибачте за чергову затримку: це друга частина підсумків, які я почав писати 5 січня, а потім перервався. Як би там не було, я "ясно дав зрозуміти", що я настільки ж розлючений, наскільки і роздратований цією трагедією, відомою як "Війна в Україні" або "Українська війна" (або як ви хочете її називати), а також в рівній мірі корупцією і некомпетентністю володимира путіна (що є головною причиною початку його агресії проти України) та корумпованістю і зрадництвом окремих українських силовиків, або корумпованістю і некомпетентністю колективного західного олігархату і підконтрольних їм політиків. І, таким чином, "розігрівши" свій мозок у першій частині, тепер дозвольте мені поглянути на події останніх кількох днів у другій частині...
Моє застереження на сьогодні: я заздалегідь прошу вибачення за те, що, безумовно, пропустив кілька важливих подій минулого тижня. Вибачте, але у мене було дуже багато роботи.
Стратегічний рівень. Путінські посіпаки збирають приватні війська, а Захід має у перспективі замінити озброєння ЗСУ радянського/російського зразка
Так, так... Ми всі це чули: путін "наказав" припинити вогонь на 36 годин на православне Різдво. Нічого дивного: коли соцопитування показують, що понад 50% росіян хочуть припинення його війни в Україні, він повинен був продемонструвати свою "добру волю", показати себе "людиною миру", і що "це українці хочуть війни". Якщо путін дійсно хоче миру, він може почати виводити свої орди з України в будь-який момент, замість того, щоб претендувати на 40% країни для росії, відмовляючи українцям у праві на існування і обіцяючи їм знищення, продовжуючи тероризувати їх ракетними ударами, масовими затриманнями, тортурами, розстрілами без суду і слідства і тому подібним...
На мій погляд, більш цікавим виявився той факт, що тепер у Шойгу з'явилася власна приватна військова компанія (ПВК). Вона називається "Патріот" і має свою першу "батальйонну тактичну групу", розгорнуту в районі Вугледара, тобто далеко від конкуренції пригожинського "Ваґнера". Це важливо, оскільки вони терпіти не можуть один одного, тобто можуть почати міжусобицю.
Приєднуюсь до клубу тих, хто не може дочекатися, коли Медведєв з'явиться зі своїм власним приватним ополченням: в довгостроковій перспективі це просто неминуче, враховуючи індукований путіним процес виродження російських збройних сил (зсрф) в небуття як "розплату за провал"... Подивіться, які вони погані: витрачають навіть "перепрофільовані" Т-90С, виготовлені для Індії. Боже, я з нетерпінням чекаю, щоб почути, як усі індійці пишатимуться цим.
До речі, якщо гвардійські механізовані з'єднання ВДВ сьогодні переозброюються на 30-річні Т-80, а то й гірші, то "Ваґнер" їздить на "суперсучасних" Т-90М. Тому що, принаймні, на думку путіна, його приватні ополченці виявилися набагато більш відданими і вірними його цілям, ніж регулярні російські збройні сили, і тому що ВДВ, і "Генштаб" зокрем, провалилися. Тому що, як знаєте, путін непогрішимий, і якщо хтось і помиляється, то тільки не він сам.
Не менш цікавою була заява "Кронштадтських підприємств" про поставку восьми комплексів "Орлан" по шість БПЛА в кожному, а в січні-лютому цього року планується поставка ще 12 комплексів (тобто 72 додаткових БПЛА). Чи зможе компанія дійсно зробити стільки – не впевнений: мені здається, що це "на ентузіазмі". Але, безумовно, те, що залишилося від підконтрольного путіну російського оборонного сектору, намагається підвищити свою продуктивність: через погану здатність "Орлан-10/20/30" працювати при низьких температурах, це може здатися "неактуальним" зараз, але потенційно це "не дуже хороша новина на весну"...
Нарешті, 30 або 31 грудня Путін офіційно оголосив "1-й Донецький армійський корпус" (тобто "збройні сили так званої "Донецької Народної Республіки"), "2-й гвардійський Лугансько-Сєвєродонецький армійський корпус" (тобто "збройні сили так званої "Луганської Народної Республіки") і Донецьке вище загальновійськове командне училище "частинами Збройних сил росії". В офіційній заяві наводиться щось на кшталт "восьмирічного бойового досвіду" як підстава вважати їх "боєздатними підрозділами російської армії". Іншими словами: путін продовжує свій аншлюс значної частини України до росії.
