Пізно ввечері 9 грудня 2015 року бійці підрозділу «Альфа» СБУ узяли штурмом квартиру у Києві. В ході спецоперації загинув один з бійців «Альфи», а також господар квартири. СБУ прозвітувала, що «припинено діяльність диверсійно-розвідувальної групи, яка діяла у низці міст України, у тому числі в Києві».
Згодом, стало відомо, що убитий «ватажок ДРГ» – 50-річний виходець з Донецька, відомий під іменами Олег Мужчиль і Сергій Аміров, псевдо – «Лісник». Донедавна – керівник розвідувального підрозділу ДУК «Правий сектор».
Також Мужчиль/Аміров був головою Духовного управління буддистів України та настоятелем єдиного в Україні офіційно чинного буддистського монастиря «Шейчен-Лінг», розташованого у селищі Ольгине Волноваського району Донецької області.
«Він був 100%-м ФСБшником», – стверджують у СБУ.
Ким убитий був насправді? iPress.ua зібрав свідчення про «Лісника» та версії його смерті.
«Лісник» швидше жертва своєї непримиренності, марнославства і «гіперпатріотізму»
Євген Іхельзон, журналіст і блогер, виходець з Донецька. Знав убитого з початку 1990-х
Думаю, що все свою діяльність Олег Мужчиль, він же Сергій Аміров, він же Дорже Жамбо здійснював абсолютно щиро, виходячи з внутрішніх переконань. Можливо, він перейшов тонку грань, між тим, коли ти воюєш за Україну і коли воюєш з магазинами цукерок «Рошен». При відсутності самоконтролю і бажанні бути знаменитим таке трапляється.
– ФСБ? Не знаю, швидше гіперпатріотізм вкрай правих, вбитий був членом «Тризубу» років 20 («Тризуб імені Степана Бандери» – парамілітарна націоналістична організація орденського типу, яка була заснована 14 жовтня 1993 року. У 1996-1999 та 2005-2012 роках її очолював Дмитро Ярош), тому швидше СБУ, ніж ФСБ, на мою думку. Чимало ультранаціоналістів були в контакті зі службами, втім, ці контакти могли бути і корисними для країни.
Аміров (праворуч) у своєму монастирі
– Буддизм. Олег був нам відомий, як Дорже Жамбо з 1991 року, він один із засновників першої в Донецьку буддійської громади. Його інтерес до буддизму був щирим і непідробним, він практикував вчення буддизму, нам є за що сказати йому «дякую». Однак, з моєї точки зору, тільки нестримно марнославна людина може стати буддійським ченцем-самозванцем, яким і був Дорже Жамбо. Можливо, це стане одкровенням для його учнів, але вони вчилися у людини, яка придумала свою біографію, всі його історії були брехнею. Чернече ім’я і школу він придумав сам, таке трапляється в країнах, де люди неосвічені і не можуть перевірити.
Тим не менше, хочеться вірити, що людина, яка одягає «одяг Будди», робила це з щирими намірами.
Зі свого боку, я жалкую, що знав це і мовчав, щоб не конфліктувати публічно. Підкреслюю, що він не виписався з буддистів, як з «Правого сектора», заднім числом. Він був таким, як є. І мені шкода, що його життя обірвалося таким трагічним чином.
– Ліквідація. Очевидно, що його хотіли просто затримати, як затримали інших учасників «групи». Буває, що трапляються ексцеси, шкода, що так сталося. Для мене, очевидно, що люди, квартира яких набита вибухівкою, не збираються займатися медитацією на «добро». Треба бути обережними, принаймні, поки не будуть з’ясовані обставини справи.
Хочу тільки сказати, що «Лісник» швидше жертва своєї непримиренності, марнославства і «гіперпатріотізму», про що можна прочитати на його сторінці в ФБ.
«Постійно закликав до бунтів, терактів, будь-яких силових дій»
Олена Білозерська, журналіст, активіст «Правого сектора»
Що його звали Олег Мужчиль, я, звичайно, і гадки не мала. Для мене він був «Лісник», або Сергій Аміров – по Фейсбуку. Аміров, до речі, від ісламського терміну «амір» – командир. «Сергей Командиров» – посміхнувшись, пояснив він. А справжні імена – навіть імена, не тільки прізвища – у нас питати не прийнято.
