"Балкани можуть вибухнути, якщо НАТО не вживе термінових заходів для припинення російської та сербської агресії у Косово. В умовах зростаючої напруженості, головна стратегічна мета владіміра путіна тепер зрозуміла: демонтувати НАТО і викрити вразливі місця Альянсу. Оскільки росія зазнає невдач в Україні, безпосередня загроза для таких членів НАТО, як Польща і країни Балтії, може дещо зменшитися. Однак саме на Балканах знаходиться найслабший фланг Північноатлантичного альянсу, що представляє собою зручну мішень для російських амбіцій", – пише Івана Страднер у Тelegraph.
Вона вказує, що цього тижня, під час одного з найгірших протистоянь з часу проголошення незалежності Косова від Сербії у 2008 році, десятки озброєних етнічних сербів напали на поліцію на півночі Косова і забарикадувалися у православній церкві. В результаті інциденту один поліцейський і троє нападників загинули. Лідери Косова, зрозуміло, назвали це терористичним актом. Сербський президент Александар Вучич заперечив свою причетність до нього, поскаржившись послу росії в Сербії, що прем'єр-міністр Косова Альбін Курті проводить "жорстокі етнічні чистки" за підтримки Заходу.
"Ця ескалація – мрія москви, що стала реальністю. Сербія і росія місяцями готували сербів до ескалації в Косові, нагнітаючи напруженість на Балканах, щоб відволікти Захід від війни в Україні. Вони заполонили інформаційний простір пропагандою, яка повторює старе твердження про те, що Косово належить Сербії – в одному з пропагандистських матеріалів стверджувалося, що Велика Британія готує там війну. Як відомо кожному, хто вивчає історію Балкан, така риторика вже призводила до етнічного насильства в регіоні", – йдеться у публікації.
Як зазначає Страднер, росія швидко скористалася цим інцидентом: російський речник заявив, що "додатковий тиск Заходу" ставить "весь балканський регіон на небезпечну межу". путін знає, що йому не потрібно відправляти військові сили на Балкани – він може використовувати гібридну війну, щоб дестабілізувати регіон і відновити росію як єдиного надійного перемовника в конфлікті. Цей план досягає трьох цілей: відволікає Захід від України, зміцнює позиції москви в регіоні і дає путіну важелі впливу на західні держави, якщо вони хочуть утримати конфлікт в регіоні від ескалації.
На її думку, Сербія також отримує вигоду. Вучич то загострює, то послаблює ескалацію в Косові, позиціонуючи себе як опору стабільності і використовуючи його як розмінну монету в переговорах із Заходом. Кінцевою метою сербського президента є збереження влади, а косовська криза допомагає йому відволікти увагу від власних внутрішньополітичних проблем і посилити підтримку на майбутніх виборах.
"У п'ятницю Білий дім зробив безпрецедентний крок, публічно попередивши про "велике сербське військове розгортання вздовж кордону з Косово". Яким би небезпечним це не було, Вучич знає, що йому не потрібно вводити армію. Замість цього він може скористатися путінським сценарієм і відправити "зелених чоловічків" без розпізнавальних знаків, щоб підірвати довіру до Косова і створити правдоподібне заперечення. Можливо, саме це вже сталося", – наголошує експертка.
НАТО оголосило, що посилює свою військову присутність у Косові – Міністерство оборони Великої Британії передало Альянсу командування армійським батальйоном для надання допомоги, але вона повинна зробити більше і швидше, щоб придушити насильство й застерегти росію та Сербію. Ще більш терміново їй потрібно посилити свої інформаційні операції всередині країни і за кордоном. Чергова косовська криза, попереджає авторка, може легко перекинутися на Північну Македонію, країну-члена НАТО, і матиме серйозні наслідки для європейської оборони в той час, коли США відволікаються на свої майбутні вибори. Це небезпечний момент, але про нього мало хто говорить.
"Через три десятиліття після кривавого розпаду Югославії етнічна напруженість на Балканах так і не зникла. Незважаючи на загальну військову перевагу НАТО, у нього слабкі позиції на Балканах, і росія продовжує перегравати його там. Настав час для Альянсу посилити свою присутність в регіоні і змусити росію оборонятися", – завершує статтю Івана Страднер.
Джерело: Тelegraph