З іншого боку, США та деякі їхні союзники оголосили про "наступний раунд" поставок озброєнь в Україну. Серед іншого, вони включатимуть приблизно по "батальйонній кількості" важких броньованих машин AMX-10RC французького виробництва (де-факто "легкі танки на колесах"), бронетранспортерів M113 (та їхніх різновидів у вигляді бойових машин піхоти), бойових машин піхоти M2 Bradly та Marder (ніяких "танків", пані та панове із ЗМІ! ), "але" і "лише" 70 000 артилерійських снарядів калібру 155 мм, "лише" 500 керованих артилерійських снарядів, "лише" 18 додаткових самохідних артилерійських установок та "лише" 36 буксируваних артилерійських установок.
Це, ймовірно, дасть змогу або створити ще одну механізовану бригаду ЗСУ, або повністю переоснастити те чи інше існуюче з'єднання. Цей процес неминучий: у довгостроковій перспективі Захід не зможе утримувати забезпечення ЗСУ без повної заміни всього їхнього озброєння радянського/російського зразка. Він не виробляє відповідну техніку, боєприпаси та запчастини до неї, а також не може продовжувати купувати достатньо всього цього з вторинних джерел (і навіть якщо б і виробляв, то це було б не зовсім надійно). Втім, цього раунду поставок озброєнь буде недостатньо для того, щоб "оперативно" вирівняти існуючу диспропорцію між існуючими підрозділами ЗСУ: наразі жодна з "механізованих" бригад не має однакового набору важкого озброєння, а отже, і боєздатність у них неоднакова. Цей процес займе дуже і дуже багато часу.
З негативного боку: я просто не можу припинити дивуватися, скільки ще різних систем озброєнь НАТО хоче поставити в Україну? Одна справа, якщо армія США, армія Великої Британії, армія Франції та армія Німеччини мають на озброєнні абсолютно різні системи озброєнь. Але на сьогодні день на озброєнні ЗСУ є десятки різних самохідних і буксируваних гаубиць, бронетранспортерів тощо, майже до кожної з яких потрібен різний набір запчастин (навіть різні шини!), не кажучи вже про різні боєприпаси. Це як з автомобілями: якщо наш канцлер їздить на "Мерседесі", а ваш хлопець/дівчина на "Сеаті", а я на "КІА", то для кожного з нас потрібні різні запчастини і різні шини. Зрештою, і різні автомеханіки теж. Тому не може не виникати питання: які ідіоти там у Брюсселі, Вашингтоні, Парижі, Берліні, Лондоні тощо думають, що ЗСУ може продовжувати обслуговувати і експлуатувати всі ці десятки різних систем у довгостроковій перспективі...?!
Можливо, більш важливе значення має те, що Німеччина збирається поставити Україні повний комплект системи протиповітряної оборони PAC-2/3 Patriot. Це буде друга така система, відразу після тієї, яку поставили США.
Принаймні, не менш важлива: за інформацією чуток з розвідки, ведуться роботи по стикуванню зенітних ракет RIM-7 Sea Sparrow американського виробництва з українськими зенітно-ракетними комплексами (ЗРК) "Бук" радянського виробництва. Як такої "новини" немає: відповідні випробування проводилися за приватною/комерційною ініціативою (зокрема, в Чехії) вже понад десять років тому. Однак тоді не було зацікавленості в реалізації ідеї, тобто вона не знайшла платоспроможних замовників. Технічно Sea Sparrow (колись був основною системою ППО малої дальності ВМС США), його італійський варіант (Aspide) і "Бук" відносно схожі: їхні системи наведення залежать від так званого напівактивного радіолокаційного самонаведення (SARH, що означає: радар системи наводить ракети на радіолокаційні відлуння цілі). Таким чином, переналаштувати головки самонаведення ракет американського та італійського виробництва на робочі частоти радарів радянського виробництва має бути відносно нескладно. Все це буде надзвичайно важливим, оскільки постачання Sea Sparrows ("Морських горобців") дозволить зберегти в строю близько 72 українських ЗРК "Бук М1" – чи не найефективнішого засобу ППО країни, запаси оригінальних ракет для яких критично малі.