Він очолював один з підрозділів розвідки ДУК ПС (вийшов з ДУК за власним бажанням у кінці літа). Був висококваліфікованим розвідником-диверсантом і авантюристом до мозку кісток. Воював, за його словами, у Другу чеченську (на боці чеченців). Його не раз арештовували. Сидів у «Матроській тишині». Розказував, що там усюди килими і абсолютна тиша, яка діє на психіку краще за будь-які тортури. Кілька тижнів такого сидіння в «одиночці» – і переважна більшість людей готові розказати слідчим усе завгодно – просто за право поговорити з живою людиною.
Він очолював Духовне управління українських буддистів, був настоятелем буддійського монастиря. Почувши про це від нього, я недовірливо спитала, чи він справді щиро сповідує буддизм чи це для нього одне з багатьох прикриттів розвідника. «Одно другому не мешает, – посміхаючись, казав він. – Я путешествую по буддийским храмам, это моя легенда. И, конечно, я настоящий буддист».
Він не без захвату розповідав, як одного разу в Росії його намагалися «розколоти» справжні професіонали. Йому підставили освіченого буддиста (або спеціаліста з питань буддизму), який побував у тих самих священних місцях, їм було про що поговорити. Під час спілкування «буддист» час від часу вживав терміни, які стосуються іншої релігії – не пам'ятаю, можливо, індуїзму чи даосизму. Людина, для якої буддизм – лише поверхнево вивчена шпигунська легенда, ні за що не помітила б цього нюансу. Але «Лісник», справжній буддист, одразу це помітив і зрозумів, що це підставна особа, яка намагається вивести його на чисту воду. «Ось так потрібно працювати», – казав він.
Він був родом зі східної України. Очолював кілька автономних груп, які з початку війни активно працювали на окупованих територіях і навіть на території Росії. Я бачила відеоролики з їхніх операцій – працювали добре. Згодом – причина мені невідома – «Лісник» осів на контрольованій Україною території, перевіз сюди частину своїх людей. Серед них були громадяни РФ, з тамтешніх радикальних опозиційних кіл, я особисто бачила двох.
Вживу ми з ним познайомились на початку літа цього року, коли він з кількома людьми осів на нашій базі. Познайомились і майже подружилися – з того моменту, коли він раптово з’ясував, що принаймні по одній з його улюблених спеціалізацій я володію знаннями і можу розмовляти з ним на рівних. Після цього була не одна ніч балачок взагалі про все – від серйозних політичних питань до дрібних випадків із життя. Розповідав таке – дуже шкодую, що не записувала по свіжих слідах. Мене дивувала легкість, з якою він розказував про те, про що люди його професії зазвичай мовчать. А коли я кудись ненадовго від’їжджала, він незмінно годував замкненого у моїй кімнаті Комцю Ватничка.
У минулому він, як і мій батько, був акваріумістом – це була ще одна спільна тема для розмов. Пам’ятаю, розказував, як неймовірно дорого коштує тримати акваріуми з морськими рибами і водоростями, і як заробляють (і як ризикують) контрабандисти, які переправляють сюди екзотичних морських риб і рідкісні корали. Не пам’ятаю, чи встиг особисто він позайматися такою контрабандою, але не здивуюся, якщо встиг, причому не для заробітку, а для власного задоволення. Він був з тих людей, для яких авантюра – все.
Неймовірно розумний, ерудований, харизматичний, з блискавичною реакцією. Це про нього колись я розказувала історію, як він у небезпечній ситуації з неймовірною швидкістю рив окоп і на питання: «Что, решил вспомнить молодость?» миттєво відповів: «Нет, решил встретить старость». Підтягнутий, рухливий, без шкідливих звичок, виглядав дуже молодо – як на мене, років на 40, я дуже здивувалася, коли дізналась, що йому за 50.
Розумом, лексикою, манерою говорити, парадоксальністю мислення, навіть блиском очей він нагадував мені Дмитра Корчинського. «Чому я сиджу і дивлюся на тебе, а бачу Корчинського?», – врешті-решт напряму спитала я.
«Потому что мы были в одних и тех же местах, учились у тех же людей, читали те же книги. Но разница между нами в том, что он философ, то есть, балабол, который ничего не довел до конца, а я военный, и я человек дела».
Його стосунки з «Правим сектором» були дуже складними. Дмитра Яроша він тупо ненавидів, асоціював себе лише з ДУК, і те – з деякими «оговорками». Постійно закликав до бунтів, терактів, будь-яких силових дій, як маячню сприймав усі аргументи на тему, що не можна робити такі речі, поки в державі не назріла революційна ситуація. Аргументовано, на історичних і сучасних прикладах, пояснював, що думка більшості – ніщо, що історію творять одиниці, відчайдухи. Чи не всі його розмови крутилися навколо цього. Говорив спокійно, переконливо, на вигляд абсолютно щиро.
