Сергій Рахманін - журналіст газети "Дзеркало тижня" з жовтня 1998 року; член Всеукраїнської комісії з журналістської етики, автор і ведучий програми "Без гасел" (спільний проект "Громадського радіо" і радіо "Континент").
Про журналістику
Чому соціальна мережа не може замінити журналістику? Наприклад, мініфутбол - гра більш видовищна та динамічна, ніж футбол, але ніколи не буде такою популярною, як футбол. Футбол - це журналістика, а міні-футбол - це Фейсбук. Ті журналісти, які намагаються замінити для себе журналістику Фейсбуком, рано чи пізно стають тими, для кого вони пишуть.
Людина, яка є в соціальній мережі, може отримати будь-яку інформацію. Але перетравити її вона часто-густо не в змозі. Цим, власне, мають зайнятися журналісти, але вони чомусь про це забувають. Зараз час, коли розділити чорне та біле напрочуд складно, коли запитань набагато більше, ніж відповідей. Це час коли, усвідомлення того, що відбувається, проходить набагато довший шлях, ніж вчора. Сьогодні, коли говорять усі, коли країна перетворилася почасти на суцільний мітинг та почасти на суцільний Фейсбук, з'явилася потреба послухати. Людина не встигає зрозуміти все, що вона отримує, і їй хочеться раз на тиждень подивитися одну програму чи почитати якусь одну колонку, щоби отримати відповіді на питання. Люди, які займаються тлумаченням, здатні створити новий тренд в українській журналістиці.
Зараз з'явився запит на специфічну сферу - право та законодавство. Закони обговорювали й раніше, але ніколи вони та їхній зміст не відігравали такої ролі в житті, як зараз. Люди, які мають величезний досвід роботи з нормативно-правовими актами, казали мені, що, не зважаючи на недоліки, вперше в історії України закон про прокуратуру максимально прив'язаний до реального життя. Трохи раніше приблизно те саме мені казали про низку антикорупційних законів. Це та штука, яка сьогодні може вплинути на життя.
ЧИТАЙТЕ: Я можу ввести декілька батальйонів в Київ і вирішити питання з владою, - Ярош
Іду повз ВР, стоїть натовп людей, щось горлають . Підходжу: "Чого стоїмо?" - "Агітуємо, щоб ВР ухвалила проект закону про люстрацію". Кажу: "Ви його читали?" - "Ні, а нащо?". Починаю запитувати людей, які б мали його читати - журналістів, які закликають приходити та голосувати. Кажу: "Ти його читав? Впевнена, що цей закон справді когось люструватиме?" - "Ні. А нащо? Він складний, я все одно його не розумію". Для того, щоб щось пояснювати людям, журналіст має щонайменше цей нормативно-правовий акт прочитати.
Зараз час, коли не треба поспішати з висновками. Журналіст - це особа, яка не має права на розпач або істерику. Мій головний редактор ще з радянських часів казав: "Журналіст має право напитися, побитися. Єдине, на що він не має права - це розплакатися привселюдно". Сьогодні розгубленість та істеричність, які відчуваються в людей, для яких вони працюють, почасти пов'язані з тим, що привселюдний розпач, плач на превеликий жаль властивий і журналістам.
Хтось з українських журналістів обирає для себе добровольчі батальйони та йде на війну. Бо їм здається, що насправді доля держави вирішується там, і сьогодні набагато важливіше та реальніше тримати автомат, ніж тримати клавіатуру чи ручку. Частина журналістів щиро вважають, що сьогодні, коли відбувається історичний злам у країні, що їхнє місце в політиці. На моє переконання, суспільству не бракує людей, які захищають державу та займаються волонтерством. В політиці не бракує людей, які хочуть займатися політикою. Не достає людей, які здатні описувати та пояснювати те, що відбувається в країні. З'явиться велика дірка в журналістиці через то, що велика кількість журналістів обрали інший шлях. Людям, які ідуть в політику, щоб ламати систему зсередни, бажаю наснаги, але вважаю, що так швидко і, більше того, суттєво її змінити не можна.
