Після розпаду Радянського Союзу, Росія відмовилася практично від усіх своїх військових баз, які не знаходились безпосередньо біля її кордонів. На це були як економічні причини, так і політичні. Москва не лише втратила "колишню міць", а й просто намагалася зберегти те, що їй дозволяли США.
Особливо напруженою в останні роки ситуація є в Азійсько-Тихоокеанському регіоні і треба визнати, що цей регіон часто несправедливо обділяється увагою з боку ЗМІ та аналітиків. Сьогодні США виступають в ролі "гегемона", контролюючи величезну кількість морських шляхів. А Південно-Китайське море є найважливішим стратегічним вузлом, через який пролягає шлях з Тихого океану в Індійський.
Цього року в Міноборони Росії заявили про завершення формування нової бомбардувальної авіаційної дивізії, яка патрулюватиме Тихий океан поблизу Японії, Гавайських островів та острова Гуам. Росіяни вважають, що формування нового авіасполучення продемонструє країнам Тихоокеанського регіону і США серйозність "східних амбіцій" Росії".
Військові бази Росії у світі. Інфографіка: ТСН (натисніть для збільшення зображення)
До того ж, у вересні цього року Росія та Китай вже встигли провести масштабні військові навчання у Південно-Китайському морі, де тривають територіальні суперечки між Пекіном і його сусідами.
Фото: xilu.com
Не дивно, що заява російського генерала Панкова прозвучала на фоні загострення відносин між Пентагоном і російським військовим відомством через російські звірства в сирійському Алеппо.
Зокрема, раніше начальник штабу армії США генерал Марк Міллі попередив, що можливість військового конфлікту з Росією практично неминуча.
Не варто забувати, що згідно із рішенням Ради Федерації від 30 вересня 2015 року, Путін сам собі дав право використовувати збройні сили у будь-який момент і в будь-якій точці без обмежень за часом, якщо це відповідає "національним інтересам" Кремля.
"В’єтнамський Камрань"
В першу чергу, сьогоднішня напруга у Південно-Східній Азії пов’язана із стратегічною боротьбою за сфери впливу США та Китаю у Південно-Китайському морі. Минулого року, Пекін навіть погрожував війною американцям в разі зайняття спірних територій союзниками США.
Свою ложку дьогтю хоче підлити у "киплячий казан" і Путін, який мріє відродити вплив Росії, як правонаступниці Радянського Союзу. Але чим це загрожує Москві, яка не на жарт роздратує навіть не Сполучені Штати, а власне свого партнера - "китайського дракона"?
Варто розпочати з того, що у 1979 році СРСР отримав в безоплатну оренду на 25 років в'єтнамський порт Камрань, де до падіння Сайгона розташовувалася військова база США. Незабаром, тут була створена найбільша закордонна військова база Радянського Союзу.
Бухта Камрань вважається однією із найбільш глибоководних і комфортних для стоянки кораблів. Її оточують два півострови, які захищають порт від хвиль і вітру. Для захисту від супротивника на прилеглих островах можна розмістити навіть артилерію. В Камрані постійно можуть перебувати до 10 кораблів, до 10 підводних човнів і до шести інших суден. Крім того, на аеродромі Камрань базувалися літаки-ракетоносці, розвідувальні і транспортні літаки.
Військова база Камрань (В'єтнам). Фото: wordpress.com
У травні 2002 року останній російський солдат залишив Камрань, нібито, в якості жесту доброї волі з боку Росії, а насправді через банальний брак коштів на утримання дорогої військової бази.
Однак, вже після агресії проти Грузії та суттєвого погіршення стосунків із Заходом, в Кремлі задумались над відновленням своєї присутності в Південно-Східній Азії. У листопаді 2013 року було підписано угоду про створення у В’єтнамі спільної бази для обслуговування і ремонту російських підводних човнів, а через рік - угоду, що встановила спрощений порядок заходу в Камрань російських кораблів (раніше такий порядок діяв тільки в сирійському Тартусі). У 2014 році в Камрані почали обслуговуватися літаки Іл-78, які ВМС Росії використовували для дозаправки стратегічних бомбардувальників Ту-95. США неодноразово звертались до в'єтнамської влади відмовити Росії у використанні бази для таких цілей.
У самому В’єтнамі дуже обережно відносяться до російських заяв щодо відновлення повноцінної військової бази РФ, незважаючи на те, що у травні 2016 року посол В'єтнаму в Росії Нгуен Тхань Шон заявив, що Ханой не проти повернення росіян у Камрань.
А що В’єтнам? В’єтнам наразі вагається. Вони, можливо, були б і не проти - адже в радянський період база в Камрані призначалася для стримування Китаю після в’єтнамсько-китайської війни 1979 року.
Окрім того, антикитайська спрямованість російської військової присутності потрібна В'єтнаму і зараз на фоні територіальних суперечок у Південно-Китайському морі і непорозумінь між Ханоєм і Пекіном. Однак, це автоматично погіршило би відносини у форматі – Китай-Росія, В’єтнам-Китай, В’єтнам-США. Враховуючи останні багатомільйонні фінансові вливання американців в економіку В’єтнаму, і тісні фінансові зв’язки з китайським бізнесом – навіть попри політичні розбіжності, в’єтнамські політики тричі подумають над пропозицією Росії.
Не дивно, що майже одразу після російських заяв про повернення у Камрань, міністр закордонних справ республіки Ле Хай Бінь офіційно попередив, що В'єтнам не дозволить іноземним державам розміщувати на своїй території військові бази. За словами дипломата, політика країни полягає в тому, що Ханой на має наміру об'єднуватися з ким-небудь проти третьої сторони.
