Facebook iPress Telegram iPress Twitter iPress search menu

росія повторила помилку Наполеона. Чому праця Клаузевіца "Про війну" актуальна для України і через 200 років – Г'ю Сміт

Переклад iPress
росія повторила помилку Наполеона. Чому праця Клаузевіца "Про війну" актуальна для України і через 200 років – Г'ю Сміт
Доктор Г'ю Сміт, який викладав в Австралійській академії збройних сил предмети зі стратегічної думки, війни та етики, пояснює перебіг війни в Україні через призму стратегічної теорії Клаузевіца. Вражає, як написана двісті років тому книга німецького теоретика військового мистецтва Карла фон Клаузевіца "Про війну" пояснює те, що відбувається сьогодні в Україні. До слова, статтю рекомендував до читання австралійський генерал-майор Мік Раян.

Опублікована 1832 року, багато разів перевидана і перекладена кількома мовами книга Карла фон Клаузевіца "Про війну" вважається однією з найкращих, якщо не найкращою працею про війну. Інтерпретація Клаузевіца війни як продовження політики і, власне, суспільства, призвела до того, що його називають "філософом війни". Якщо цей термін і є доречним, то лише тому, що він розглядає війну в ширшому соціальному і політичному контексті. Але Клаузевіц також пропонує концепції, які є ключовими для розуміння ведення війни. Його теорії військової стратегії привернули увагу, вплинувши на багатьох пізніших теоретиків, та, водночас, викликавши ще більше суперечок.

Деякі політичні та військові лідери захоплювалися Клаузевіцем, бо нібито він запропонував розуміння війни, яке відповідало їхнім цілям. Наприклад, у роки, що передували франко-прусській війні 1870-71 років, прусський генерал граф фон Мольтке вважав, що праця "Про війну" пропагує війну в наполеонівському стилі з акцентом на масовість, моральний дух, патріотизм і лідерство. Пруссія, на думку Мольтке, повинна вести війну енергійно і прагнути до повної перемоги.

Інші засуджували Клаузевіца за просування такого мілітаризму. У 1908 році полковник Ф.Н. Мод у передмові до англійського видання книги "Про війну" заявив, що поширення ідей Клаузевіца спричинило "готовність до війни всіх європейських армій". Після Першої світової капітан Бейсіль Ліддлл Гарт підтримав цю думку, зобразивши Клаузевіца як "апостола тотальної війни" та "погано освіченого пророка мас". Після розв'язання Другої світової Ліддлл Гарт заявив, що праця "Про війну" та її теорія необмеженої війни "зайшла надто далеко, щоб зруйнувати цивілізацію".

Такі вкрай неправильні уявлення про Клаузевіца мало сприяли розумінню війни або аналізу війни за Клаузевіцем. На щастя, нерозуміння його ідей стало менш поширеним і менш впливовим в останні десятиліття. Частково це пов'язано з тим, що книга "Про війну" стала доступнішою для багатьох науковців і військових мислителів завдяки перекладу Говарда-Парета 1976 року. Клаузевіц став об'єктом серйозної наукової уваги і зараз може похвалитися довгим списком книг і статей про його творчість, а також науковим вебсайтом, присвяченим йому. Військові коледжі і військові професіонали регулярно віддають йому честь; науковці й аналітики почасти його цитують.

Актуальність Клаузевіца. У своїх дослідженнях автор розглядав кампанії, проведені росією з території України проти турків і татар у Криму

Перш ніж розглядати, як ідеї Клаузевіца можуть бути застосовані до війни в Україні, справедливо запитати, чи можуть ідеї, сформульовані близько 200 років тому, бути актуальними для сучасності. Таку проблему визнавав і сам Клаузевіц. Його дослідження більш ранніх війн майже повністю виключали античні та середньовічні кампанії через їхні зовсім інші соціальні, політичні та організаційні обставини. Тож численні історії кампаній Клаузевіца сягають лише 1660 року, тоді як сама книга "Про війну" стосується майже виключно кампаній і битв часів Семирічної війни (1756-63 рр.) і подальших.

