Зі 7 жовтня автор колонки у Wall Street Journal Холман Дженкінс постійно згадує фразу Джека Ніколсона, який грав полковника морської піхоти у фільмі "Кілька хороших хлопців": "Вам правда не по зубах". Він пригадує цю фразу адресно до друзів Ізраїлю, які шоковані звірячою жорстокістю нападу того дня, так, ніби історія не дає аналогічних прикладів, а атака не спланована саме для досягнення такого ефекту.
Незабаром, на думку автора, можливо, доведеться зіткнутися з іншою правдою. Можна очікувати, що США слідуватимуть власним інтересам, але пропущеним крізь фільтр електоральних інтересів свого президента. Сполучені Штати перекинули значні сили до східного Середземномор'я. Якщо це продовжуватиметься, це дозволить Ізраїлю завершити нейтралізацію Хамасу і запевнити своїх боязких арабських партнерів у тому, в чиїх руках все ще сила. Це за умови, що американська політика зможе витримати жахливі труднощі, прорахунки і неминучі звинувачення у воєнних злочинах, які з'являться після ізраїльських (або будь-яких інших) воєнних дій. "Альтернатива, як нам доведеться постійно нагадувати собі, навряд чи буде приємнішою", – пише Холман Дженкінс.
Натомість у політиці Джо Байдена щодо України, де триває війна, на його думку, відчувається нетерпіння. Таке враження, ніби був встановлений секундомір для українського теперішнього контрнаступу, який казав: "Покваптеся і відвоюйте будь-яку територію, яку зможете, щоб ми змогли досягти припинення вогню", – зазначає редактор WSJ. І додає, що іноді здавалося, що надання зброї Україні стримували через страх Білого дому перед тим, що може статися від надто великого українського успіху.
Минулого тижня від українського генерала Валерія Залужного надійшло зізнання, з використанням слова, на яке прихильники України на Заході нещодавно намагалися накласти табу: патова ситуація. Технології – безпілотники-розвідники – ускладнюють концентрацію сил для рішучого прориву, хоча це стосується обох сторін. Зрозуміло, що в розумінні генерала Залужного "поразка" – це те, що Україна не повернула собі всю свою територію. Холман Дженкінс "не звинувачує в цьому США, але... З песимізмом можна переборщити".
Якщо Сполучені Штати на сьогодні не віддані ідеї повернення Україні всієї її території, то зараз вони повністю віддані незалежності України та стримуванню росії. Тож президент Володимир Зеленський, на думку консервативного колумніста, повинен попросити не лише винищувачі F-16, а й, до певної дати, F-35. Байден повинен їх надати.
Дженкінс вважає, що росіяни, з практичної точки зору, зараз на максимумі своїх зусиль. На відміну від Сталіна з величезною матеріальною допомогою від адміністрації Рузвельта, путін не будує масивну армію для наступу. Подальша мобілізація чоловічого населення не входить до списку його бажань – на що, безсумнівно, розраховує адміністрація Байдена. На південній периферії росії зростає нестабільність, разом із можливими китайськими витівками. Україна є новою великою військовою силою на західному кордоні рф. Швеція і Фінляндія з їхнім грізним військовим потенціалом стають частиною НАТО. Ймовірно, має якийсь сенс і те, що підлеглий путіна олександр лукашенко в білорусі також щось бурмоче про "патову ситуацію".
Шістдесят років потому в Пентагоні знову рекомендують читати історію Корейської війни 1963 року, написану Ференбахом. Автор книги пояснює метання Трумена, готовність президента задовольнитися нічиєю, а не перемогою. Як і Байден, пише Холман Дженкінс, президент Трумен місяцями чекав, щоб виступити з промовою про конфлікт. Тоді США теж не вели війну, а запобігали Третій світовій. У свідомості Трумена і його радників був свіжий досвід тотальної війни у Другій світовій. Також свіжим було усвідомлення того, що Сполучені Штати втрачають імунітет до того, що їхні власні міста будуть спалені дотла.
Як зауважує Дженкінс, група ядерних держав сьогодні оцінює США як державу, що занепадає. росія та Іран зробили свої ставки. Ці ставки були б потужнішими, якби Китай зробив те ж саме. Ось чому вся увага прикута до Тайваню.
В історії американцям щастило знаходити на посаду президента гуманних людей, які, тим не менш, усвідомлювали, що потрібно робити, і були готові це робити. Втім, як зазначає колумніст, американці занадто часто знаходять їх, коли потрібно вести війни, які можна було б відвернути.
На думку автора, якби американські лідери та електорат були більш готові йти на ризик, Другої світової війни, ймовірно, вдалося б уникнути. Якби адміністрація Трумена була більш чітко переконана у своїй готовності захищати Південну Корею і повідомила про це Сталіну, Корейська війна, ймовірно, не відбулася б. Цими порівняннями автор приводить до думки, що США мали б бути більш готовими йти на ризик і більше допомагати Україні.
"Прийняття нелюдської логіки конфлікту і реалій сили – це важка боротьба зі спокусою уникнення ризику та ілюзією, що наше прагнення до миру поділяють інші. Американці часто усвідомлювали це повільніше, ніж могли б", – завершує свою статтю Холман Дженкінс.
Джерело: Wall Street Journal
