Минулий тиждень був для мене дуже цікавим. Мені довелося зустрітися з представниками європейських оборонних індустрій і дізнатися як обнадійливу, так і протверезливу інформацію про те, як європейські держави готуються до забезпечення своєї безпеки в майбутньому. Насправді відбудова європейської оборони, про яку ми стільки чуємо, здебільшого перебуває на початковій стадії. Видатки зросли лише незначно, а структури їхніх збройних сил загалом залишилися майже такими ж, як і раніше (уявіть армію зразка до 2022 року з певним прогресом у сфері дронів). Я підготував цей матеріал про те, що всі армії мають врахувати вже зараз у процесі модернізації. Сподіваюся написати про це більше, щойно зможу і матиму інформацію, якою можна поділитися.
Очевидно, Україна була на першому плані серед питань, що розглядалися, і було ясно, що українська оборонна промисловість дійсно досягла значних успіхів. Було висловлено захоплення тим, чого змогли досягти українці, створивши з нуля цілі виробничі потужності за набагато коротший час і з набагато меншими витратами, ніж це було б майже у будь-якій іншій країні Європи (а може, й у будь-якій іншій країні світу). Триваюча українська кампанія проти російських НПЗ (цього тижня було проведено ще кілька операцій, про це нижче) переважно спирається на власне виробництво. У лютому 2022 року нічого із цього не існувало у скільки-небудь значущій формі.
Українське виробництво було ключовим чинником ефективної боротьби України у війні. Воно допомогло українцям пережити припинення військової допомоги США та зупинку нових продажів американського озброєння (які можуть і відновитися, а можуть і ні) під час літнього наступу росії. І все це відбувається попри те, що адміністрація Трампа, схоже, доклала значних зусиль, аби послабити Україну влітку, скорочуючи постачання американської зброї і вводячи в оману щодо того, що справді було в дорозі, як чітко показує ця стаття в Atlantic.
З огляду на все це, українці цього літа продемонстрували надзвичайні результати. росіяни не захопили жодного скільки-небудь значущого міста; Покровськ, Часів Яр, навіть Торецьк, які були ареною бойових дій протягом більше року (а подекуди і роками), досі повністю або частково перебувають під контролем України. Минулого тижня з'явилися ознаки українських контратак на низці ділянок по всьому фронту.
Тож насамперед я хотів би розповісти про найвідомішу і найуспішнішу з українських контратак, адже вона демонструє важливу відмінність між російською та українською арміями і пояснює, чому Україна може виграти цю війну.
російські військові, захоплені українцями наприкінці серпня поблизу Добропілля. Реакція України на успіхи росії в цьому районі промовистіша за все інше.
Найбільш показовий воєнний розвиток подій за останній місяць
11 серпня почали поширюватися повідомлення, нібито росіяни здійснили великий "прорив" північніше Покровська, в районі українського села Допропілля.
Повідомлення одразу подали цю операцію як ознаку того, що росія й далі успішно адаптується на полі бою, а також як ще один знак, що бойовий дух і спроможність української армії небезпечно близькі до провалу. Нагадаю, саме так газета New York Times описала російський наступ 12 серпня:
Нещодавній наступ росії поблизу Покровська в Донецькій області є суворим попередженням про те, що війська москви як і раніше здатні досягати швидких успіхів на полі бою. Це відбувається напередодні п'ятничних переговорів, під час яких, як очікується, путін висуне Трампу серйозні вимоги, включно з вимогою, аби Україна поступилася тією частиною Донецької області, яку Київ все ще утримує.
Покровськ, який колись був важливим логістичним центром для українських сил на сході, зараз напівоточений з північного сходу до південного заходу. Українським військам доводиться проходити вузьким 16-кілометровим коридором, щоб увійти в місто, що робить їх вразливими для атак дронами.
російські війська, ймовірно, намагатимуться затягнути зашморг навколо міста, щоб змусити українські війська відступити – тактика, яку вони успішно застосовували для захоплення інших міст.
Того ж дня газета Wall Street Journal змалювала українську армію в украй поганому стані з погляду мотивації та командування.
На той час це була надто проста й лінива оповідь. Мовляв: дивіться, росіяни здійснили разючу зміну на мапі, отже, мали бути глибинні причини, що свідчать про силу росії та слабкість України, чи не так? До того ж аналітична спільнота говорила про можливі російські оперативні прориви та крах України.
Але річ у тім, що вирішальною виявилася реакція обох сторін на російський прорив, і вона показала протилежне до перших публікацій. Українська армія виявилася значно маневренішою, а російська не змогла адаптуватися до нової ситуації. Зрештою, цей епізод став реальним прикладом українського успіху (хоча я не бачив багато, якщо взагалі бачив, матеріалів, які прямо це визнають).