Значна частина журналістів перетворилися на прокурорів чи адвокатів янгола або диявола. Вони себе обмежують у можливості маневру, чітко стають на чиюсь сторону. Мені здається, що журналіст має бути нотаріусом диявола та янгола, він має фіксувати праведне і грішне та намагатися пояснювати, чому це таке, а інше - таке. Тим, за ким він занотовує, має пояснювати, що певні дії є за межами законодавства.
Про владу
Всі, хто сьогодні при владі – люди, які мають геніальну звичку не дотримуватись домовленостей. Політика і політики настільки пов’язані між собою, що подекуди виникає спокуса не вдаватися до прямих покарань, бо перший відкритий судовий процес над будь-яким високопосадовцем відкриє нам стільки цікавого про всіх, що світ би здригнувся. Почасти, це та сама історія щодо небажання депутатів голосувати за скасування недоторканності, бо кожен відповідатиме за себе. Досить відкрити цей Ящик Пандори, і невідомо, що буде далі.
Порошенко – це людина, яка має хист, має намір, має вміння, має звичку, має традицію терти з усіма. Це мій висновок про нього.
Ця звичка завжди дає йому можливість бути на плаву та, не втрачаючи рейтинг, переходити з однієї політичної сили в іншу.
Сергій Рахманін. Фото: Вікторія Топол
В той час, який є зараз, коли країна на грані дефолту, коли триває війна, коли є агресивний сусід, який не планує зупинятись, нам потрібна жорстка людина, яка здатна швидко реагувати і приймати рішення. Але Порошенко не такий. "Треба воювати, а він буде терти", - так я собі думав. І щоб дійти цього висновку, мені не потрібно обов’язково бути знайомим з Петром Олексійовичем. Достатньо подивитись на його бекґраунд, на його заяви, на переходи з партії у партію.
ЧИТАЙТЕ: Україна кожного дня втрачає можливість реформувати міліцію, - екс-міністр МВС Грузії
Неможливо одночасно говорити про мир і війну. Треба домовлятись, а це простіше робити, коли воюєш. Людина, яка однією рукою воює, а іншою домовляється про те, що не воює – не досягає результату ні там, ні там. Поява цього закону ("Про особливий порядок місцевого врядування в деяких районах Донбасу" - ред.) – спосіб поставити якусь кому, бо крапку поставити не вдасться. Це спосіб зберегти обличчя всім: Заходу, який не хоче цієї війни, і якому потрібен газ, Порошенку, який не готовий воювати, і Путіну, якому треба владнати внутрішні проблеми. Інтереси збіглися і з’явився цей закон.
Є межі, які ніколи не можна переступати. Цим законом влада почасти знецінила смерті людей, які думали, що воюють, що захищають рідну землю.
Про вибори
Округи таки зливають, але не поспішайте з висновками. Час від часу, злитий округ і потенційний кандидат можуть бути не такими кепськими, як це здається на перший погляд. З одного боку, по мажоритарці до ВР пройде багато небажаних персонажів, а з іншого, суб’єктивного боку, мажоритарки не повинно існувати взагалі. При всіх видимих і невидимих вадах пропорційної виборчої системи, вона краща. Доки в нас існуватиме мажоритарна виборча система, доти в нас буде масштабна політична корупція. Я щиро сподіваюсь, що це останні мажоритарні вибори в Україні.
ЧИТАЙТЕ: Піраміда закрита. Всі пішли у Раду
Я вважаю, що наступний парламент буде кумендним. З одного боку, люди, які повинні про нього писати, там сидітимуть, а з іншого - багато тих, хто лишився, змушені будуть цих людей і їх дії описувати. Вакарчук сказав: "Можна порадіти за людей, які з тих чи інших причин ідуть до ВР - журналісти, громадські діячі, комбати, герої війни, герої майдану, але нас позбавляють контрлерів та героїв". Люди, які були моральними авторитетами, зараз підуть до ВР та себе спалять.
