Голодомору передували антикуркульські операції. Тобто було проведено ряд заходів, які готували Великий Голод. Одним з елементів колективізації були антикуркульські операції, коли людей, які багато працювали і, відповідно, ставали заможними (уже за часів Радянського Союзу) розкуркулювали. Зазвичай заможними були великі сім’ї, які плідно працювали і вони навіть платили іншим селянам, аби ті їм допомагали. Тобто в межах одного села відбувалась певна кооперація між населенням.
Також слід відзначити, що 1920-ті роки – постреволюційні, тож було багато сиріт. Деякі селяни приймали сиріт у сім’ї і виховували, як прийомних дітей, і відповідно, мали більше людей, котрі могли працювати. Як наслідок, такі сім’ї багатшали та починали вкладати гроші в сільськогосподарський реманент чи купували більше землі. Саме такі сім’ї радянська влада згодом назвала куркулями, пропаганда звинуватила їх у тому, що вони насильно використовують працю бідних людей. Після цього таких селян репресовували. Зазвичай чоловіків арештовували, а сім’ї депортовували в спец поселення на території Сибіру. Така ситуація відбувалась від 1927 року і до початку 30-их років.
Звичайно ж такі дії викликали супротив, і навіть найбідніші селяни не хотіли працювати в колгоспах, адже вважали це своєрідною панщиною. Справа у тому, що людина отримувала не фінанси, а трудодні. Тобто на папері відзначалась кількість відпрацьованих днів і вкінці року за ці дні їй давали певні продукти.
Радянська влада репресовувала людей, які хотіли працювати і добре знали свою справу. Але ці люди були також основою національного суспільства, це були українці, які підтримували свої традиції. Для влади це були вороги в двох епостасіях: по-перше, в епостасії національній (бо радянське керівництво бачило "Союз" денаціоналізованою державою), а по-друге, це були активні люди, економічно і суспільно активні, які могли стати основою для супротиву.
У 1927 - 1932 роках відбулось майже 5000 повстань по всій Україні.
Після того як радянська влада репресувала найдосвідченіших і найвпливовіших селян, на керівні посади в селі почали призначати непрофесіоналів. Цим людям довіряли колгоспи та ферми, і є ряд спогадів, коли після таких призначень починалися епідемії хвороб. Ці люди просто не знали, як попередити хвороби і бувало таке, що всі коні чи худоба здихали. Після таких випадків ГПУ шукала винного, репресовували його, а натомість призначали ще одну недосвідчену людину. Тобто, усіх професіоналів репресували, а їхні місця зайняли непрофесіонали, які би мали розвивати економіку, але апріорі вони цього зробити не могли через брак знань.
Тому в 30-их роках посилюється збідніння. І від 1927 до 1932 року в документах зафіксовано трохи менше ніж 5000 повстань по всій Україні. Це були повстання селян, котрі виступали проти репресій та колективізації. Саме репресії породжували супротив, що починався з демонстрацій. Часто протести закінчувались повстаннями з використанням зброї. Наприклад, проти збройного повстання у 1931 році використовували армію. Українські селяни були озброєні, вони зберігали зброю ще з часів Першої світової війни та Революції в Росії, тож при наближенні заготівельних загонів часто відкривали по них вогонь. Найбільшим таким повстанням було Павлоградське повстання 1930-го року, організатори якого планували усунення більшовиків від влади. Вони виступали за комунізм та соціалізм, але проти більшовицької партії, адже розуміли, що більшовицька партія – це непрофесіонали, які захопили владу і чинили репресії щодо людей.
До речі 1931 року намагалися залучити курсантів Полтавського військового училища до придушення повстання, проте вони відмовились брати участь у репресіях. Відповідно були залучені до придушення повстань інші відділи, а цих курсантів було також репресовано, їх було депортовано в концтабори.
У 1933 році існували "чорні списки" сіл в яких відбирали зерно.
В Миколаєві було збудовано найбільше зерносховище в Європі на початку 30-их років. Це було зумовлене тим, що Миколаїв – припортове місто і зерно планували відправляти закордон. Справа у тому, що в Європі була тоді економічна криза і вони потребували дешевої їжі. Радянський Союз вирішив помогти європейцям, в збиток своєму населенню. Влада абсолютно нічого не зробила, щоб змінити ситуацію і на початку 30-их років люди почали виламувати замки сховищ і брати зерно самотужки. Люди вважали, що соціалістична влада – це влада народу, який працював і вирощував це зерно, тому люди мали на нього повне право.
Уже в 1933 році радянська влада ввела систему покарання сіл, які не виконували заготівельних планів. В «чорні списки» вносилися назви сіл, які оточувалися каральними військами, котрі вилучали людське зерно. В першу чергу вилучали зерно, яке планувалось на посів, а якщо і тоді норми не були виконані, то вилучалася їжа людей. І мова йшла не лише про зерно, але й інші крупи, які в заготівельний план не входили.
Голодомор 1932-1933 рр. перетворив людей на сіру масу.
В 1932-1933 році проводився свого роду експеримент. Проводились репресивні дії, аби проукраїнське соціально-активне населення зникло. Щоб ця трагедія залякала людей і вони стали покірними, такою собі сірою масою, з якої влада могла би щось ліпити на свій лад. Якщо ми подивимось на події після 1933 року, то цей експеримент вдався тому що після 1933 року немає жодних антирадянських повстань. До 1933 року повстання відбувалися не лише з соціальною чи економічною метою, а й з політичними вимогами (Радянська влада без більшовиків), то після 1933 року цього взагалі немає. Більше того, люди боялися розповідати дітям про ці події, щоб уберегти їх, тому багато людей сьогодні заперечує факт Голодомору.
Понад 4 мільйони людей загинули, але якщо рахувати втрати генофонду, тобто тих, хто не народився, то можемо збільшити цифри до більше ніж 6 мільйонів осіб.
Регіонами, де була найбільша смертність була Київщина, Полтавщина, Дніпропетровщина, Черкащина та Запоріжжя. Ближче до західного кордону Союзу, а тоді прикордонними територіями була Вінничина і Хмельниччина, то там Голодомор був менше виражений. Хоча на Вінничині був серйозний голод, але в прикордонній зоні він був уже меншим. Тобто мова йшла про Центральну Україну, до прикладу на Донбасі Голодомор був у значно менших масштабах ніж на Дніпропетровщині. Хоча відомо, що і в Харкові від голоду гинули люди, очевидно, що це були селяни, які втекли в місто.
В Західній Україні голоду як такого не було, бо це була інша держава, Річ Посполита. Хоча українці, що жили тоді на території Польщі намагалися якось вплинути на хід подій, проте Європі тоді було просто не до українців. У 1933 році члени ОУН навіть здійснили теракт у Львові, аби привернути увагу міжнародної спільноти до проблеми голодомору. Тоді українці увійшли в консульство Радянського Союзу та розстріляли їхніх працівників, які одночасно були членами ОГПУ.
Повне інтерв'ю з Ігорем Дерев'яним дивіться на каналі iPress.ua на Youtube.com
