Все дійство відбувалося у найбільшому кінотеатрі міста, головна зала якого вміщає майже 800 осіб. Ще на підході до кінотеатру видно, що кількість охочих побачити Кличка чи не удвічі більша. Біля входу - молоді хлопці і дівчата із червоними прапорами "УДАРу", поруч з колонок лунає гучна музика, а на двох великих екранах крутять ролики із партійним лідером.
На зустріч пускають лише за запрошеннями – нікого зайвого, у залі мають бути лише свої.
Кличко запізнюється майже на годину. За той час місцевий кандидат у депутати по мажоритарному сихівському округу, генеральний продюсер телеканалу ЗІК Дмитро Добродомов розповідає про себе, про Україну після виборів та про досвід Грузії. Потім з’ясується, що Грузією марить не лише Добродомов – це мрія всього "УДАРу".
Дмитро Добродомов. Фото: Ярослав Іваночко / iPress.ua
Люди зустрічають Кличка стоячи з бурхливими оваціями. Як і Добродомов, він розказує про 1991 рік, про свою молодість, про те, як голосував за незалежну Україну і "мріяв, що будуватиме нову країну".
На задньому фоні чути, як до зали, де виступає Кличко відчайдушно намагаються прорватися ті, у кого запрошення нема – вони гучно грюкають у двері і голосно обурюються. Але на них ніхто не зважає – охорона вже нікого не пускає і не випускає зі зали.
А Кличко тим часом розказує про "купку людей, які працюють не на країну, а на себе". Його промова рясно всипана заїждженими темами про країни Заходу із нормальним рівнем життя, про погану владу, яка працює на власне збагачення, про високий рівень корупції. Він з усіх сил намагається говорити українською мовою, без шпаргалок, але за добре продуманим сценарієм. Інколи довго згадує те чи інше слово, але на російську не переходить. Цього б львів’яни йому точно не пробачили.
"За роки кризи, коли весь світ втрачав гроші, лише в Україні кількість мільярдерів збільшилася удвічі", - каже боксер-політик.
"Мені боляче, подорожуючи світом, чути, що Україна – це країна третього світу у центрі Європи. Боляче чути, що до українців ставляться, як до людей третього сорту", - каже Кличко.
Виступ переривають оплески і затяжне екзальтоване "Браво!".
Створюється враження, що для кожного політика розповіді про Європу і тамтешній рівень життя є обов'язковим пунктом промови.
Кличко плавно підходить до представлення Добродомова – розповідає, що взяв до своєї команди найкращих людей, "які горять" і "в яких горять очі".
"Я би хотів дати цій людині слово, щоб він у двох словах сказав, що він не стане тушкою, не зрадить партію, принципам, своїх виборців, своїй країні, що він підтримує той самий світогляд, критерії, які ми вимагаємо від кожного, хто з нами працює", - каже Кличко.
"Дякую, Віталій Володимирович. У нас вже була розмова перед вашим приїздом. Мене всі знають. Я хочу лише одне запитати: чи чесно я, як журналіст, роблю свою роботу?", - питає людей в залі Добродомов.
"Таааак!", - відповідає зал. Кличко усміхається.
Кличко радить молодим людям мріяти і "робити все, щоб мрія стала реальністю".
"Може потрібні будуть роки, може багато років, - втішає Кличко, - але нема жодної мрії, яку б неможливо було б втілити в життя".
Щоб підбадьорити слухачів він розповідає про те, як хлопчиком мріяв стати чемпіоном світу із боксу, а його однокласники насміхалися з нього.
"І сьогодні я продовжую мріяти. Мрію про те, що ми, українці, і наша країна – сучасна, бо ми європейці. Але, на жаль, ми дуже далекі від Європи за рівнем життя, за стандартами життя", - закінчив свою промову Кличко.
Далі почалося спілкування із виборцями. Хоча назвати це спілкуванням важко.