Що сталося? 11 серпня росіяни дійсно заскочили українців зненацька і змогли проникнути в їхні лінії (українці намагаються утримувати передній край якомога меншою кількістю бійців, щоб зменшити втрати). росіяни, можливо, досягли навіть більшого, ніж очікували, і здійснили одне швидке, стрімке просування.
Однак далі сталося те, що виявилося показовішим. росіяни явно не були готові до такого "успіху" і, схоже, завмерли на місці. Усі розмови про оперативний прорив виявилися, по суті, порожніми проросійськими фантазіями: у регіоні росіяни не мали ані потрібних сил, ані логістики, щоб використати свій ривок. Їм просто не було чим розвинути прорив, і вони зупинилися.
Натомість українці відреагували разюче швидко, буквально "на марші", щоб впоратися з неочікуваною кризою. Один із найкращих підрозділів ЗСУ, частину бригади "Азов", негайно перекинули в складі групи, що отримала завдання зупинити росіян. Вони зробили більше: невдовзі розбили російський наступ на менші, непідтримувані виступи. Ось карта на 15 серпня – лише за кілька днів українці почали контролювати ситуацію.
Відтоді ініціатива перейшла до України, а росіяни опинилися в обороні. Схоже, від початкового російського просування мало що лишилося. Також повідомляється про значні втрати росіян. Ось карта на вчора: виступ був ще більше стиснутий, а українці захопили ще більше території в його основі. Зверніть увагу, що Deep State часто не показує українські просування одразу, а лише з відтермінуванням, щоб захистити підрозділи, які здійснюють атаки.
Зеленський заявив, що в ході цієї операції українські сили повністю відбили у росіян 170 кв. км і загалом контролюють 330 кв. км території, яка спершу була втрачена. Ось офіційне українське повідомлення з його словами:
"Щодо наших контрнаступальних дій у районах Добропілля і Покровська. "Руські" хотіли оточити нас, але саме наші Збройні сили роблять там все, щоб знищити ворога. На сьогодні десь близько 330 кв. км під нашим контролем, звільнено 160, і більше 170 зачищено від ворога", – розповів Зеленський.
Він прогнозує, що саме на цьому напрямку ворог зосередить основні зусилля.
"Ми розуміємо, що саме туди вони зараз будуть перекидати особовий склад, аби зберегти позиції. Вони туди і додавали постійно, тому що це був їх головний наступ – Добропільський, Покровський напрямки. І зараз вони підтягнули туди 61 бригаду морської піхоти, розуміючи, що втрачають велику кількість своїх військових", – сказав президент.
Він відзначив, що вважає такі дії Сил оборони успіхом.
Чому ж це найбільш "показовий" розвиток подій? Тому що обидві армії зіткнулися, здається, з неочікуваною ситуацією. Це була пряма перевірка спроможностей. У жодної зі сторін не було багато часу, щоб заздалегідь спланувати свої дії (хоча можна було б подумати, що росіяни принаймні мали якийсь план на випадок успіху). Тож обидві сторони мусили швидко реагувати і планувати на ходу. Зрештою, очевидно, лише одна армія змогла це зробити – українська; російська – ні.
Українці зуміли за лічені дні сформувати угруповання, перекинути його в район, розпочати атаки і почати розрізати російський виступ, і все це тоді, коли росіяни були паралізовані.
Це знову підкреслює основну думку: попри наявні проблеми (і попри наявність менш ефективних підрозділів), українська армія залишається більш рефлексивною, раціональною та дієздатною, ніж російська. Вона зробила те, на що росіяни виявилися не здатні.
Звідки ми це знаємо? У нас є дуже цікавий приклад для порівняння. Якщо згадати несподіване вторгнення України на територію росії у 2024 році, росіянам знадобилися майже рік і десятки (а може, й сотні) тисяч північнокорейських військ, щоб відвоювати цю територію. Це була повільна, громіздка і кривава відповідь.
Отже, головна історія минулого місяця демонструє, чому Україна зберігає спроможність виграти цю війну.
Українські атаки на нафтопереробні заводи тривають
Минулого тижня стратегічна повітряна війна не вщухала, і обидві сторони завдали ударів, що добре демонструють їхні різні стратегії. росіяни, здається, зосередилися на ударах по українських цивільних. Вони здійснили чергову масовану атаку ввечері 19-20 вересня, використавши 579 дронів, 8 балістичних ракет і 32 крилаті ракети.
Ця атака була зосереджена на українському місті Дніпро та інших міських районах, розташованих відносно близько до фронту. Ось українська мапа повітряної атаки – зверніть увагу на концентрацію на Дніпрі та сході.
