Реформою МВС Грузія змінила ментальність. Було викоренено корупцію. Поліцейських, яких називали псами і яким кидали гроші в сірникових коробках через вікно автомобіля, довіряють найбільше після Церкви. Одна реформа спричинила ріст економіки вдвічі.
Ека Згуладзе у Львові мала зустріч із міліціонерами та молоддю. У інтерв’ю – відповіді на запитання, які цікавлять як суспільство, так і правоохоронців. І що найголовніше – відверта думка екс-міністра МВС Грузії, за яких умов реформа міліції в Україні є неможливою.
- Якою була ситуація в Грузії, коли почали реформування?
- Я чую в Україні багато нарікань на малий бюджет, нестачу ресурсів. Уявіть, у Грузії не виплачували зарплат у середньому протягом 6-8 місяців, пенсій — півтора року. У нас було світло та вода за графіком. Газ мали лише мешканці столиці. Ми були країною-банкротом. Я пам'ятаю, на першій зустрічі Кабміну міністр оборони сказав, що завтра не матиме чим годувати солдатів. Міністр фінансів відповів, що дасть під заставу свій будинок у банк.
У нас була корупція, тіньова економіка. Країною керував кримінальний світ. І ми хотіли вирішити ці проблеми. Тому почали комплексне реформування — проводили реформи у декількох секторах паралельно. Я досі вважаю, що якщо говорити про реальну боротьбу з корупцією, то це єдиний вихід.
- Із чого ви почали реформу МВС?
Ми оптимізували ресурси. У структурі правоохоронних органів Грузії було багато відділів, які дублювали один одного. До прикладу, по два департаменти у МВС і МО вели розслідування щодо боротьби з наркотиками. Ми підпорядкували всі правоохоронні структури Міністерству внутрішніх справ. Всього було 90 тис. осіб. Протягом двох років ми скоротили штат до 30 тис. Цього достатньо для функціональної роботи. Це звільнило бюджет.
- Як пілотний проект у Грузії було обрано ДАІ?
- Одним із головних завдань для нас було навчити населення поважати міліцію. Її репутація була нижчою, ніж нуль. Працівники ДАІ є лицем держави. З усіх правоохоронних органів із ними населення має контакт найчастіше. Ми вирішили, якщо люди почнуть довіряти ДАІ, то поступово й усім правоохоронним органам.
Фото: autocentre.ua
Ми звільнили 16 тис даішників за ніч. Владі, яка постала на хвилях Революції троянд, потрібно було продемонструвати громадянам, що ситуацію у Грузії можна змінити, та доказати системі, що прийшло сильне керівництво, яке прийматиме жорсткі рішення при потребі.
Протягом трьох місяців, поки ми реформували ДАІ в патрульну поліцію, на дорогах не було жодних служб. Повірте, ситуація не загострилася. Працівників ДАІ в Україні та Грузії навіть не хочу порівнювати. У нас кожні сто метрів стояли блокпости. Шофери просто викидали гроші у сірникових коробках через вікна автомобілів, навіть не зупиняючись. Міліціонерів називали псами.
Ми створили патрульну поліцію. Це були молоді, усміхнені хлопці та дівчата у нових уніформах, на нових машинах і з новим обладнанням. Вони були дуже поганими поліцейськими. Але не брали взяток, штрафували усіх дуже строго, допомагали всім. Коли зупиняли п'яного водія, то забирали права, але довозили його на державній машині додому. Знімали кішок із дерев для бабць. Чому? У нас не було ілюзій, що нова патрульна поліція за день викорінить кримінал у державі. Це був маркетинговий продукт, інструмент, щоб показати, яку державу ми б хотіли побудувати. Ми прагнули, щоб нам повірили. Через два роки реформування рівень довіри до поліції сягнув близько 60%, а через десять — 84%. Тільки у Фінляндії чи Норвегії міліції довіряють більше.
- Ваша країна була банкротом. Очевидно, що лише через оптимізацію ви не змогли б покращити матеріально-технічну базу?
- Ми зуміли переконати ПРООН, фонд Сороса, приватний сектор Грузії створити фонд підтримки реформи поліції, з якого фінансували закупівлю уніформ, машин, обладнання та піврічні зарплати.
Я б не змогла вимагати якісної роботи від працівників патрульної поліції, якщо б не забезпечила їх мінімальним. Також, коли даєш новий продукт країні, він повинен бути упакований. Ви б кули iPhone, якщо б він виглядав як Nokia 1996 року?
