Збір у відрядження
Найголовніше – ваше життя. Перед будь-якою поїздкою в зону конфлікту ваше перше завдання – зібрати найнеобхідніше для виживання та безпеки.
Що має взяти журналіст:
1. Каска
Вона така ж як військова. Різниця в тому, що вона синього кольору та має позначку "TV". У зоні конфлікту ми намагаємось не носити військового одягу, а свої речі та бронежилети позначаємо "TV". Повірте, ці позначки рятують життя. Коли ми на передовій, то в нас не стріляють, бо бачать, що ми журналісти, але, на жаль, не завжди.
2. Тактичні окуляри
Вони не врятують вас від великих уламків, але від нескінченної кількості малих ви будете цілком захищені.
3. Аптечка
Її потрібно формувати першою. Перед кожною новою поїздкою моя команда збирає аптечку з ліками, які у випадку необхідності, можуть врятувати. Тобто засоби, які ми беремо від поїздки до поїздки – різні. З незмінного у нашій аптечці є джгут, бандажі з антисептиком, обов’язково – протишокові засоби. Щоправда, вони наркотичні, тому їх дуже важко дістати. Незвичною в ній, на перший погляд, є пачка презервативів. Їх ми використовуємо для того, щоб додатково фіксувати бандажі та ховати флешки і касети з інформацією від дощу.
В зоні конфлікту
На війні до вас ніхто толерантно ставитись не буде. Військові вважають вас додатковим навантаженням, тому не хочуть іти на контакт чи возитись з вами. Перша справа в зоні конфлікту – встановити контакт з військовими.
Треба пожити з цими людьми, заприятелювати. Вони мають почати сприймати вас як свого. Перш ніж наша знімальна група поїхала в Донецький аеропорт, ми пожили тиждень з військовими на базі. Вони почали довіряти один одному, тому в аеропорту було легше переживати всі події.
ЧИТАЙТЕ: Я думав, що сам поїду на війну, а війна до мене приїхала, - Левко Стек, журналіст із зони АТО
Найважче - добитись від наших військових зізнання в тому, що проти них справді воюють кадрові російські військові. Проте, коли це таки вдається зробити, то вони розповідають дуже цікаві речі. Наприклад, українські військові розповідають, що ЛНРівці приходили до них з гранатою в руці, аби вести перемовини з гарантією, що їх не застрелять. Вони пропонували разом знищувати російські війська, бо теж їх не сприймають.
Варто розуміти, що війна – це бізнес. Бойовики не сприймають російських військових, бо ті перетягують ковдру на себе, тобто перетягують бізнес.
Діти і війна
У дітей війни особливий погляд на реальність, вони ніби захищаються від неї. Війна, втрата близьких – це змінює дітей, вони починають мислити як дорослі і ставлять питання, на які дорослі відповідей не мають.
Ті, хто залишився жити під контролем ополченців починають розуміти всю абсурдність "Новоросії", або починають заробляти її лояльність.
Коли ви обираєте військову тему, то вам необов’язково їхати на передову. В тилу можна знайти більш вражаючі історії, бо там залишається наше майбутнє, залишаються ті, хто втратили,залишається війна, але не на лінії фронту.
ЧИТАЙТЕ: Журналісти самотужки вирвались з "іловайського пекла": ми не можемо повірити, що ми живі
Війна і журналістика
Треба знімати сюжети так, щоб противник не зміг визначити місцевість. Щоб приховати позиції українських військ, ми можемо сміло пожертвувати якістю сюжету. Через сюжети, де частково видно позиції військових, наші хлопці не хочуть співпрацювати із журналістами.
Була історія, коли ми у Дебальцевому робили сюжет. З нами також була команда з ICTV. Вони знімали те, що військові не дозволяли. В результаті, їх арештували і вилучили всі матеріали.
Стандарти журналістики забороняють нам ставати на якусь сторону конфлікту
Проте, коли починаються обстріли, коли наші військові починають відповідати на залпи бойовиків – ви можете сміло все знімати, вас ніхто не зупинятиме.
В зоні конфлікту журналіст стикається з дилемою журналістських стандартів. Згідно з ними, ми маємо казати "українське військо", а не "ваші/наші". Стандарти журналістики забороняють нам ставати на якусь сторону конфлікту.
Але ми країна, яка воює. Наші хлопці воюють, ми чітко знаємо наш табір, тому двозначності бути не може. Тут українські журналісти часто переступають через професійні стандарти, але це правильно.
Коли ти журналіст на війні, то іншою зброї окрім камери в тебе бути не може. Коли ти береш до рук зброю – ти комбатант, а не журналіст.
Страх
Страх – це запобіжник, який дає змогу реально оцінити ситуацію. Коли тебе охоплює паніка, ти не можеш діяти, не можеш тверезо приймати рішення та оцінювати ситуацію. Страх дає можливість логічно обдумати рівень небезпеки та загроз.
Безстрашна людина – це не та, яка не має страху ,а яка вміє його контролювати. Я кожного разу борюсь зі страхом, незважаючи на те, що я більше двадцяти років висвітлюю військові конфлікти в різних куточках світу.
В один прекрасний момент я зрозумів, що війна може статись і в твоєму домі. Коли я взимку на Грушевського вперше одягнув бронежилет в Україні, то зрозумів – все змінилось. Я не міг уявити, що вдягну бронежилет в своїй країні.
Ярослав Назар.