Ця атака, схоже, була навмисно спрямована на підрив морального духу українського населення і спричинила низку жертв. Власне, розмежування між дронами (жовті лінії) і крилатими ракетами (червоні) може бути показовим. Крилаті ракети, невелика кількість яких летіла на захід України, могли бути спробою вразити конкретні цілі стратегічного значення (можливо, місця, де, на думку росіян, проводиться військове виробництво в Україні). Натомість жовті атаки (дрони) та балістичні ракети (помаранчеві) націлені, вочевидь, на цивільні об'єкти на сході – в Дніпрі, Миколаєві, Чернігові, Запоріжжі, Полтаві, Києві, Одесі, Сумах тощо.
Тим часом українці продовжували атакувати російські нафтопереробні заводи. Вони двічі вразили НПЗ у Саратові минулого тижня: 20 вересня та увечері 16 вересня. Також, схоже, 20 вересня завдано удару по Новокуйбишевському НПЗ у Самарі – це може бути перша атака на цей об'єкт.
У цих атаках є дві дуже добрі новини і одна просто добра. Добра новина полягає в тому, що українці, здається, остаточно усвідомили необхідність повторюваних стратегічних атак для нейтралізації важливих цілей, у цьому випадку НПЗ. Вони остаточно відійшли від одноразового методу стратегічних повітряних ударів. Друга добра новина полягає в тому, що російська ППО демонструє серйозні слабкості. Те, що українцям, імовірно, вдалося двічі успішно вразити ту саму ціль впродовж одного тижня, вказує на великі проблеми ППО рф. Цю тезу підкріпила й поява інформації, що росіяни намагаються викупити частину комплексів С-400, які багато років тому продали Туреччині.
Примітка: з огляду на неоднозначні результати використання С-400, турки дійсно можуть повернути їх і ще заробити.
Менш хорошою новиною є те, що стратегічна повітряна кампанія України, схоже, вийшла на плато. Вони уражають 2-3 нафтові об'єкти на тиждень. Цього достатньо для повільного прогресу. Проте, щоб досягти того стратегічного ефекту, якого прагнуть українці, їм доведеться значно посилити цю кампанію – принаймні вдвічі. Якщо вони почнуть майже щоденні атаки на НПЗ або інші об'єкти російської нафтової промисловості, це буде помітно.
Чи змінює розвідка США свою риторику?
Я не хочу перебільшувати, але минулого тижня від Трампа та людей, які мають доступ до американської розвідки, пролунали ледь помітні зміни тону щодо стану війни. Нагадаю: відтоді як знову став президентом, Трамп постійно наголошував на силі росії. Він говорив, що Україна не може виграти війну, що в України "немає козирів", і що росія завжди зрештою перемагає у війнах (що не відповідає дійсності).
Водночас американська розвідка, ще до Трампа, регулярно хибно розуміла цю війну, переоцінювала російські можливості та загрози (зокрема ядерну), і хвалила Україну дуже слабо. Спершу здавалося, що за Трампа ситуація лише погіршилася. У травні 2025 року Агентство військової розвідки США (DIA) опублікувало щорічний звіт, який міг бути написаний прихильниками школи "неминучої перемоги росії". Він містив такі твердження:
Хоча путін і його воєнначальники, ймовірно, воліли б досягти більш швидких успіхів на полі бою, москва, схоже, задоволена нинішньою ціною свого повільного просування, розраховуючи, що зможе поступово виснажити ресурси та волю України і перечекати підтримку Заходу.
Однак фактичний хід російського літнього наступу та стратегічної повітряної війни зробив твердження про неминучу поразку України явно обмеженими. Тож було цікаво спостерігати, як цього тижня і Трамп, і генерал Кіт Келлог говорили про російські втрати (у випадку Трампа) та успіхи України (у випадку Келлога).
Під час пресконференції в рамках візиту Трампа до Великої Британії він говорив про непропорційно великі втрати російської сторони. "Він" нижче – це про путіна:
"Він убиває багато людей і втрачає більше, ніж убиває сам".
"Відверто кажучи, російських солдатів гине більше, ніж українських".
Келлог говорив ще відвертіше про провал росії. Він заявив у Києві, що в серпні, коли Трамп запитав його про стан війни, Келлог чітко дав зрозуміти, що росія не перемагає.
До речі, я не вірю ані словам Трампа, ані Келлога. Втім показово, що вони відходять від нарративу про російський каток, який не залишає Україні жодних шансів. Це може свідчити, що інформація, яку вони отримують, дещо відрізняється від тієї, що була раніше.