На завершення цього розділу, два моменти, що представляють інтерес для "любителів зброї":
- ця твіттер-тема про українські ЗРК С-300В1
- українське розслідування щодо російських операторів БПЛА іранського виробництва Shahed-131/136: https://youtu.be/cUd29IynUL0
Повітряно-ракетна війна. Підсумки тижня
Це підводить мене до мого, вже звичного, дискурсу про повітряно-ракетну війну.
Українська енергосистема. Ситуацію навіть не можна назвати "стабільною". Вона скоріше "хитка" і "крихка". Система пошкоджена до такої міри, що просте неналежне/недисципліноване використання мільйонами її споживачів може призвести до колапсу, а навмисні відключення електроенергії не тільки заздалегідь визначені, але й на 1000% вірогідні. Кожного дня. Тобто: занадто велика кількість людей, які вмикають занадто багато електроприладів одночасно (перезарядка смартфона і перегляд телевізора одночасно, плюс пральна машина і приготування їжі одночасно...) тощо – все це "так само небезпечно" для значної частини української енергосистеми, як і додаткові ракетні удари з боку росії. Однак, енергосистема тримається, і деякі елементи були відновлені протягом останнього тижня.
Причина, чому українці змогли це зробити, полягає в тому, що 31 грудня 2022 року путін і Суровікін несподівано вирішили змінити свою стратегію. Замість того, щоб продовжувати руйнувати енергосистему, вони почали націлюватися на те, що головний глашатай з "московського командування" Конашенков оголосив "українськими потужностями з виробництва безпілотників".
Більш конкретно: 30 та 31 грудня росіяни завдали близько 80 артилерійських ракетних ударів (БМ-27 та БМ-30), 29 авіаударів та нанесли 10-16 ударів Shahed-136 по північно-східній Україні. Перелік об'єктів обстрілів був таким же, як і в квітні-травні: більшість – вздовж лінії фронту, від Сум, через Лиман і Бахмут, до півдня Запорізької та Херсонської областей. У більшості випадків Україна не змогла відповісти, за одним відомим винятком: російська батарея, яка обстріляла Херсон 31 грудня, не змогла вчасно змінити позицію і отримала вогонь у відповідь, причому українці заявили про знищення 6 артилерійських установок і 12 машин підтримки.
Протягом тих же двох днів росіяни заявили про три збиті українські гелікоптери, а українці – про один російський.
Потім, близько 13.00 31 грудня, бомбардувальники ВКС рф Ту-95МС випустили близько 20 крилатих ракет Х-101 і Х-555. Як завжди, системи раннього попередження НАТО, в тому числі літак Boeing E-3 Sentry AWACS, що знаходився над Румунією, вчасно попередили про це. Було заявлено, що шість ракет було збито над Київською областю, 5 – над Житомирською і 1 – над Хмельницькою. Не виключено, що деякі з них були збиті польськими зенітно-ракетними комплексами 9K33 Osa-AKM (звітна назва НАТО "SA-8 Gecko"), які нещодавно з'явилися в Україні, але не менш імовірно, що вони розміщені ближче до лінії фронту. На жаль, за винятком будівлі, яка "нібито" використовується спецпідрозділом ЗСУ в Хмельницькому, більшість з тих ракет, що влучили, влучили у цивільних осіб – особливо в таких частинах Києва, як Солом'янський, Голосіївський, Дніпровський та Печерський райони: відомо про 16 загиблих.
Наступного дня (1 січня 2023 року) росіяни активізували розгортання своїх Shahed-131/135 іранського виробництва: до вечора цього дня українці заявили про збиття 45 з них за останні 48 годин: 13 за попередні два дні і 32 в перший день 2023 року, з яких шість над Миколаєвом і дев'ять над Дніпром і Запоріжжям. Подальші українські повідомлення збільшили кількість збитих "Шахедів" тільки за 1 січня 2023 року до 40 (плюс один "Орлан-10" і один "Х-59").
Авіаудари та атаки Shahed-131/135 по Київській, Запорізькій та Херсонській областях продовжувалися і 2 січня. За наявною інформацією, українці зафіксували 6 ракетних, 52 авіаційних та 77 ударів реактивних систем залпового вогню, з яких 6 ракетних, 30 авіаційних ударів та 27 "Шахедів" були спрямовані переважно проти цивільного населення. Українці заявили про щонайменше п'ять збитих "Шахедів": з тих, що пролетіли, два або три влучили в об'єкт, пов'язаний з українською електромережею в районі Станіслава.