Безумовно, поява індустріальної війни, ядерної зброї, МБР, глобальних комунікацій, кіберзагроз, дистанційно керованих збройних платформ, хімічної та біологічної зброї тощо докорінно змінила уявлення про війну. Доктрина взаємного гарантованого знищення часів Холодної війни, наприклад, вимагала від двох наддержав залишатися вразливими для нападу – концепція, немислима для Клаузевіца. Світ, однак, не бачив кінця війнам, які демонструють суттєві характеристики, визначені Клаузевіцем. Війна в Україні ведеться суверенними державами за конкуруючі національні інтереси; вона ведеться переважно організованими збройними силами під військовим командуванням і політичним керівництвом; в ній гинуть люди і знищується майно. Тому книга "Про війну" не виглядає повністю застарілою.

Цікаво, що деякі з військових історій самого Клаузевіца мають відношення до питання релевантності. В одному з таких досліджень він розглядає кампанії, проведені росією з баз в Україні (яка тоді була тоді складовою частиною російської імперії) проти турків і татар у Криму протягом чотирьох літніх періодів з 1736 по 1739 рр. У книзі "Про війну" ці кампанії коротко згадуються в розділі під назвою "Ключ до країни", головним чином для того, щоб розвінчати ідею про те, що завоювання певної ділянки території дозволить нападнику домінувати над країною, яка захищається. Більш актуальними, як зазначає Олександр Бернс, є спостереження Клаузевіца щодо поведінки росії в цих кампаніях: її політичній меті бракувало ясності, вона коливалася між завоюванням Криму і просто ослабленням його шляхом спустошення його території, росія спочатку була надмірно впевнена в успіху, російська логістика була погано організована і росія зазнала дуже великих втрат в обмін на незначні територіальні здобутки. Бернс також зазначає, що, хоча кампанії були неефективними, росія винесла уроки, які стали їй у нагоді в наступних війнах.

Актуальність аналізу Клаузевіца для війни в Україні буде розглянута у зв'язку з двома основними стратегічними принципами прусського генерала. Перший полягає в тому, що оборона є найсильнішою формою війни, другий – в тому, що зусилля повинні бути зосереджені на центрі тяжіння противника. Обидва принципи особливо актуальні для війни в Україні, але існують пастки, в які можуть потрапити аналітики, особливо якщо вони намагаються пояснити успіх чи поразку. Однією з пасток є припущення, що дотримання принципів стратегії Клаузевіца – це вірний шлях до перемоги, в той час як їх недотримання веде до поразки. Інша – спокуса не помітити складність і умовність стратегічного мислення Клаузевіца. У праці "Про війну" є багато застережень від таких пасток, але до них не завжди прислухаються.

Оборона – найсильніша форма війни. Для успішної оборони необхідно розумно й енергійно використовувати сили та засоби

Досліджуючи динамічний взаємозв'язок між нападом і обороною на війні, Клаузевіц зважує широкий спектр чинників. Деякі з них, наприклад, чисельність і розташування сил, доступні як для нападника, так і для захисника, але інші надають перевагу тій чи іншій стороні. Тож він декілька разів у праці "Про війну" стверджує, що "оборона є сильнішою формою ведення бою, ніж напад". Він не каже, що оборона завжди буде перемагати, але вона має характеристики, які роблять її більш вірогідною для перемоги. За визначенням, оборона має пасивну мету – збереження, тоді як напад має активну мету, а саме завоювання. Коротше кажучи, просто "легше утримати позицію, ніж її завоювати". Фактори, які є більш доступними для оборони, включають укріплення, коротші шляхи постачання і національний дух. Держава, що обороняється, також має більше шансів отримати підтримку союзників.

Лише один чинник, стверджує Клаузевіц, чітко сприяє нападу, і це – несподіванка. Але цього можна ефективно досягти насамперед на тактичному рівні. Розпочати війну зненацька набагато складніше. З огляду на тривалу підготовку, як вважає Клаузевіц, про війну "зазвичай оголошують у пресі ще до того, як пролунає хоча б один постріл". Стратегічна несподіванка є дуже цінною, але зазвичай вимагає "великих, очевидних і виняткових помилок з боку противника".

