Україна захищає свободу і безпеку Заходу. Це твердження є правильним, і його майже не бракує у жодній офіційній промові про російську агресивну війну проти України. Однак між риторикою про "переломний момент" і реальною військовою підтримкою Києва утворився розрив. Замість того, щоб швидко і комплексно надати необхідне і створити умови для довгострокового виробництва озброєнь, політика Німеччини і Заходу зводиться до того, щоб надати Україні рівно стільки, скільки потрібно для продовження війни, але недостатньо для її успішного завершення.
Така політика створює гуманітарні проблеми, оскільки кількість жертв серед цивільного населення та військових зростає, чим довше тривають бойові дії. Війна росії спрямована на територіальну цілісність і незалежність, навіть на культурне існування України: зґвалтування і катування українського населення та викрадення дітей до росії з метою асиміляції є частиною російської окупаційної політики.
Але ця політика також створює стратегічну проблему. Цілі росії аж ніяк не обмежуються анексією українських регіонів Криму, Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей, які разом складають понад двадцять відсотків території України. російська політика відверто загрожує іншим державам, таким як Республіка Молдова та країни Балтії.
У довгостроковій перспективі путінська росія загрожує всьому західному альянсу. Якщо росія завершить свою війну, успішно розділивши Україну, це підірве довіру до обіцянок Заходу щодо безпеки членів НАТО у північно-східній, центральній і південно-східній Європі. Це ще більше підживлюватиме її імперські амбіції. Для того, щоб запобігти завоюванню росією домінуючого становища в Європі, необхідно стримати російську експансію в Україні.
"Єдність, справедливість і свобода" – це цілі України, а не її власні завоювання. Це принципи, які Німеччина також проголошує для себе. У підтримці України немає суперечностей між зовнішньою політикою, що базується на цінностях, і зовнішньою політикою, що базується на інтересах. Україна захищає наші цінності, і наш екзистенційний інтерес безпеки вимагає від нас підтримувати її всіма силами, доки вона сама веде цю війну.
Ініціатори відкритого листа:
Мартін Шульце Вессель, професор історії Східної та Південно-Східної Європи з Університету Людвіга Максиміліана, Мюнхен
Норберт Реттґен, член німецького Бундестагу (ХДС)
Клаудія Майор, керівниця дослідницької групи у Фонді науки і політики, Берлін
Підписанти:
Гендрік Алерс, голова Ernst & Young GmbH, Ганновер
Мартін Ауст, професор історії Східної Європи, голова Асоціації східноєвропейських істориків, Боннський університет
Ганс-Петер Бартельс, Уповноважений з питань оборони німецького Бундестагу (СДПН)
Герхарт Баум, Федеральний міністр внутрішніх справ (СвДП), Дюссельдорф
Марілуїза Бек, колишня членкиня німецького Бундестагу, Центр ліберальної сучасності, Берлін
Мартін Бялецький, головний редактор журналу "Міжнародна політика", Берлін
Таня Берцель, професорка політології з Вільного університету Берліна
Ульф Бруннбауер, директор Інституту досліджень Східної та Південно-Східної Європи ім. Лейбніца, Регенсбург
Франк Бош, директор Центру сучасних історичних досліджень ім. Лейбніца, Потсдам
Томас Ендерс, президент Німецького товариства зовнішньої політики, Берлін
Хеннінг Ферманн, генеральний директор Fehrmann GmbH, Гамбург
Сабіна Фішер, старша наукова співробітниця Фонду науки і політики, Берлін
Уте Фреверт, президент Фонду Макса Вебера, Бонн
Ральф Фукс, сенатор у відставці, представник Центру ліберальної сучасності, Берлін
Андреа Гавріх, професор міжнародної інтеграції з особливим акцентом на Східну Європу в Університеті Юстуса Лібіха, Гіссен
Клаус Гества, професор історії Східної Європи Тюбінгенського університету
Серап Гюлер, член німецького Бундестагу (ХДС)