"Для мене завжди було гарно, коли ти спілкуєшся з людиною і людина може поставити запитання. Але тут вже стільки питань в письмовому вигляді прийшло. Тому питайте", - сказав Кличко.
При цьому з-за куліс хтось із команди Віталія Кличка виніс стійку з мікрофоном у зал, але через декілька секунд заніс її назад. Питання, які люди передавали до Віталія Кличка проходили потрійну фільтрацію тих, хто сидів у президії на сцені і після цього їх зачитував Добродомов. У рядах чулося незадоволення таким кроком.
Зрештою, та кількість питань, на які відповів Кличко (а їх було аж вісім) не дає права назвати дійство у кінотеатрі повноцінною зустріччю із виборцями. Та й самі питання більше скидалися на штабні заготовки, аніж імпровізацію.
Львів’яни питали Кличка, що він думає про заяву Арсенія Яценюка, який вважає його недостатньо опозиційним, про ставлення до мовної проблеми, про те, навіщо йому політика, про фінансування "УДАРу" олігархами, про перспективи визначити на округах найбільш рейтингових кандидатів у депутати, щоб менш популярні зняли свої кандидатури з виборів, про те куди у своїй зовнішній політиці має рухатися Україна, що робити, аби молодь не виїжджала закордон, про вільний час Кличка.
У своєму виступі Кличко майже дослівно повторює слова Добродомова про досвід Грузії. Люди у залі посміхаються.
"Декілька місяців тому я був у Грузії. Я був шокований. Це зовсім інша країна", - каже Кличко. Виникає враження, що вся його команда регулярно їздить у Грузію подивитися, як там йдуть справи і перейняти досвід грузинів.
У короткій програмі Кличка була також передача боксеру дитячого малюнка від трирічної дівчинки із побажанням, щоб "вона пішла в школу у новій країні", і тримання на руках хлопчика зі значком "УДАР" на піджаку, і квіти та поцілунки від прихильниці дуету Кличка-Добродомова.
Однак наприкінці все пішло не за планом. Коли Кличко вже попрощався із виборцями, люди ринулися до сцени за автографами. Тиснява зчинилася така, що малі діти, яких батьки принесли подивитися на "живу легенду", почали плакати. Люди все більше почали стискати кільце навколо Кличка, його охорона не могла впоратися із охочими потиснути руку боксерові або отримати його підпис на агітці. Його однопартійці закликали львів’ян проявити традиційну львівську гостинність і відпустити Кличка, але екзальтовані присутністю зірки львів'яни й чути не хотіли про це.
Врешті Кличкові вдалося вирватися з оточення фанатів боксу. Зал повільно спорожнів. Пенсіонери жваво обговорювали подію – хтось був у захопленні від нього, комусь не сподобалося, що його питання так і не прозвучало. Молодь розмовляла телефоном: "Чуєш, я бачив Кличка" або "Кличко мені дав автограф".
У автобусах, які відходили від кінотеатру, справжні мітинги. Люди похилого віку сперечаються про те, чи варто голосувати за Кличка, чи він "такий самий, як інші".
"Як то так – німецьку мову він знає, англійську знає, російську знає, а українську ні?", - каже сивочолий дядько років сімдесяти.
"Кому ви вірите? Його фракція у Київраді голосувала за перейменування вулиці Мазепи! Він такий самий, як і ті бандити з Партії регіонів", - каже дядько з бородою у білій сорочці.
"Це провокатор! Комуніст!", - почулося з різних кінців автобуса. "Дядько-провокатор" поспішив вийти на найближчій зупинці.
"Якщо він буде таким самим добрим політиком, як спортсменом, то буде дуже добре. Треба молодим давати дорогу", - втрутилася у розмову літня пані. Про кандидата у депутати Дмитра Добродомова або програму партії чомусь ніхто не говорить.
Хтозна, скільки б ще тривала ця розмова у салоні львівської маршрутки, але час було виходити. Зворохоблені передвиборчою промовою Кличка львів'яни далі сперечалися, хто з політиків кращий, хто менший злодій, а хто говорить українською.