Таким чином, перший "ляпас" Путін отримав у Південно-Східній Азії. Як би там не було, переговори тривають і, швидше за все, В’єтнам очікує додаткових бонусів, які б змусили країну піти на поступки.
"Карибська криза-авантюра 2.0.?"
З Кубою історія ще цікавіша. Щоб там не говорили кремлівські пропагандисти про "жест доброї волі", рішення Путіна в жовтні 2001 року про закриття російської станції радіоелектронної розвідки в Лурдесі (чого довго і наполегливо домагалися в Білому домі) і закриття бази в Камрані були продиктовані, в першу чергу, нестачою грошей. Незважаючи на те, що база мала велике значення для отримання розвідувальної інформації про США, до 2000 року її обслуговування обходилося у $200 млн в рік.
Радіоелектронний центр в кубинському Лурдесі, що знаходиться за 250 км від узбережжя США, був запущений ще у 1967 році. Тут розташовувалися близько трьох тисяч радянських військових (у 90-их роках контингент скоротили до півтора тисячі).
Радіолокаційна база Лурдес (Куба). Фото: Reuters
До 1992 року Куба не брала грошей за користування базою. У 1992 році був підписаний договір, згідно з яким Москва орендувала центр до 2000 року і платила за оренду близько $1,5 млрд за весь термін. Ще близько $100 млн на рік йшло на утримання військових. Розплачувалася Росія переважно поставками різних товарів.
У липні 2000 року у США був схвалений законопроект, що забороняє Білому дому реструктурувати російські борги до тих пір, поки не буде демонтований центр в Лурдесі. Москва змушена була піти на поступки і базу закрили, а обладнання вивезли.
У 2008 році під час спілкування з пресою після засідання ради Росія - НАТО Путін згадав про те, що Росія закрила бази на Кубі, у В'єтнамі і вивела війська зі Східної Європи.
"І що отримали? Базу в Румунії, де ми знаходимося, базу в Болгарії, позиційний район американської ПРО в Польщі, в Чехії", - пожалівся господар Кремля.
Через кілька років після цього, Москва почала переговори з Кубою про відновлення роботи радіоелектронного центрі в Лурдесі. Обговорення цього питання різко активізувалося на початку 2014 року через погіршення відносин Росії із Заходом після анексії Криму і вторгнення на Донбас.
В середині червня 2014 року Путін приїхав на Кубу і домовленості про відновлення роботи центру були нібито погоджені. Під час цього ж візиту було оголошено, що Москва списала Гавані 90% боргу, який до того моменту становив $32 млрд.
Водночас, варто відзначити, що відносини Куби зі США з 2001 року суттєво змінилися: Гавана в цьому році остаточно вийшла з американської ізоляції, Барак Обама в березні став першим, після 50 років блокади, американським президентом, який приїхав з офіційним візитом на Кубу. Відновлення економічних зв'язків із США обіцяє чималі вигоди для кубинського режиму. Навряд чи Гавана стане ризикувати такими перспективами заради якоїсь російської бази, навіть якщо Росія і погодиться безплатно постачати Кубу нафтою замість збанкрутілої Венесуели.
Рауль Кастро і Барак Обама. Фото: AP
В Кремлі пропутінські "експерти" вже замріялись про повернення на Кубу російської військово-морської і військово-повітряної бази, систем ППО і навіть ракет, але очевидно, що це не більше, ніж гра у нову "Карибську кризу". Розміщення на Кубі наступальних озброєнь заборонено якраз за домовленістю Хрущова і Кеннеді 1962 року. Малоймовірно, що Москва піде на такий ризик, а розміщення баз ППО, ВКС і ВМФ не має сенсу - баланс сил в Карибському морі змінити неможливо, а дратувати США поблизу їхнії берегів небезпечно. Куба навряд чи піде на таку авантюру: навіть в Гавані вже зрозуміли, що холодна війна пішла у небуття, а на російське протистояння з Америкою їм наразі наплювати.
Насправді, досить кумедними виглядають потуги Росії відновити базу в Лурдесі, адже в сучасному інформаційному світі, по застарілому радіоефірі проходить менше 10% трафіку, інформація передається в основному оптиковолоконними кабелями. Питання кого і що хочуть прослуховувати російські спецслужби такими допотопними методами залишається відкритим.
Висновки
Не можна не помітити, що в Росії риторика "Холодної війни" свідомо відновлюється без оцінки реальних можливостей Кремля. Путін, попри все, намагається переконати світ у спроможності мати точки впливу у всіх регіонах земної кулі. Навіть ціною свого краху. Схоже, що урок Радянського Союзу був засвоєний дуже погано. Та й Росія сьогодні є лише мізерною копією СРСР, яка не здатна була б стримувати Сполучені Штати навіть у тому випадку, якби Білий дім страждав від економічної кризи.
Росія наразі нагадує сіру мишу, яка за тимчасової відсутності господаря-кота у домі, в гарячці намагається урвати кусень побільше і постаратись не подавитись ним.
Поки США заклопотані виборами нового президента, Путін мріє майже безперешкодно, хоча б на деякий час, похазяйнувати на американському "задньому дворі" і, що ще смішніше – кинути виклик американській гегемонії на морі.
Очевидно, що в сучасному світі багато що змінилося, в тому числі способи ведення війни, засоби доставки озброєння, а тому й військові бази, які колись були стратегічно важливими, тепер є серйозним тягарем для бюджету країни. І якщо у США з військовими видатками все гаразд, то у Росії нові витрати можуть остаточно підірвати і до того крихку економіку, яка просідає з кожним роком після введення санкцій і падіння цін на нафту.