Хоча зіткнення заважають і тому, хто обороняється, і тому, хто атакує, існують динамічні фактори, які особливо обтяжують атаку. По-перше, після здобуття перемоги її необхідно захищати від контратак. Ресурси повинні бути спрямовані на захист цих здобутків, часто за менш сприятливих умов. Клаузевіц описує необхідність захисту як "смертельну хворобу" нападу. По-друге, держава, що обороняється, цілком може бути здатна організувати себе більш ефективно за рахунок коротших шляхів постачання, використання сил ополчення і високого морального духу. По-третє, нападник втрачає темп через такі фактори, як втрати, проблеми з постачанням і затримки, спричинені оборонними опорними пунктами. Також можуть виникнути сумніви в політичному керівництві або занепасти духом союзники.

Як наслідок, стверджує Клаузевіц, настане "кульмінаційний момент", коли тягар атаки стане надто великим, щоб його нести. Кампанія повинна досягти своєї політичної мети до того, як настане цей момент. Так Наполеон, хоч і захопив оскву в 1812 році, став жертвою "стратегічного виснаження, і йому довелося використовувати останні сили свого хворого тіла, щоб вирватися з країни".

У багатьох випадках, однак, атака не буде доведена до своєї кульмінаційної точки. Сила і амбіції згасають; їхнє місце займають паузи, зволікання та нерішучість. Несподіванки важче досягти, оскільки енергії бракує. Неминуче також, що генералу буде важко розпізнати, коли кульмінаційний момент наближається або навіть коли він вже досягнутий. Тому, стверджує Клаузевіц, більшість генералів віддають перевагу обережності, боячись перегнути палицю. Лише великі політичні цілі і сильне військове керівництво будуть рухати атаку вперед.

У міру того, як атака стає дедалі слабшою, настає момент, коли захист може перехопити ініціативу. Для Клаузевіца це означає, що оборона буде менш "жалюгідною фігурою порівняно з нападом", який "вже не виглядатиме таким легким і безпомилковим". Саме тоді "блискучий меч помсти" може бути піднятий і забезпечити "найкращий момент для захисту". Клаузевіц ніколи не розглядає оборону як суто пасивну, оскільки навіть в очікуванні нападу "наші кулі переходять у наступ", тоді як "оборонна кампанія може вестися з наступальними боями".

Висуваючи тезу про те, що оборона є сильнішою формою війни, Клаузевіц, звичайно, міркує абстрактно. Він припускає, що між двома сторонами немає великої різниці у чинниках, які можуть мати вирішальне значення для успіху нападу. Кількість військ, їхній моральний дух і підготовка, розгортання сил, досягнення стратегічної несподіванки, міцність укріплень, ефективність постачання і логістики, підтримка населення і реакція союзників – все це має відношення до фактичного результату війни. Для того, щоб атака перемогла, вона повинна перевершити свого супротивника в деяких або в усіх цих вимірах. Для успішної оборони необхідно розумно й енергійно використовувати сили та засоби.

Хоча Клаузевіц неявно, а подекуди й прямо застерігає від очікування легкого успіху в нападі, він не наводить аргументів проти агресії. Рішення про початок війни є справою політичних лідерів, які повинні зважити очікувані вигоди та невизначені ризики. Він не засуджує Наполеона за його катастрофічне вторгнення в росію, оскільки це був єдиний можливий спосіб для Франції уникнути одночасних воєн проти Сходу і Заходу. Найбільше, на що він здатен, це описати кампанію Наполеона у політичному сенсі "феєрію".

Зрештою, це питання політики, а не аналізу війни, вирішувати, чи виправдані такі великі політичні ризики і військові зусилля. Це так, навіть якщо вони призводять до національної руїни. Він застерігає, що політичні лідери повинні принаймні чітко усвідомлювати свої цілі та розуміти природу і можливі наслідки будь-якої військової дії, яку вони чинять.

Центр тяжіння. Для Клаузевіца це не точка сили чи слабкості ворога, а точка його єдності та згуртованості

Друга концепція, до якої іноді звертаються дослідники війни в Україні – це "центр тяжіння" Клаузевіца. Часто під ним розуміють столицю супротивника: захопимо Київ (або москву, або деінде) – і капітуляція неминуча. Або ж це може означати слабке місце противника, наприклад, комунікації, моральний дух або прогалину в обороні, яка, відповідно, має бути головною метою атаки.