На своїй сторінці у Фейсбук він постійно лаяв Яроша, ПС і взагалі всіх за млявість, нерішучість, неготовність вже зараз підривати усе, що рухається, і стріляти в усе, що піднімає голову. Це було занадто навіть для найрадикальніших наших радикалів, і врешті-решт ми з «Лісником» попрощалися. Не вигнали – пішов сам. Не знаю, як інші, а я, якщо чесно, зітхнула з полегшенням.
Як вам така, наприклад, розмова. Я почала казати, що якби завтра, припустимо, відбувся переворот і президентом України став би Ярош, жодна держава світу не визнала б нову владу.
«Лісник» перебив:
– Кто угодно, только не Ярош. Это вообще не тот человек.
– Послухай, я не схильна обожествляти Яроша, але реально кращого наразі не знаю. Він може чогось не знати або не вміти, але є головне – він порядна людина.
– А я худшего не знаю. Его уровень – сельский учитель, это максимум. А порядочность в политике... – і весело засміявся. «Лісник» чхати хотів на порядність і казав це абсолютно відверто. Можливо, він вважав її прийнятною у стосунках між друзями, але не більше.
Звичайно, я спитала в нього, що він взагалі робить у ПС, якщо так ставиться до Яроша. Він відповів, що він не в ПС, а лише в ДУК, і ДУК потрібен йому для того, щоб знайомитись з цікавими йому людьми. Щоб приходити до них не з вулиці, а під брендом ДУК.
Далі я спитала: «Якщо не Ярош, то ХТО??? Не можу ж я підозрювати тебе у бажанні привести до влади Сєню або Юлю».
– Я сам. И больше никто.
– У тебе такі амбіції? – я спочатку вирішила, що це жарт.
– Ну, если я возглавляю всех украинских буддистов, как ты думаешь, есть у меня амбиции? Я просто никого не вижу больше, кто потянет.
Пост "Лісника" після стрілянини у Мукачевому
Я пробувала казати щось про те, що кар’єрна «стеля» для розвідника – це голова СБУ чи ГУР. Можна, звичайно, і вище, але для цього треба зав’язати з професією і років 5-10 побути публічною людиною, щоб тебе знали... Він мене не почув. Я вирішила тоді, що людина трохи втратила зв’язок із реальністю.
Дмитро Ярош, у свою чергу, поважав «Лісника» за професіоналізм, але не довіряв йому ні хвилини і закликав ставитись до цієї людини з великою обережністю.
У підрозділі Амірова, зокрема, були люди, про яких нічого хорошого сказати не можу. У нас була база біля великого ставка, на якій знаходились кілька невеличких підрозділів зі своїми командирами, і всі вони підпорядковувались нашому старшому командиру, який перебував на тій же базі. І от люди «Лісника» почали брати з місцевих рибалок плату за право ловити рибу у цьому ставку. Решта бійців, включно зі старшим, про це нічого не знали. Рибалки платили, але коли їм підняли ціни, поскаржилися на правосєків, які їх обдирають, і в нас почалися проблеми. (Нагадаю, що в «зоні АТО» правосєків взагалі офіційно немає). Ми доволі довго думали, що ВСП, яка заявилася на базу (добре, що нас попередили і вони нікого не застали) вигадує нісенітниці про якісь там скарги на нас.
Одразу після цієї історії «Лісник» і його люди буквально за півдня з нашої бази з'їхали. Більше я його не бачила. Тільки читала гнівні пости у Фейсбуці, де мало не кожне друге слово було на кшталт «підрив» і де наїзди на ПС чергувалися з повідомленнями ЗМІ про різні силові акції – не без натяку, що групи «Лісника» якось причетні до цього.
ІМХО, він просто загрався. Хочеш підривати – підривай, хочеш скидати – скидай, але мовчи, не піарся. Воюємо ж ми з квітня місяця мовчки, таємно, маскуючись під інші підрозділи, нікому сторонньому не розповідаючи про те, що робимо. Навіть зараз, коли я це пишу, наші хлопці в полі, на ворожій території.
Дурнею було б думати, що СБУшники не моніторять твій Фейсбук і не стежать за тобою, якщо ти у кожному пості закликаєш до державного перевороту. І не пристрелять тебе, якщо ти сидиш у квартирі, набитій зброєю.