В умовах, коли маємо війну і Схід, цей ганебний парламент мав право на існування, бо ці вибори в змозі розхитати державу набагато більше, ніж цей парламент.
Сергій Рахманін. Фото: Вікторія Топол
Я не думаю, що потрібні нові обличчя, бо в цій ситуації парламент потребує людей з великим досвідом роботи. Навіть ганебний депутат, який знає як працює система, як вона функціонує, корисніший за, так звані, нові обличчя. Сьогодні, коли держава мусить іти на непопулярні кроки, вона б мала зібрати до купи ВР і сказати: "У вас є два варіанти: сидіти у в’язниці або працювати на державу". Коли є вибір між тим, буде існувати ця держава чи ні, треба робити прагматичний вибір, яким би він цинічним не був. Як не прикро, але багато з тих ганебних депутатів, які не пройдуть до парламенту, були б ефективнішими за нові обличчя, були б кращими законодавцями. Просто потрібно поставити їх у певні рамки.
Згадайте всі нові обличчя, які йдуть до ВР, та подумайте - хто з них є фахівцем у конкретній сфері? Нові люди не можуть бути самоціллю. Держава потребує конкретних людей на конкретних місцях. Комбати мають бути на війні, журналісти мають писати, а законодавці мають бути у ВР. У нас все навпаки. Замість того, щоб змусити їх працювати, ми шукаємо нові обличчя. Це неправильно.
Про "Дзеркало Тижня"
Сергій Рахманін розповів, як шлюб Юлії Мостової та Анатолія Гриценка відбивається на редакційній політиці видання.
Газету цікавлять масштабні політичні фігури та фракції. Якщо партія Гриценка пройде до ВР і робитиме щось не так, ми про це писатимемо. Сьогодні газета не акцентує свою увагу на партії Гриценка, зокрема і Ляшка. Їх критики ви не побачите, бо поки що вони не є впливовими чинниками української політики. Об’єктами нашої газети є ті, хто реально впливають на політикум. Гриценко і Ляшко на українську політику суттєво не впливають. Об’єктами критики "Дзеркала тижня" чи, скажімо, оптимізму та песимізму є впливові люди, які мають важелі для впливу.
Не треба зближуватись з політиком без особливою потреби, бо рано чи пізно він тебе про щось попросить, і ти не зможеш йому відмовити. Це нашкодить виконанню власних журналістських обов’язків, а навіщо себе наражати на небезпеку, якщо цього можна уникнути.
Рахманін - депутат
Мені дуже складно уявити себе народним депутатом, але не зарікатимусь. Мені важко уявити себе у політиці, мабуть, і тому, що я знаю про неї зсередини. Я знаю безліч чудових людей, яких політика зламала. Я не хочу стати таким. Журналісти, йдучи в політику, кажуть, що зламають систему зсередини. Не певен.
Мені постійно, починаючи з 1998 року, різні партії пропонували брати з ними участь у виборах. Мене оминули увагою лише на одній кампанії – це були дочасні вибори до парламенту 2007 року. Я тоді навіть образився, бо мене ніхто не покликав. Проте мені важко було відмовити вперше. Поясню. Коли ви працюєте у політичній журналістиці, коли ви глибше занурюєтесь у систему і починаєте розуміти, як вона працює, коли ви робите власну оцінку тих людей і процесів у вас з’являється думка – "Я розумніший від більшої половини з них. Вони ледачі, а я не такий. Вони книжки не читали, а я читав. Вони законопроекти навіть не читають, а я їх навіть писати можу". Така думка виникає, але достатньо відмовитись один раз і потім буде легше.
Цього разу відмовлятись було найпростіше, бо саме зараз політичний журналіст набагато необхідніший за політика, політична журналістика необхідніша за політику.
Підготували Ярослав Назар та Вікторія Топол