Аналіз Клаузевіца є більш тонким. Він запозичує термін "центр ваги" [Schwerpunkt] з механіки – уявну точку, де всі сили тяжіння діють на об'єкт, точку, яка, якщо її перемістити, може вивести цей об'єкт з рівноваги. Для Клаузевіца центр тяжіння в стратегії – це не точка сили чи слабкості ворога, а точка його єдності та згуртованості. Особливо там, де війна ведеться для досягнення вирішального результату, а не незначної переваги, центр тяжіння є "найефективнішою мішенню для удару".

Визначення центру тяжіння опонента в конкретному конфлікті є "важливим актом стратегічного судження". І це тим більше складно, враховуючи неповні та, можливо, неточні розвідувальні дані про супротивника і притаманну війні непередбачуваність. Крім того, під час війни центр тяжіння може змінюватися, оскільки бойові дії впливають на обидві воюючі сторони і призводять до зміни амбіцій. Клаузевіц пропонує чотири варіанти, де може знаходитися центр тяжіння ворога: його територія, столиця, альянси та армія.

Територія важлива, тому що на ній знаходяться люди і ресурси, які, коли ворог їх захоплює, втрачаються для нації, що захищається. Але вони не додають автоматично сили завойовнику, оскільки може бути спровокований народний опір, а використання здобутих ресурсів може вимагати значних зусиль. У великій війні, на думку Клаузевіца, територія не є такою важливою. Окупація ворогом може бути лише тимчасовою, так що територія "просто надається йому в тимчасове користування".

Столиця може здатися найочевиднішим кандидатом на роль центру тяжіння. Як зазначає Клаузевіц, столиця є центром політичної діяльності та управління нації і часто уособлює її волю до опору. Але окупація Наполеоном москви довела, що столиця не завжди має вирішальне значення для завершення війни. Початковий потяг путіна до Києва свідчить про його переконання, що столиця України є центром тяжіння, а отже, ключем до успіху.

У деяких війнах головний союзник країни може слугувати центром тяжіння, тому центр тяжіння союзника повинен розглядатися як фокус атаки. Клаузевіц стверджує, що завдання полегшується, коли є кілька союзників, від яких залежить держава. Адже їхня єдність залежить від спільних політичних інтересів, які можуть бути "хиткими і недосконалими", а також від їхньої згуртованості в діях, яка "зазвичай буде дуже слабкою, а часто і зовсім фіктивною". Нападник, на думку Клаузевіца, може використовувати розбіжності між союзниками того, хто захищається, безпосередньо або крок за кроком підривати їхню єдність. Війна в Україні може стати цікавим тестовим прикладом.

Найбільш поширеним центром тяжіння є збройні сили супротивника. У символічному плані розгром ворожої армії часто є більш ефективним, ніж окупація ворожої території або її столиці. Проблема Наполеона перед Москвою полягала в тому, що його армія була занадто слабкою, щоб перемогти російську армію. Окупація міста мало вплинула на хід війни. Втрата армії, навпаки, зазвичай підриває волю супротивника до опору і наражає його народ на окупацію. Проте, на думку Клаузевіца, військовій поразці можна протиставити використання ополчення (резерву) або нерегулярних сил, які можуть дати шанс на успішну оборону.

Україна і стратегічна теорія. Аналіз війни Клаузевіца є цінним, але не є формулою перемоги

Те, що війна є продовженням політичного процесу за допомогою інших засобів, само собою зрозуміло. Більш складним є її зв'язок зі стратегічною теорією. Для Клаузевіца стратегічна теорія є похідною від вивчення реальної військової історії за допомогою процесу, який він називає Kritik (критичний аналіз). Результатом спочатку є розуміння минулих воєн – не обов'язково теперішніх чи майбутніх. Це не є "новою технікою" ведення війни, але забезпечує "обґрунтування дій кожного генерала в історії". Коли справа доходить до застосування до теперішніх чи майбутніх війн, Клаузевіц чітко усвідомлює, що стратегічна теорія має обмеження.

По-перше, кожна війна має свої унікальні обставини, навіть ті війни, які відбуваються в ту саму епоху, або в тих самих місцях, або між тими самими воюючими сторонами. Стратегія – це питання послідовних дій і реакцій, багато з яких непередбачувані, так що війни можуть набувати більше варіацій, ніж партія в шахи.