Цей 6-денний "потік" російських атак вщух до 4 січня, але навіть тоді українці заявили про збиття одного Су-25 (очевидно, над східними передмістями Бахмута), одного Ка-52 і одного Орлана-10. "Ваґнер" стверджує, що це був український Су-25. Єдине, що можна сказати напевно: щось було збито, але місце падіння знаходиться поза зоною досяжності, і тому ніхто не може надати чітких доказів того, що саме.
З іншого боку, протягом останнього тижня значно активізувалися українські HIMARS-операції. Близько 01.00 ночі 1 січня 2023 року ЗСУ обстріляли склад боєприпасів та прилеглу будівлю 19-го професійно-технічного училища в Макіївці на Донеччині, де розміщувалися бійці зсрф: склад боєприпасів вибухнув, розтрощивши все навколо... російські соціальні мережі почали стверджувати, що загинуло від 300 до 600 осіб (всі військовослужбовці), "московське командування" спочатку повідомляло про 60, а потім Суровікін збільшив цю цифру до 89... Як би там не було, кількість жертв була такою, що її не змогла приховати навіть путінська пропагандистська машина, викликавши бурхливе обговорення в соціальних мережах – нарікання на те, що це "цинічне вбивство десятків російських солдатів напередодні Нового року не можна ігнорувати". Що ж, можливо, їх не треба було туди посилати, головним чином...
Врешті-решт, українці повідомили, що в школі №16 розмістилися:
- 24 військовослужбовці 20-го окремого загону спеціального призначення ВКС
- 20 військовослужбовців 360-го навчального полку зв'язку МВС
- 242 військовослужбовці 631-го регіонального навчального центру артилерійського корпусу зсрф.
За останніми даними, було знайдено 196 тіл (і частин тіл, якщо їх можна ідентифікувати як такі), і загалом близько 270 осіб вважаються зниклими безвісти. Звісно, "московське командування" пообіцяли притягнути до відповідальності "відповідальних посадових осіб" – особливо за "несанкціоноване використання мобільних телефонів", бо, мовляв, це "вони" винні, а не путін, котрий повністю провалив реформування та модернізацію ВДВ, а потім відправив його на війну, яку він не може виграти...
Не менш цікаво, що приблизно в той же час і/або до 4 січня українські HIMARS розчепили на друзки:
- дитячий садок в Шахтарську, який також використовується росіянами для розміщення своїх військ. Чутки повідомляють про ще 20-50 жертв з боку зсрф;
- базу відпочинку, яка використовується як військова база зсрф в Олешках (південь Херсонщини): повідомляється про понад 50 жертв;
- головний склад постачання зсрф у Сватовому;
- два інших склади постачання зсрф (один у Кострогризовому, інший у Великих Копанях);
- ще щось підбите 92-ю мехбригадою в районі Сватового;
- база зсрф у Василівці (на південному березі Дніпра, де, за повідомленнями, було вбито "командира" разом з "багатьма іншими");
- одна база зсрф у Токмаку (повідомляється про понад 80 жертв);
- ресторан "Шоколад" у Токмаку, який також використовується як російська військова база.
На це "московське командування" відреагували заявами про знищення двох, потім трьох, потім чотирьох, потім шести пускових установок М142 HIMARS, і нанесли удар по складу гуманітарної допомоги в Дружківці з ЗРК С-300, розгорнутих як балістичні ракети.
Звичайно, якщо я буду скаржитися на відсутність доказів знищення зсрф хоча б однієї української пускової установки М142 до цього часу, то я буду упередженим, навіть русофобом...
...до того ж, хто сказав, що всі ці удари мали бути завдані саме HIMARS? Деякі з них насправді виконувались М270, як цей колишній французький зразок, що зараз перебуває на озброєнні ЗСУ.
Битва за Донбас. Погода та другий фронт
На передовій – погода. Після кількох тижнів вологої погоди, температура повітря вже знижується і зараз "стабілізується" на рівні від -5°C до -10°C. Це означає, що ґрунт стане твердим.