Неможливо, щоб суспільство поважало поліцейських, якщо вони не матимуть самоповаги. Тому ми дали їм і хорошу зарплату. Протягом двох років заробітна плата зросла у 15 разів. Спочатку вона становила — $35, потім — сягнула $1000. Не піднімалася лише у міністра та його заступника, і я вважаю, що це чесно. $1000 — це уже непогано, але все одно менше, ніж коштує праця поліцейського, тому ми компенсували ще й іншими способами.
Щодо уніформ і машин, то це економний проект. Було оголошено конкурс на купівлю уніформ, які виготовляють у Грузії, щоб стимулювати національну економіку. Ми сказали, що якщо на фабриці працюють біженці, то візьмемо форми, навіть дорожчі. Завжди треба пам’ятати, що змінюючи одне, завжди є можливість вплинути на інше. І цієї нагоди не треба опускати, щоб не починати кожного разу спочатку.
Купівля нових автомобілів нам коштувала трішки дорожче, ніж користованих. Ми уклали лізинговий контракт зі Шкода, Опель, Фольксваген.
Окрім цього, виявилося, що реформи приносять гроші. Як тільки ми завершили першу радикальну фазу реформи МВС, бюджет Грузії збільшився у 7 разів, а протягом двох років – у 20. Економіка виросла вдвічі. Це тому, що ми змогли викорінити корупційні угоди, справилися з тіньовою економікою та рекетом.
Також, вкінці другого етапу реформування МВС почали будувати скляні поліцейські дільниці. Незважаючи на те, що рівень безпеки у Грузії став вищим, серед населення не було сприйняття безпечності. Посадивши поліцейських за скляними стінами, незахищеною спиною до вулиці, демонстрували людям, що ситуація змінилася. Також, довкола дільниць ми будували парки. Спочатку їх всі обходили. Через декілька місяців вони стали людними. Так ми зробили поліцію частиною повсякденного суспільного життя, якої не потрібно боятися, з якою можна жити.
Змінюючи будівлі на нові, ми зекономили 23% видатків на утримання. Ефективність роботи поліцейських зросла на 38%, тому що було змінено систему кабінетів на загальні робочі території. А в таких умовах час є дійсно робочим.
Ми не припиняли будівництво скляних дільниць навіть під час війни з Росією.
Фото: operkor.wordpress.com
Всі розуміли, що в Грузії немає шансів на перемогу. Проте пріоритетом МВС під час воєнних дій було контролювати паніку, імміграцію, мародерство та ріст криміналу. Поліція показала громадянам поза зоною конфлікту і в деяких випадках на території воєнних дій, що держава не розпалася, влада функціонує. У 2008 році ми досягнули рівня, коли не приносили штрафи додому — все було у цифровому форматі. Під час війни видали указ, що продовжуємо штрафувати строгіше, ніж зазвичай, і довідку про суму покарання приносимо в дім, щоб люди бачили поліцейського в грузинській уніформі, функціонера, який служить. Це допомогло. У Грузії під час війни та після не було ні одного випадку нападу на російськомовне населення, мародерства. Навіть рівень хуліганства не піднявся.
- Після закінчення війни в Грузії було безліч незаконних формувань. Як МВС змогла сказати, що вони зробили вже все необхідне та тепер носитимуть зброю лише представники правоохоронних органів?
- Частина партизанських рухів — це агентура. Після війни вони викрадали людей. У нас не було впевненості, що ми справимося з цими формуваннями. Проте не хотіли з ними домовлятися, тому що проблема ніколи б не вирішилася. Ми блефували.
Для розуміння, що не усе в реформуванні було так гарно, скажу, що на першу спецоперацію проти великої кримінальної групи, яка займалася наркотрафіком, поліцейські не прийшли. Був міністр із шістьма охоронцями. Він не міг повернутися та піти. Охоронці з міністром виконували спецоперацію. На щастя, тоді ніхто не загинув. П'ятдесят озброєних злочинців подумали, що є засідка. Вони розгубилися. Їх було арештовано. Після цього поліцейських, які не прийшли на завдання — також.
Коли ми конфісковували будинки злодіїв, спершу була думка – продамо, бо потрібні гроші. Ніхто не купив за мізерні кошти. Перелякалися, бо зрозуміли, наскільки їх досі боїться населення. Що ми зробили? Відкрили поліцейську дільницю в будинку злодія, щоб показати, хто новий господар.
У нас не було фізичної сили, щоб справитися з парамілітарними групами. Нас би перестріляли. Ми тільки починали реформу. Так що з ними воювали, як могли.
- Ви розповіли, що поліцейські не з'явилися на спецоперацію. Оскільки усі департаменти підпорядкували МВС, не було внутрішньої конкуренції, підстав?