По-друге, успіх у війні не є питанням застосування тієї чи іншої стратегічної теорії;  так само як ігнорування тієї чи іншої теорії також неминуче не призведе до поразки. Стратегічна теорія допомагає полководцю чи державному діячеві робити висновки з минулого і керує його рішеннями. Вона не пропонує безпомилкового рецепту успіху. Адже принципи стратегії застосовуються під час війни, коли інформація далеко не повна і не достовірна, а ретроспектива недоступна. Військові лідери використовують свої знання, досвід і судження, але повинні певною мірою "вгадувати", як розвиватимуться події.

Генерали, по суті, є гравцями. Це найкращий прояв того, що Клаузевіц називає військовим "генієм" – поєднання не просто знань та інтелекту, а й сильного характеру, швидкості сприйняття (coup d'oeil), сміливості та наполегливості. Вершина геніальності полягає в тому, щоб зрозуміти, які принципи стратегії є доречними в кожній конкретній ситуації (а які можна проігнорувати), а потім ефективно їх застосувати. І, можна додати, змінювати стратегії, якщо цього вимагають події.

По-третє, коли використовуються такі концепції, як центри тяжіння або оборона як сильніша форма ведення війни, важливо визнати їхню взаємозалежність з фактичним перебігом війни. Президент путін, наприклад, цілком міг проігнорувати "пораду" Клаузевіца про те, що оборона є сильнішою формою ведення війни, недооцінивши український опір і переоцінивши російську силу. Але ніхто не міг бути впевненим заздалегідь, що така помилка матиме вирішальне значення у війні.

Проти менш популярного лідера, ніж Зеленський, і з кращим плануванням і логістикою перше ж зіткнення могло призвести до краху українських сил, падіння Києва і визнання Україною своєї поразки. Як визнає Клаузевіц, важливо оцінити силу противника і його волю до опору, але тут же додає, що не можна знати, "чи перший удар битви загартує рішучість противника і зробить його опір жорсткішим, чи він, як болонська колба, розіб'ється, щойно його поверхня буде подряпана".

Насамкінець, важливо не розглядати успіх чи поразку у війні як доказ правильності чи помилковості тієї чи іншої теорії – можливо, як свідчення, але не доказ. Аналіз війни Клаузевіца є цінним для розуміння стратегії і, до певної міри, політики – війни в Україні. Але він не є формулою перемоги у війні – для цього потрібні набагато складніші і важчі зусилля, спрямовані на використання ресурсів проти супротивника відповідно до стратегій, які вважаються релевантними. Клаузевіц написав блискучий аналіз стратегії та її характеристик, а не посібник з ведення війни.

Джерело: Military Strategy Magazine

Коротко про успіхи в збитті російських літаків та
Коротко про успіхи в збитті російських літаків та "обійми" орків в Кринках. Тим часом росіяни брешуть, що вони збили А-50 "дружнім вогнем" – Том Купер
Ситуація на фронтах. Після Авдіївки росіяни намагаються просуватися, поки ЗСУ бракує боєприпасів – Том Купер
Ситуація на фронтах. Після Авдіївки росіяни намагаються просуватися, поки ЗСУ бракує боєприпасів – Том Купер
Чому Захід втрачає Україну. На що насправді спрямована його стратегія – Politico
Чому Захід втрачає Україну. На що насправді спрямована його стратегія – Politico
Єдиний спосіб
Єдиний спосіб "вбити" цю війну. Час нарешті серйозно поставитися до української перемоги – Тімоті Ґартон Еш
росія програє економічну війну. Захід не повинен відступати – The Telegraph
росія програє економічну війну. Захід не повинен відступати – The Telegraph
США могли б надіслати Україні допомогу вже завтра. Треба тиснути на адміністрацію Байдена – Стівен Бланк
США могли б надіслати Україні допомогу вже завтра. Треба тиснути на адміністрацію Байдена – Стівен Бланк
Ситуація на фронтах. росіяни атакують і втрачають багато техніки та живої сили – Том Купер
Ситуація на фронтах. росіяни атакують і втрачають багато техніки та живої сили – Том Купер
Авдіївка: як росіянам вдалося витіснити українців з міста. Якби союзники України вчасно надавали потрібні боєприпаси, цього б не сталося – Дональд Гілл
Авдіївка: як росіянам вдалося витіснити українців з міста. Якби союзники України вчасно надавали потрібні боєприпаси, цього б не сталося – Дональд Гілл