...і "фронт №2": вже кілька днів поспіль по всій лінії фронту на Донбасі, від Куп'янська на півночі до Вугледара на півдні, точаться артилерійські дуелі.
Куп'янськ-Сватове. Бої останніх днів точилися на ділянці між Тавільжанкою і Лиманом Першим, тобто навколо питання, чи зможуть українці розширити свій плацдарм у Дворічному, чи росіянам вдасться відтіснити їх на річку Оскіл. Достатньо сказати, що там нічого не змінилося щодо позицій.
На захід від Сватового. Українцям (включно з підрозділом "Кракен") вдалося дещо розширити та поглибити прорив першої лінії російської оборони на схід від Стельмахівки: закріпилися в Коломийчисі, потім звільнили залишки Підкуйчанська (10 км на північний захід від Сватового), атакували Новоселівське (західна сторона Куземівки) і, нарешті, дійшли до того, що росіяни змушені обстрілювати їх на підступах до Зміївки, що за 2,5-3 км від Сватового. І дійсно, росіяни не лише обстріляли там підрозділи ЗСУ, але й відреагували на це потужними авіаударами та нальотами бойових вертольотів Мі-24 та Ка-52 ще 29-31 грудня, що, зазвичай, свідчить про те, що справи справді розвиваються найгіршим чином, принаймні для путіна. При цьому, наскільки мені відомо, після 29-30 грудня на цій ділянці фронту не відбулося жодних серйозних змін. Ймовірною причиною є (або була) погода: тоді було "мокро", а зараз це найкращий шлях до "замерзання".
Сіверсько-Соледарський і Бахмутський напрям. Дехто стверджує, що загалом у складі ЗСУ 13 бригад з 90 тисячами військовослужбовців, які дислокуються в місті та навколо нього. Хотілося б запитати персонажів, які доходять до таких думок, чи замислювалися вони хоч на секунду над тим, як українці мають розміщувати таку кількість військ на такій невеликій території: як сардини в банці, і горизонтально чи вертикально?
А тепер серйозно: насправді там знаходяться елементи близько 15 різних бригад ЗСУ. Переважно по одному батальйону – але не 13 повноцінних бригад. Оскільки я сьогодні "обговорюю машини": це як з будь-якою автостоянкою поруч з вами. Завжди є ліміт, скільки машин туди можна впихнути. У Бахмуті ЗСУ просто ніяк не можуть втиснути 90 000 військових на таку маленьку площу (принаймні, без ризику, що вони будуть гинути сотнями від кожного влучання російської артилерії).
Повертаючись до дійсно важливих речей: приблизно до 31 грудня 2022 року не мало значення, який це був день тижня: росіяни наступали "хвиля за хвилею", так само несучи свої 400-600 загиблих на день. Звичайний "потік" дій виглядав приблизно так: у 8-9 з 10 випадків українці завчасно виявляли чергову російську атаку (і то за допомогою БПЛА, про які Asia Times, спираючись на численні повідомлення західних ЗМІ за квітень-травень, повідомляє, що росіяни "збивають їх пачками"), і розбивали її на шматки своєю артилерією задовго до того, як ворог встигав підійти на відстань стрільби зі своїх штурмових гвинтівок. У тих одному чи двох випадках, коли росіяни підходили ближче, питання полягало в тому, чи могли вони вчасно повідомити про свої знахідки з українських позицій, щоб їхня артилерія могла надати підтримку, перш ніж бути розірваною на шматки українським кулеметним та мінометним вогнем. Або як швидко українська артилерія (при цьому, включаючи танки 4-ї танкової, розгорнуті як самохідні артилерійські установки) могла розгорнути ефективний контрбатарейний вогонь проти російської артилерії. Апогеєм такої практики став штурм Підгороднього, в якому росіяни втратили близько 50% задіяних сил, не отримавши абсолютно ніякого виграшу (дійсно, за даними чуток від розвідки, ЗСУ не зазнали жодних втрат).
Потім, приблизно 31 грудня, посилений всрф "Ваґнер", який привів з собою додаткову артилерію, знову змінив тактику і, користуючись постійною нестачею в українських сил артилерійських снарядів, почав діяти дуже невеликими групами військ, які проникали на українські позиції. Результат виявився потрійним:
A) українські БПЛА не змогли відстежити всі невеликі групи російських військ;
Б) українська артилерія не могла наносити удари по "кожним 2-3 російським військовим навколо";
В) бої регулярно закінчувалися на ближній дистанції, що, в свою чергу, призводило до зростання кількості українських втрат від вогню зі стрілецької зброї і втрати кількох позицій.
