По суті, мій аргумент полягає в тому, що ризик – це особливість, а не проблема в ситуації, в якій ми зараз перебуваємо, і ми повинні ставитися до нього саме так.
Підхід Заходу до підтримки України, особливо таких ключових гравців, як Німеччина та США, полягав у постачанні необхідного обладнання з одночасною мінімізацією ризиків ескалації, які можуть виникнути внаслідок поставок такої зброї. Такі міркування були винесені на перший план під час обговорення поставок Taurus і ATACMS (але вони існують і незалежно від них). Шольц і Байден чітко дали зрозуміти, що вважають ризики, пов'язані з постачанням цього типу озброєнь, надто значними.
Бажання усунути ризики для своєї країни й народу зрозуміле. Зрештою, це присяга, яку вони давали, вступаючи на посаду. Однак такий підхід ігнорує важливі уроки з історії Холодної війни про те, як справлятися з кризою, з якою ми зараз стикаємося. У нинішній ситуації не існує безризикових рішень. У цьому полягає суть виклику, який ми маємо перед собою у відносинах з росією.
Ті, хто приймає рішення, повинні оцінити ризики, на які вони можуть або повинні піти, і ті, яких вони повинні уникати. Категорична відмова від ризику не є проявом лідерства. Під час Холодної війни західні керівники розуміли це.
Ось, наприклад, чому США, Британія і Франція проігнорували ультиматум Хрущова в 1958 році про виведення військ із Західного Берліна, і чому Сполучені Штати протистояли радянським танкам на контрольно-пропускному пункті Чарлі в 1961-му.
Ті, хто приймав рішення, усвідомлювали, що це протистояння може перерости у військову конфронтацію. Проте вони розуміли, що передчасно здаватися не можна. Це продемонструвало б відсутність рішучості та слабкість до шантажу, що послабило б майбутні переговорні позиції.
Під час Холодної війни відбулося кілька криз такого типу. Ці сценарії мають назву "змаганнями з прийняттям ризику". Цей тип кризи передбачає участь щонайменше двох ядерних держав і має тенденцію до ескалації, доки одна зі сторін не поступиться, що призводить до деескалації кризи.
"Змагання з прийняттям ризику" підкреслюють парадокс ядерної епохи: щоб запобігти ядерному конфлікту, ви повинні сигналізувати своєму візаві, що ви, в принципі, готові вести ядерну війну, а отже певною мірою ризикувати, навіть якщо жодна зі сторін не бажає такого результату.
Ця логіка впливала на ядерні держави під час Холодної війни і залишається дуже актуальною сьогодні, як демонструє війна в Україні. І НАТО, і росія володіють значними ядерними арсеналами, що робить пряму військову конфронтацію майже немислимою.
І все ж Захід повинен переконливо показати, що він не боїться конфронтації з росією. Відкрита демонстрація нетерпимості до ризику і страху перед ескалацією може заохотити агресивну поведінку путіна та сприяти російській ескалації, можливо, й безпосередньо проти НАТО. Ось чому нинішня позиція Шольца і Байдена є такою невдалою.
Вони мають рацію в тому, що не можна виключати ескалацію, спричинену постачанням ракет Taurus/ATACMS – так само, до речі, як це було у випадку з попередніми поставками зброї. Але ризики, пов'язані з постачанням, мають бути ретельно зважені з ризиками, пов'язаними з непостачанням, і не лише у військовому сенсі.
Я стурбований тим, що реальна шкода відмови від постачання Taurus/ATACMS полягає насамперед у політичних наслідках, які несе це рішення. По-перше, це підірве довіру до Заходу в питанні стримування росії. За такої очевидної нетерпимості до ризику, як ми можемо переконати росію в нашій непохитній рішучості в умовах посилення кризи чи ескалації в майбутньому?
По-друге, це надсилає тривожні сигнали нашим східноєвропейським союзникам. Як можуть держави, що межують з росією, довіряти США та Німеччині, що вони прийдуть на їхній захист, якщо справа дійде до протистояння. Адже ці країни сигналізують, що вони ставлять власну безпеку понад усе.
У цьому контексті не дивно, що міністр закордонних справ Польщі говорить про потенційну необхідність для союзників США розпочати власні програми створення ядерної зброї. Польща використовує свою ядерну невизначеність, щоб сигналізувати про нагальну потребу в надійних зобов'язаннях у сфері безпеки.
При цьому ризики ескалації, пов'язані з поставками Taurus/ATACMS, залишаються мінімальними:
- Україна вже розгортає аналогічне озброєння.
- Україна вже використовувала цю зброю проти чутливих цілей.
- росія отримала подібну зброю від третіх сторін
тощо.
Для подальшого зниження ризиків можна було б запровадити технічні обмеження, такі як географічні рамки, паливні обмеження та попереднє програмування ракет.
Крім того, на Україну можна було б накласти обмеження щодо націлювання після доставки, подібно до того, як це, схоже, зробили Британія та Франція.
І все ж, які б ризики не залишалися, схоже, вони були визнані занадто значними. США та Німеччина сигналізують москві про сильну непереносимість болю та страх перед ескалацією, зрештою, підриваючи уявний баланс рішучості на користь росії.
Зайве говорити, що це небезпечно. Це різко контрастує з Холодною війною, коли США і Західна Німеччина брали на себе значні ризики, щоб гарантувати власну безпеку і заспокоїти союзників. Вони зрозуміли необхідність ризикувати заради досягнення бажаних результатів.
Захід, і зокрема США та ФРН, повинен засвоїти уроки Холодної війни і кардинально змінити курс.
Ризик – це особливість, а не проблема в ситуації, в якій ми зараз перебуваємо. Ми повинні ставитися до ризику як до інструменту, яким можна маніпулювати, подібно до того, як його сприймає росія.
Найважливіше те, що існують ситуації, коли прийняття ризику більше не є необов'язковим. На мою думку, це особливо очевидно у випадку з доставкою Taurus/ATACSM. Але я не сумніваюся, що подібні ситуації виникатимуть і в найближчі місяці та роки.
Я усвідомлюю, який тягар це накладає на тих, хто приймає рішення. Але, зрештою, ми обираємо політичних лідерів, щоб вони приймали складні рішення у важкі часи. Схоже, Шольц і Байден вважають, що прийняття ризиків не є рішенням. Насправді, не приймати ризики також не є рішенням.
Доброю новиною є те, що деякі європейські лідери усвідомили цей факт, особливо в країнах Балтії та Польщі.
Підхід Макрона також суттєво змінився. Останнім часом він намагається демонструвати рішучість і маніпулювати ризиками, щоб ускладнити плани для росіян.