Фрідріх Вільгельм Граф, професор теології та етики Університету Людвіга Максиміліана, Мюнхен
Флоріан Ган, депутат німецького Бундестагу і речник з питань оборонної політики (ХСС)
Юрген Хардт, депутат німецького Бундестагу і речник з питань зовнішньої політики (ХДС)
Петер Хаслінгер, директор Інституту історичних досліджень Центрально-Східної Європи ім. Гердера – Інституту Асоціації Лейбніца, Марбург
Гюнтер Хеллманн, професор політології Франкфуртського університету
Крістоф Хойсген, голова Мюнхенської конференції з безпеки
Антон Хофрайтер, член німецького Бундестагу і голова Європейського комітету (B90/Зелені)
Андреас Каппелер, професор історії Східної Європи Віденського університету
Родеріх Кізеветтер, депутат німецького Бундестагу (ХДС)
Грегор Кірхгоф, професор публічного права, фінансового права та податкового права Університету Аугсбурга
Філіп Кремер, депутат німецького Бундестагу (B90/Зелені)
Йорн Леонгард, професор нової та новітньої історії Західної Європи у Фрайбурзькому університеті
Томас Лінденбергер, директор Інституту досліджень тоталітаризму імені Ганни Арендт, Дрезден
Карло Масала, професор міжнародної політики в Університеті Бундесверу в Мюнхені
Крістоф Мітке, генеральний директор Miethke GmbH & Co. KG, Потсдам
Крістіан Меллінг, директор з досліджень Німецького товариства зовнішньої політики, Берлін
Сара Нанні, членкиня німецького Бундестагу та речниця з питань політики безпеки (B90/Зелені)
Армін Нассехі, професор соціології в Університеті Людвіга Максиміліана, Мюнхен
Пауль Нольте, професор нової та новітньої історії у Вільному університеті Берліна
Анжеліка Нусбергер, колишня віцепрезидентка Європейського суду з прав людини, професорка конституційного права, міжнародного права та порівняльного правознавства у Кельнському університеті
Йоганнес Паульманн, директор Інституту європейської історії ім. Лейбніца, Майнц
Пеер-Робін Паулюс, член правління Die Familienunternehmen eV, Берлін
Фердинанд Павел, директор Ernst & Young GmbH, Берлін
Петер Пьетруска, генеральний директор SST Surface Service technic GmbH, Мюнхен
Мілош Ржезнік, директор Інституту німецької історії, Варшава
Томас Ріссе, професор міжнародної політики у Вільному університеті Берліна
Марен Рьоґер, директор Інституту історії та культури Східної Європи ім. Лейбніца (GWZO), Лейпциг
Франк Зауер, старший науковий співробітник Університету Бундесверу в Мюнхені
Маґдалена Саріуш-Вольська, в. о. директора Німецького історичного інституту, Варшава
Гвендолін Зассе, наукова директорка Центру східноєвропейських та міжнародних досліджень, Берлін
Джаміла Шефер, депутатка німецького Бундестагу (B90/Зелені)
Себастьян Шефер, член німецького Бундестагу (B90/Зелені)
Барбара Штольберг-Рілінгер, ректорка Берлінського наукового коледжу
Карл Шльогель, професор історії Східної Європи, Берлін
Констанце Штельценмюллер, директорка Центру Сполучених Штатів та Європи в Інституті Брукінгса, Вашингтон, округ Колумбія
Петер Штрошнайдер, д. і. н., професор німецької медієвістики в Університеті Людвіга Максиміліана, Мюнхен
Кай Тойте, керуючий директор Equity Seven Group, Гамбург
Рікарда Вульпіус, професорка історії Східної Європи та Центрально-Східної Європи в Університеті Мюнстера
Йоганн Вадефул, член німецького Бундестагу та заступник лідера фракції ХДС
Робін Вагенер, депутат німецького Бундестагу (B90/Зелені) та член Комітету у закордонних справах
Фабіан Венденбург, генеральний директор Mittelstandsunion, Берлін
Малте Веттерн, керуючий директор Hamburger Rentenwerk, Гамбург
Генріх Август Вінклер, професор нової та новітньої історії, Берлін
Андреас Віршинг, директор Інституту сучасної історії, Мюнхен-Берлін
Гунтрам Вольф, директор Німецького товариства зовнішньої політики, Берлін
Міхаель Цюрн, професор міжнародних відносин у Берлінському науковому центрі соціальних досліджень, Вільний університет Берліна
Джерело: ZEIT Online
