"Поки триває війна росії проти України, жодна з країн навряд чи досягне прориву цього року або навіть наступного. І це означає, що вона не скоро закінчиться. москва і Київ не зацікавлені в переговорах про припинення війни або навіть про замороження конфлікту. Бойові дії триватимуть ще довго", – пише Іво Даалдер у колонці для Politico.
На його думку, це означає, що реальність нинішнього глухого кута тепер повенна впливати на стратегію Заходу щодо конфлікту. Замість того, щоб розраховувати на те, що Україна поверне собі більшу частину або всю свою територію військовим шляхом (мінімізуючи при цьому власну військову допомогу – iPress), фокус має бути зміщений на забезпечення майбутнього України на Заході.
За останні 11 місяців, протягом яких і росія, і Україна розгорнули масштабні наступальні дії, з рук в руки перейшло трохи більше 500 квадратних миль (1300 км2) території – менше однієї п'ятої від одного відсотка території України.
Іво Даалдер зазначає, що зараз точаться дебати про те, чому це сталося і хто в цьому винен. Він нагадує слова Головнокомандувача Збройних сил України генерала Валерія Залужного про те, що сучасні технології, як і в Першу світову війну, досягли такого рівня, що ставлять сторони у глухий кут. Він акцентував, що без великого технологічного стрибка "глибокого і красивого прориву, швидше за все, не буде". Натомість Президент України Володимир Зеленський стверджує, що ще занадто рано робити такі висновки. Побоюючись наступу фаталізму, український лідер дорікнув своєму командувачу за таку відвертість.
"Деякі з найсильніших прихильників країни звинувачують Захід, і особливо адміністрацію президента Сполучених Штатів Джо Байдена, в тому, що він не надав Україні зброї в тій кількості, яка необхідна для перемоги", – нагадує автор колонки.
Незрозуміло, з якими саме американськими аналітиками спілкувався Іво Даалдер, але за його словами, вони покладають провину за провал контрнаступу на українську тактику і політичні рішення, які ускладнили досягнення військового прориву. Він повторює тезу, яку багато західних бойових генералів давно спростували. Зокрема, аналітики, з якими спілкувався Даалдер, вбачають причинами провалу два критично важливих рішення. По-перше, вони наполягають на тому, що якби Україна більш ефективно сконцентрувала свої бронетанкові сили, вона могла б прорватися через напрочуд щільні мінні поля, навіть ігноруючи те, що початкові втрати були високими, коли війська намагалися прорватися через них. Але замість цього, стверджують джерела Даалдера, Україна відвела свої війська і вдалася до широкомасштабних артилерійських і ракетних ударів по російській обороні, не досягнувши значного прогресу і нібито виснаживши мізерні запаси боєприпасів (дивно чути від такого досвідченого експерта як Даалдер повторення цих недолугих тез з анонімних джерел, які давно спростовані справжніми військовими стратегами і генералами, котрі неодноразово наголосили на високій ефективності ударів України по логістиці, штабах і силах росіян – iPress).
Не менш проблематичним, на думку американських критиків, цитованих Даалдером, було рішення спробувати прорвати російську оборону в кількох точках, замість того, щоб сконцентрувати сили для одного вирішального прориву. Наприклад, Зеленський та інші посадовці наполягали на спробі відбити місто Бахмут, яке росія захопила після місяців кровопролитних боїв. Навіть сьогодні Україна розгортає більше сил у Бахмуті та навколо нього, ніж у будь-якій іншій точці вздовж лінії фронту. (Цю тезу досвідчені військові генерали Заходу теж спростували, зазначивши, що атака України в кількох напрямках змусила росіян розтягнути свої сили по всьому фронту, а не концентрувати в місці можливого прориву – iPress).
Даалдер вважає ймовірним, що в усіх цих поясненнях є частка правди. Вашингтон мав би надіслати більш передові засоби раніше; технології, на його думку, ймовірно, дійсно сприяють обороні на цьому полі бою; а українські військові й політичні лідери, за словами експосла США, прийняли помилкове рішення про те, де і як воювати, що зробило успіх менш вірогідним. Але він вважає, що історія буде остаточним суддею кожного обґрунтування.
Наразі, однак, важливо визнати, наголошує Даалдер, що навіть нинішня патова ситуація може призвести до остаточної поразки. Здатність України стримувати росію вирішальною мірою залежить від подальшої і стійкої підтримки з боку США та їхніх європейських союзників. Стабільний потік зброї, боєприпасів, розвідданих і тренувань є життєво важливими для України, щоб утримати лінію фронту.
"Ось чому, ті, хто стверджує, що патова ситуація робить додаткову допомогу марною, помиляються. російська економіка була поставлена на військові рейки, а її оборонна промисловість виграла від підтримки Китаю та інших країн у подоланні західних санкцій. Вона зможе випускати зброю і забезпечувати людські ресурси для фронту стабільними темпами стільки, скільки буде потрібно, тоді як Україна самостійно не може забезпечити ні того, ні іншого", – переконує експерт.
Але навіть за умови продовження військової підтримки України з боку Заходу, на думку Даалдера, москва все ще має час на своєму боці. Вона намагатиметься перечекати як Україну, так і тих, хто їй допомагає. Тому вкрай важливо, щоб США та їхні союзники переконали росію, що насправді це не так.
За словами експосла США в НАТО, найкращий спосіб зробити це – запропонувати Україні надійні гарантії безпеки, які дадуть зрозуміти москві, що вона ніколи не зможе завоювати решту території країни. Лідери Північноатлантичного альянсу вже підтвердили, що "майбутнє України – в НАТО". Але вони не лише розходяться в думках щодо доцільності і часу надання Україні членства, але й, ймовірно, знадобляться роки, щоб просунути цей процес вперед – як це зараз відбувається зі Швецією.
Тому Вашингтон і ключові європейські союзники, переконаний Даалдер, повинні розглянути можливість надання Україні – або принаймні території, яку вона зараз контролює, – негайних і обов'язкових двосторонніх гарантій безпеки для подолання розриву. Це схоже на крок, який вони зробили після запрошення Фінляндії та Швеції до вступу в НАТО торік.
"Така гарантія може мати різні форми – хоча вона, ймовірно, не буде відповідати чіткій гарантії, закріпленій у Статті 5 НАТО, яка передбачає, що "збройний напад на одного вважається збройним нападом на всіх". Наприклад, у 1950-х роках США уклали кілька двосторонніх угод про безпеку з країнами Азії, в яких зазначалося, що в разі збройного нападу "вони діятимуть, щоб протистояти спільній небезпеці", але деталі залишалися неконкретними", – зазначає експерт.
Сенс такої угоди полягав би, на думку автора, в тому, щоб заспокоїти Київ і, що важливо, дати сигнал москві про те, що безпека України має довгострокове значення для США та їхніх союзників.
"Війна в Україні більше стосується політичного майбутнього країни, ніж її території. Надання Україні відчутних гарантій безпеки дасть росії зрозуміти, що вона ніколи не матиме права голосу у визначенні майбутнього України", – завершує статтю Іво Даалдер.
Джерело: Politico