3 січня "Ваґнер" заявив про захоплення Бахмутського та "успіхи на схід від Соледара". На сьогодні можна з упевненістю стверджувати, що він захопив щонайменше Бахмутське. Протягом останніх трьох днів він продовжував наступати, невпинно, аналогічним чином, на північ та південь від Соледару, в напрямку Краснополівки та Красної Гори, а також на південь Соледару плюс на Підгороднє. Станом на 5 січня становище українського гарнізону в Соледарі було, м'яко кажучи, "критичним" (і так: людські втрати з обох сторін були "щонайменше важкими").
Зараз місто Соледар утримується (в основному) 46-ю повітряно-десантною бригадою, і це, як повідомлялося, стабілізувало ситуацію. Тим не менш, немає сумнівів, що станом на 5 січня вони були "де-факто оточені з трьох боків", і що російські заяви про те, що вони зайняли центр міста, "принаймні частково відповідають дійсності". Не дивно, що станом на вечір минулого дня було підтверджено, що 46-та відійшла з південної сторони міста на північ: вона не могла ризикувати потрапити в оточення російського наступу. На якийсь час здавалося, що вся ця ділянка фронту може розвалитися...
У свою чергу, станом на сьогоднішній ранок з'явилася новина про те, що українці – а це 3-я штурмова бригада "Азов" (реорганізований колишній полк "Азов") – в ході нічної операції контратакували і відвоювали не лише солеварню в Соледарі, але й більшу частину міста, з, між іншим, наступним результатом:
Це так багато говорить про путінське перемир'я...
Підгородне ще тримається, але оскільки росіянам вдалося повернутися до розвалин заправки на південний схід від нього, воно також перебуває під тиском з трьох боків. Не дивно, що більшість описів ситуації в Бахмуті за останні три дні – це щось на кшталт "тихо, але напружено і похмуро": якщо росіянам вдасться прорватися до траси Т0513, що на північ від міста, український гарнізон втратить один із шляхів постачання. Це тим більше важливо, що нещодавно російська артилерія зруйнувала міст у центрі міста, який з'єднував східну частину із західною.
Разом з тим, українські позиції на східній та південно-східній околицях Бахмута за останні кілька днів навіть покращилися. Зокрема, ЗСУ зачистили вулицю Патріса Лумумби та відновили контроль над більшою частиною сміттєзвалища. Водночас, ситуація в Опитному залишається критичною, оскільки "Ваґнер" просуває свої невеликі диверсійні групи у північний сектор села.
З інших місць з "незвичайним" розвитком подій.
Мар'їнка. протягом останнього тижня 1-й АК зсрф (читай: залишки "Збройних сил так званої Донецької народної республіки") продовжував наступати на центр селища. Можливо, здобули кілька будинків, в обмін на важкі втрати, передусім свої, хоча й українські теж є.
Гуляйполе. 3 січня росіяни атакували село Дорожнянка, що на південь від Гуляйполя. Українці спочатку відійшли, а потім повернулися, вигнавши росіян.
Херсон. Ситуація навколо Олешків тим часом прояснилася настільки, що я можу сказати: вибачте, це місце все ще під російським контролем. росіяни стабілізували там свій фронт, розгорнувши 10-ту бригаду спецназу.
Менш успішним був їхній штурм Потьомкінського острова на Дніпрі, оголошений у соціальних мережах близько тижня тому чимось на кшталт "чергового славного російського наступу": "українці пішли в контратаку" і, схоже, викурили всіх росіян, які там були, а це, в першу чергу, спецназ і ВДВ. Не можна позбутися враження, що це була чергова абсолютно безглузда російська операція, розпочата без жодних причин і мети, яка закінчилася катастрофою. У цьому можна не сумніватися: Потьомкінський обов'язково ще деякий час залишатиметься місцем подальших, аналогічних дій. Тобто: атак і контратак спецназу. А все тому, що жодна зі сторін не має достатньої кількості військ і засобів для їх утримання на цьому острові, а отже, не може "захистити його на 100% напевно".
Ось, вважайте, і все на сьогодні.
