Ізраїль - це невеличка країна, за розміром як Львівська область, для мене - коктейль із назвою "Мультисвіт".
За чотири місяці життя на Близькому Сході мені таки вдалось переконатись, що "не такий страшний вовк як його малюють".
Фото: Галина Грицишин
По-перше, не всі араби - вороги євреїв. 25% населення Ізраїлю складають араби, друзи, черкеси та інші національні меншини, і 75% - євреї. Причому, євреї з'їжджаються сюди з усього світу, приносячи із собою свою мову, культуру, звичаї та спосіб життя. Найбільше я зустрічаю репатріантів із країн СНД, Франції, США, Бразилії, Ефіопії, Ємену.
Фото: Галина Грицишин
Місцевий гід Вадим Сергієнко виріс в Ізраїлі і знає його як власну домівку. Ось що він каже про самопочуття арабів-ізраїльтян як національної меншини:
"Якщо вибрати будь-яку країну в світі, де таке ж кількісне співвідношення арабів і не арабів, як тут, то в Ізраїлі - найкращі відносини. В інших державах ситуація набагато гірша, в арабських країнах меншини угнітають. А тут я часто на роботі бачу водіїв і медиків арабського походження, вони працюють у різних готелях… Вони звільнені від служби в армії, але багато з них займаються волонтерством. Зайди в "Сороку" (ред.- одна з передових клінік в Ізраїлі), там дуже багато лікарів-арабів".
Друга державна мова в Ізраїлі — арабська. Вона зображена на дорожніх знаках, на товарних етикетках, на банкнотах, в усіх державних установах, видаються книги і преса арабською мовою, в державних університетах створені мечеті для арабських студентів, араби мають право голосу і свої партії у Кнесеті (парламенті), а також безкоштовне медичне страхування. Більшість арабів-ізраїльтян вільно володіють івритом, це їхня друга мова. Так само і євреї вивчають арабську у школах і вищих навчальних закладах.
Найцікавіше те, що у тих містах, де євреї живуть поряд з арабами (Яффо, Луд, Хайфа та інші) іноді навіть трапляються випадки романтичних стосунків і весілля між ними. Щоправда, важко потім "поділити" дитину, оскільки незрозуміло, у традиціях якого віросповідання її ростити.
Інша справа - стосунки між ізраїльтянами і палестинцями. Майор "Цааль" (армії оборони Ізраїлю) Зеев К. розповідає:
"Араби-ізраїльтяни й араби-палестинці — це різні люди. Палестинці живуть на своїх територіях, ізраїльтяни — на своїх. Вони розділені, тому конфліктів на побутовому рівні бути не може. Якщо дуже нечасті випадки трапляються, то це, зазвичай, хуліганство людей, які приходять з арабських поселень, і намагаються висловити протест у неправовій формі".
Один із найвідоміших гідів Ізраїлю Алекс Табак мешкає у Єрусалимі. Поряд із його районом є арабське село прямісінько всередині міста. Там він щодня гуляє у парку із собакою і каже, що ніколи нічого небезпечного не відбувалось.
Алекс також розповів, як протестувало арабське населення проти нещодавнього оголошення Дональда Трампа:
"Ті араби, які є господарями крамниць, наступного дня не вийшли на роботу на знак протесту. В Єрусалимі було спокійно. Неспокійно було у тій частині міста, де живуть араби, які ідентифікують себе із Палестиною, а також у самій Палестинській автономії".
Громадські діячі Єрусалима після того, як ЗМІ посіяли паніку, публікували актуальні фоторепортажі у соцмережах із так званих "гарячих точок Єрусалима", наприклад:
"Последние вагоны, увозящие счастливчиков подальше от беснующихся погромщиков"
Фото і коментарі з Facebook сторінки Vlad Telman
"Бесплодные попытки властей нарисовать безмятежную картинку безопасности в мире реального насилия"
Фото і коментарі з Facebook сторінки Vlad Telman
"В кафе и ресторанах - пир во время чумы. Попытка наесться впрок"
Фото і коментарі з Facebook сторінки Vlad Telman
Щодо самоідентифікації Алекс пояснив, що в Ізраїлі є арабські міста, такі як Хеврон, наприклад. І араб, який живе у Хайфі буде почуватись ближче і ставитись серйозніше до євреїв, ніж араб із Хеврона:
"Так само, як єврей зі Львова буде ближчим мені по духу, ніж українець, який живе в Тель-Авіві. Араб, котрий виріс у східній частині Єрусалима, відчуває себе частиною Палестини. Він ніколи там не жив, але він так вихований, тому на його домі з'явиться палестинський прапор. Араб, котрий мешкає у Хайфі, до прикладу, навчається в університеті, лікується в медичних установах і має всі права, він не відчуватиме себе частиною Палестини. Він ізраїльтянин".
Вороже ставляться один до одного клани і племена бедуїнів та арабів. Вони воюють століттями. Дотепер, якщо арабську жінку хтось побачить поряд із чужим чоловіком у кафе, наприклад, її можуть убити. А у бедуїнів донині існує поняття "кровної помсти". Але навіть для мене зараз це звучить, як із фільмів чи казок, хоча я живу у місті Беер-Шева, що в географічному центрі Ізраїля, посеред пустелі Негев, де часто можна зустріти бедуїнів. На такі речі просто на вулиці, на щастя, не натрапиш. Вони відбуваються всередині відповідних етнічних поселень.
Одного разу ми з подругою поїхали в арабський супермаркет, бо почули, що там дешевше. Нас не так вразили ціни, як погляди покупців на наші шорти вище колін, але ніхто і слова не сказав, тому ми спокійно здійснили усі заплановані покупки. Зараз ми навчаємося за програмою у коледжі, де майже усі студенти — араби. Ніхто із нас ніколи не звертав на це уваги і не відчував якоїсь різниці.
Звісно, арабо-ізраїльський конфлікт живе, але поруч із ним живуть звичайні люди, які щодня вчаться не піддаватись на провокації і намагання інших сіяти ворожнечу. І треба визнати - у них це виходить.