Він казав, що в нього амбіції, що він хоче бути диктатором – але, як на мою думку, не стільки там було тих амбіцій, скільки потягу до пригод, ексцентричності натури, яка й призвела до його загибелі.
Його б енергію і знання у правильне русло... Там, влітку на базі, він часто вдягав кікімору і зникав десь на півдня-день. Одного разу приходить веселий і розказує, як провчив наших солдатиків, які розслабились і ловили рибу, не виставивши охорону. Підкрався до них під виглядом сепарського диверсанта, роззброїв і взяв у полон. Сказав їм потім, що якщо вони так робитимуть і надалі, то не вони їстимуть рибу, а риба їстиме їх. Може, він і правильно зробив – краще він їх повчить, ніж супротивник, але я тоді намагалася витягнути наших полонених, і ще довго не могла позбутися думки, що ніж знущатися з лохуватих солдатиків, краще б він, з такими навичками, парочку матьорих «се парів» мені на обмін привів...
Чи працював він на ФСБ чи ГРУ – не знаю. Казати такі речі без серйозних доказів неприпустимо. Чи міг працювати? Як на мене, він міг працювати на будь-яку розвідку світу, співпраця з якою могла б задовольнити його бажання жити так, як він хотів жити, робити те, що він хотів робити. Думаю, що за рахунок свого розуму і кваліфікації він розраховував усіх переграти – переграти, знов-таки, не в інтересах України чи якоїсь структури – а так, задоволення заради.
Кінець Лісника, в принципі, був закономірним. І як би там не було, він, Лісник, заслуговує на повагу – за те, що, на відміну від десятків інших, що підбивають інших на подвиги, в лапках і без лапок, а самі відсиджуються в безпеці – «відповів за базар» і пішов своїм шляхом до кінця.
Вчора вранці Олег опублікував зовсім недвозначну заяву про підрив у Харкові магазину «Рошен». Сьогодні вранці Олега було вбито під час «ліквідації російської ДРГ»
Роман Сініцин, волонтер об’єднання «Народний тил»
Намагаюсь зрозуміти хоча-б щось по «ліквідації російського ДРГ» вранці на Оболоні. З двома 200 і двома 300. Один з вбитих виявився легендарним Сергій Аміров. (справжнє ім'я Олег Мужчиль, він же «Лісник»), якого тісно пов’язують з націоналістичним донецьким підпіллям часів початку конфлікту.
Ось, як стверджують, минулорічна робота Сергія і його групи по ліквідації дірявих ДАІшників під Донецьком.
За словами тих хто знав Сергія – такого було багато.
Він пішов з розвідки ДУК ПС через те, що погляди на подальшу боротьбу кардинально розійшлись з керівництвом. Відкрито називав Яроша порохоботом. Про нього говорять різне. Але воїн був від Бога, це визнають усі з ким я спілкувався.
Олег вважав, що воювати потрібно як з зовнішнім так з внутрішнім окупантом. Під внутрішнім окупантом розумів «олігархічний режим на чолі з Порошенком».
Вчора вранці Олег опублікував зовсім недвозначну заяву про підрив у Харкові магазину «Рошен». Сьогодні вранці Олега було вбито під час «ліквідації російської ДРГ». В квартирі були знайдено багато гранат та вибухівки. Підкинули чи ні – питання спірне. Зазвичай вдома таке не тримають.
Подивіться скріншоти і почитайте. І фейсбук Олега полистайте. Можна погоджуватись чи не погоджуватись. З чимось погоджуватись, а з чимось ні. Можна кричати, що Олег був агентом ФСБ. Надто радикально, ідеалістично, відкрито, дивно. Але зрозуміло одне, Фейсбук – зло.
Це була дуже радикальна і добре тренована група
Родіон Шовкошитний, волонтер, бореться з контрабандою в зоні АТО
Убитий в Києві «ДРГ-шник» не мав ніякого стосунку до «Правого Сектору», про що є відповідний запис на його сторінці в ФБ.
Узята група не має ніякого стосунку до ФСБ, РФ і що там ще їм приписують. Пара паспортів РФ доводить лише те, що у них були паспорти РФ.
Це була дуже радикальна і добре тренована група, чим і пояснюються 1-200, 2-300 у СБУ. Власне, через свою радикальну радикальність вони і відмовилися від ПС.
Вони опинилися в опозиції до всіх.
На якомусь етапі стався вкидання і зміщення акцентів через серйозні видання на «Правий сектор».
Будь ласка, не розноcьте цю дезу. Не потрібно зіштовхувати лобами ПС і «контору».
Це до великої біди.
