Вторгнення в Україну було приречене стати геополітичною катастрофою для російських інтересів. Проте путін і його оточення не помилялися, коли побачили загрозу для свого режиму й існування у русі України на Захід та в її розвитку як демократичної ринкової економіки з верховенством права. Так вважає член редколегії The Wall Street Journal Холман В. Дженкінс-молодший.
На його думку, режим путіна був другом для російського народу та його інтересів приблизно так само, як режим Гітлера – для німецького народу та інтересів. Він переконує, що насправді війна має сенс для кремля лише як вистава, спрямована на утримання путіна при владі – за рахунок легкої та популярної перемоги. Проте, коли це не спрацювало, вважає автор, збереження влади розглядається через мілітаризацію суспільства і заборону опонентів.
Дістається від оглядача деяким західним експертам, які називають себе реалістами. За словами Дженкінса, ці самопроголошені реалісти виглядають доволі іронічно, продовжуючи наполягати на тому, що помилка Заходу змусила росію вступити у війну, з метою захистити свої законні інтереси. Насправді, стверджує автор, ці об’єктивні інтереси полягали в тому, що до вторгнення путіна в Україну 60 000 російських солдатів були живими, НАТО був сплячим і неагресивним альянсом без Швеції та Фінляндії, Україна була більше відома корупцією, ніж запеклим бойовим духом і мала застарілу радянську армію, а не сучасну західного зразка.
Як зауважує Дженкінс, найбільша загроза географічному та державному виживанню росії походить від самого пана путіна. ігор гіркін, російський націоналістичний провокатор, який допоміг розпочати війну 2014 року, надав очільнику кремля саркастичний титул "унікальної стратегічної переваги росії".
Щодо Заходу, то, на думку автора, після року війни, незважаючи на звинувачення у протилежному, він насправді має стратегію. Вона спрямована на те, щоб змусити путіна взяти на себе відповідальність за провал його війни, поки температура в москві не стане занадто високою для нього і його союзників.
Дженкінс стверджує, що НАТО аргументовано, але часом неоптимально уникає поширення війни безпосередньо на російські землі, обмеживши озброєння, що надається Україні, аби не підкріплювати твердження путіна про те, що війну йому нав'язали або що сама росія перебуває під загрозою.
Кінцевий результат війни, на думку члена редколегії WSJ, неявно спрямований на путіна та його політичний режим. За його словами, Захід перевертає з ніг на голову сумнівну концепцію тотальної війни минулого століття, в якій цивільне населення є мішенню. Зрозуміло, що не було заявлено жодної військової мети з боку НАТО, яка б зачіпала громадян росії. Захід ніби вдається до повідомлення, що це путін викрадає синів росіян і відправляє їх додому через три тижні в мішках для трупів. Як наголошує Дженкінс, рівень життя їхніх сімей неухильно знижується через вибір, який було зроблено в москві і ніде більше.
На його думку, як би путін не хотів, використовуючи війну, відтворити свій режим за образом і подобою Північної Кореї, він не здатен цього зробити. Він навіть не може позбавити своїх громадян доступу до ютубу. І автор переконаний, що це є вразливе місце, яке слід використати.
Дженкінс вважає, що Захід не проводить пропагандистської кампанії, спрямованої на російський народ, хоча і висловлює сумніви, що можна ще гірше зобразити те, що той народ бачить на власні очі. Втім, він переконаний, що у США є один спосіб вплинути на ситуацію. За його словами, Сполучені Штати досі мовчали про вибухи у російських багатоквартирних будинках у 1999 році (мається на увазі серія терористичних актів у російських містах Буйнакськ, Волгодонськ і москва 4-16 вересня 1999 року, внаслідок чого загинули 307 осіб), які маловідомий тоді путін використав для того, щоб просунутися на посаду президента. Тоді ці вибухи приписували чеченським терористам, але докази того, що напади були здійснені власними службами безпеки, є беззаперечними. США ніколи не оприлюднювали висновки своєї розвідки, і на думку Дженкінса, саме зараз найслушніший для цього час.
Він переконаний, що аби закінчити війну на умовах, прийнятних для НАТО, внутрішня політика росії має дати тріщину, як це сталося з СРСР за часів Холодної війни. В епоху ядерної зброї, стверджує автор колонки, саме таким чином ведеться боротьба між великими державами.
Дженкінс як ті "реалісти", з яких він сміється, але при цьому чомусь вважає, що найменш правдоподібна ідея полягає у наступному: війна закінчиться, коли українські війська вийдуть на кордони, які існували до 2014 року. На його думку, путін ніколи не визнає поразки, але в якийсь момент він урочисто запропонує припинити вогонь, поки його війська все ще перебуватимуть на українській території. Тоді, пише він, США та їхнім друзям у Києві доведеться провести складну дискусію. Автор не зазначає напряму, що предметом цієї дискусії може бути відмова України від якихось територій. Але зменшити складність цієї дискусії, на думку члена редколегії WSJ, має визнання того, наскільки дружнім буде світ після закінчення війни до зростання української могутності на противагу російській. "Погляньмо на приклад: вже запущена і працює нова залізнична лінія до порту Констанца в Румунії, яка є членом НАТО, щоб ізолювати українську експортну економіку від російських загроз", – пише Дженкінс. Насправді, він до біса нічого не розуміє в економіці, якщо стверджує, що якась залізнична колія до Констанци убезпечить український експорт від російських загроз.
Дженкінс вважає, що описувати сьогоднішню війну у якості проксі-війни, як це роблять деякі американські критики, неправильно. На його думку, в Україні була б війна за участю місцевих та регіональних сил, які стали б на чийсь бік, навіть якби США залишилися осторонь. У цьому випадку, переконує автор, фрагментарні втручання зробили Сполучені Штати союзником Києва і зобов'язали Вашингтон дотримуватися стратегії примусу росії до столу переговорів, використовуючи будь-яку комбінацію ескалації та стримування, необхідну для досягнення цієї мети.
Джерело: The Wall Street Journal