- Спочатку кримінальна поліція підставляла патрульну. Ми не знали, що робити. В один дуже поганий день після чергової жахливої підстави я звільнила патрульних поліцейських. Так, вони були жертвами. Але мені не потрібні були слабкі поліцейські, які не можуть відстояти свої права. Представників кримінальної поліції було направлено в ізолятор на десять днів як адміністративна санкція. Явні підстави закінчилися.
Також, коли суспільство почало любити патрульну поліцію, то інші правоохоронні органи її зненавиділи. Але ця внутрішня конкуренція змінила систему. Інші, навіть не усвідомлюючи, намагалися наслідувати якості патрульної поліції. Всі інші відділи МВС, окрім ДАІ, ми не змінювали за день. Правда, арештували декілька сотень.
З'ясувалося, що не зарплата головним чином мотивує поліцейського чи чиновника, але статус та повага.
- Пані Еко, у розмові ви зауважили, що компенсували недостатню заробітну плату ще й іншими методами. Якими?
- Ми подумали, що для деяких співробітників поліції давати премії — це неефективно. Гроші швидко тратяться, і про винагороду забувається. Давали їхнім сім'ям путівки, скажімо, в Францію. Вони ефективно відпочивали. Оскільки у нас була війна, поліцейські майже не виходили у відпустку. Крім цього, протягом року дружина працівника поліції всім розказувала, як було чудово. Так що це не забувалося.
Також, одного разу я дала міністру список рядових поліцейських, у яких був день народження. Попросила подзвонити їм зі свого мобільного та привітати приблизно о 22.00 год. Саме у цей час вони, мабуть, святкують разом із друзями, рідними, і несподіванка — вітає міністр. Це деколи може бути важливішим, ніж $100 купюра. Повага та вдячність є найбільшою мотивацією для багатьох, звісно, при наявності достойної зарплати.
- У вас є поліцейські поліклініки?
- Ми відмовилися від цієї радянської практики. Це непогано. Просто дуже дорого утримувати лікувальні заклади на якісному рівні. Через те, що було близько 8 тис. спецназівців, які брали участь у воєнних діях, у нас була потреба в мобільних поліклініках. А для решти поліції та їхніх сімей ми внесли страховку.
Я вважаю, що практика міліцейських поліклінік була нечесною. Багато цих лікарень було у великих містах, так що 30% працівників поліції з віддалених регіонів не мали можливості госпіталізації.
Другий аргумент відмови від поліцейських поліклінік – стимулювання грузинської економіки. Ми дали велике замовлення сектору, який розвивався в Грузії.
- Ви мали чимало зустрічей в Україні, як з працівниками міліції, так і молоддю. Що нам перешкоджає у реформуванні?
- Перепрошую за відвертість, але деколи зі сторони видніше. Я вже вдруге у вашій країні. Мене вразила велика кількість дуже хороших ідей і в уряді, і в МВС, але у всіх песимістичні настрої:не зможемо, не варто, хтось інший, ми будемо готуватися, почекаємо, коли настане відповідний момент. Нагоду ми втрачаємо кожного дня.
Коли ми реформували ДАІ, весь світ говорив – не треба, самовбивство. Неправда, вдалося. Потрібно винести урок із досвіду реформування у Грузії, що можна робити божевільні речі.
Ека Згуладзе. Фото: mvs.gov.ua
І не треба недооцінювати ролі громадськості, якщо немає політичної волі. У Грузії культурно немає активізму. Це вважається поганим тоном. А у вас є. Проте більшість людей у пастці процесу, який самі придумали. Я не знаю, скільки стратегій і програм у вас пишеться паралельно. Це ж нікуди не веде. Це фруструє людей, які справді хочуть щось робити. Знайдіть спосіб краще організуватися. Я не бачу конкретики в думках і діях осіб, з якими зустрічалася.
Україна має набагато кращі передумови для реформування. У вас немає проблеми кваліфікованих кадрів, що було у Грузії. Я ніколи не забуду: у перший рік проведення реформ ми вчилися IT-технологіям в Естонії. Тоді запитала у прем’єр-міністра, чому вони об'єднали Конституційний та Верховний суди. Він відповів, що у них немає стільки хороших юристів.
Потрібно деколи сліпо вірити. Навіть якщо компетентний керівник і добре написаний проект, але учасники сумніваються в можливості його реалізації, нічого не вийде. У Грузії прийшло молоде покоління до влади, зокрема я — у МВС у 26 років, тому що люди старшого віку вже не мали надії на зміни у державі. Але, вірячи, блефуючи, навіть не розуміючи можливих наслідків деяких учинків, нам вдалося здійснити реформу.
Оксана Загакайло
