Назва цього фільму обумовлена рішенням Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) додати кохання до переліку психічних відхилень під кодом F63.9, поряд із алкоголізмом, клептоманією і токсикоманією. Спершу кіно планували представити широкому глядачеві у лютому цього року – до дня закоханих. Проте події в Україні – Євромайдан, анексія Криму, війна на Донбасі – не сприяли цьому. Тому стрічка вийшла у прокат лише 30 жовтня.
Це українсько-французька дивна романтична комедія з краплинами інтелектуалізму та фантастики, яка захоплює глядача в обійми і не відпускає до завершення. Залишає відбитки своїх рук.
ЧИТАЙТЕ: "Сімейка монстрів": не варто боятись коробок
Це історія про кохання: вона – лікар-венеролог, він – космонавт. Вони зустрічаються зовсім випадково, ще й виявляють взаємну неприязнь один до одного. Проте завдяки "науковому експерименту" Олександр Чайка (актор Національного драматичного театру імені Івана Франка Олексій Зубков) та Олександра Львівна (яскрава французька актриса Ніна Сол) зближуються і шукають цілющу силу небезпечного вірусу любові. Кіно про кохання абсолютно різних світів: емоцій та логіки, жіночої незалежності, самодостатності, і чоловічої невпевненості та сором'язливості (особливо, коли персонажі обговорюють інтимні теми).
В цілому стрічка про амбівалентність світу: у ній зустрічаються макрокосм – зображення галактики, зіркових туманностей, планет, – та міскрокосм – анімаційне відтворення структури клітини під мікроскопом. Перетинаються протилежні світі, як Інь і Ян: чоловіка і жінки. У фільмі змішуються сучасність з радянським минулим, причому Олександра їздить на старій "Волзі", як належне. Таким чином "Хвороба кохання" із суміші різних елементів формує власний світ, не подібний до звичного нам, дивний та світлий. Складовими якого є багато стереотипів про минуле і сучасне. Йдеться про табу на обговорення інтимних речей у широкому колі, змагання між країнами за першість у освоєнні космосу та про те, як жінка може отримувати все вищі й вищі посади у великій корпорації.
ЧИТАЙТЕ: "Гамер" Олега Сенцова: хтось хоче, а хтось отримує
Стрічка про хвороби Венери, про які суспільство лише шепоче. Олександра ж говорить про ці проблеми вголос, чи навіть з викликом. Вона переконана, що венеричні захворювання нічим не відрізняються, до прикладу, від грипу, та романтизує це, прирівнюючи хворобу до п'єси. "Все життя – гра, і люди в ній актори": в цій п'єсі є зав'язка – людина починає хворіти, розвиток подій (включаючи кульмінацію) – різні стадії хвороби та розв'язка – смерть.
Фільм має в собі візуальні елементи приналежності як до Франції, так і до України. Франція втілюється в машинах швидкої допомоги і шапочці космонавта із прапором. Україна виявляється радше як "совок", чи пострадянське суспільство: Олександра їздить на роботу на старому автомобілі, космонавтів до ракети везуть на поржавілому автобусі. Також відголосок СРСР є в неприйнятті сміливої позиції героїні щодо відсутності табуйованих тем: йдеться про венеричні хвороби та секс. Відомо ж, що в СРСР не було сексу. От і персонажі реагують вкрай збентежено на таку тематику.
Інтелектуалізм прикрашає та збагачує стрічку. Йдеться не лише про розмови лікарів щодо різних венеричних хвороб та засобів їх лікування. Усі персонажі культурно обізнані. Олександра розповідає вчителям школи про те, що й Джойс і Бодлер теж не уникали венеричних захворювань. Вона говорить про Булгакова, який працював венерологом та присвятив цьому захворюванню роман – "Зоряний висип". Також Олександр у планетарії цитує вірш російського поета Гумільова "Ах, Венера". Поетизація фільму спричинена ще й тим, що захворювання порівнюють із драматичним твором.
Приємність вуху глядача принесе як дивакуватий музичний супровід стрічки – робота Ігоря Мельничука та Павла Крохмальова (Брати Гадюкіни), який вдало відтворює ко(с)мічність фільму, так і класика – звучання опери Вагнера "Тангейзер", під яку відбуваються кульмінаційні події. Для естетів та любителів тонких натяків перегляд кінокартини принесе задоволення з позицій звукоряду зокрема.
Космічність стрічки полягає у розкритті позаземної теми. Головний герой – космонавт, який тільки що повернувся із земної орбіти. Зародження кохання між ним та Олександрою відбувається у планетарії, який поступово перетворюється у відкритий космос із барвистими туманностями, зорями і планетами. Фільм не претендує на майстерну візуалізацію космосу (як "Місяць" (2009) чи "Гравітація" (2013)), радше навпаки, спеціально все зображено несправжнім, грайливим. Як і зображення крові під мікроскопом: де мультиплікаційні частини клітини з лапками бігають одне за одним.
ЧИТАЙТЕ: Два дні та одна ніч у пошуках людяності
Кіно подає віртуальну реальність із справжніми проблемами для усіх країн: бути першими у освоєнні позаземного. Керівництво пропонує Олександрові зробити те, чого ще не робили ні США, ні Китай, ні Німеччина – секс у відкритому космосі. Лише для того, щоб випередити всіх інших. Яскраво проводиться паралель із космічними амбіціями СРСР. До того ж у цьому проекті братиме участь така собі комсомолка-космонавтка Головкач Лєна (варто вимовляти вголос), яка "кому тільки не дала", щоб полетіти в космос.
Комічність стрічки базується насамперед на медичних іронічних жартах у стилі "Доктора Хауса". Режисери створили кілька комічних персонажів, які домальовують сюжет: це помічник Олександри – манірний медбрат, який проводить аналізи пацієнтам. Це професорка Мойжес Роза Борисівна (Світлана Крючкова), яка викладає в університеті та опоетизовує венерологію. Та пацієнти Олександри: чоловік, який з кожної нової країни, яку відвідує – привозить новий "сувенірчик" та хлопчина, який знайшов кохання, а потрапив до лікарні лікувати інтимне захворювання.
Поєднання фізики і гумору формує унікальний світ цього фільму. Дослідження хвороб любові чи Венери збагачує його життям. "F63.9 Хвороба кохання" - це французько-українська суміш ко(с)мічного кохання, різних світів та інтелектуалізму. Фільм з хорошим завершенням, де любов перемагає у боротьбі проти світу та з відповіддю на філософське питання: "Яка венерична хвороба найнебезпечніша?".
