RSS
ПОЛІТИКА СТАТТІ

Росія просто хоче, щоб ми вбивали один одного, - Вахтанг Кіпіані

Головний редактор "Історичної правди" про європейські цінності, російську мову, раціональність Коломойського, недовіру до Семенченка та Донбас як валізу без ручки
Сьогодні Україна переживає один із найдраматичніших періодів своєї історії. Вахтанг Кіпіані – історик за освітою та за покликом душі, головний редактор "Історичної правди" та ведучий однойменної програми на каналі ZIK, - вважає, що Україна зможе виграти, навіть якщо не переможе Росію в боротьбі за Донбас та не поверне Крим. Протистояння з Росією, на думку журналіста – це виклик, на який Україна відповідає, стаючи більш згуртованою.
Росія просто хоче, щоб ми вбивали один одного, - Вахтанг Кіпіані Вахтанг Кіпіані. Фото: Роман Губа

- Вахтангу, цього року виповнилося сто років із початку Першої та сімдесят п’ять – із початку Другої світової війни. Як ви ставитесь до поширених аналогій між діями Росії та гітлерівської Німеччини?

- Ця теза стала популярною, бо теперішня російська політика відсилає нас до уявлень попередніх поколінь про те, що фашисти – це ті, хто нападає на твою мирну країну. На жаль, нам справді довелося стикнутися з тим, що ще недавно здавалось далеким минулим. Я б сказав, що непокаране великодержавне зло повертається, й це, напевно, остання імперська війна Росії.

- Польський прем’єр Дональд Туск попереджав українців: Путін зупиниться там, де ви його зупините. Якщо російські танки рушать на схід, як далеко вони можуть зайти?

- Ми не можемо передбачити дії Путіна. За умовною "пацанською логікою" він вв’язується в бійку, а далі діє за обставинами. Будемо чинити спротив – може, й не піде далі. Не будемо – мабуть, піде. Коли загарбали Крим, багато хто думав, що Росія взяла те, що погано лежало, й навряд чи могло бути інакше. Зараз очевидно, що Україна не має шансу вистояти у прямому зіткненні з повною військовою потугою Росії. У відкритій війні ми зазнаємо поразки. Проте дещо й виграємо: в Україні формується мобілізована нація, яка вже не буде настільки розрізненою ментально. Адже виклик, перед яким ми постали, вже зробив українців більш гомогенними в плані цінностей.

ЧИТАЙТЕ: Адам Міхнік: Росія може постукати у двері й до пані Меркель

Ми не маємо ресурсів, щоб витримати лобове зіткнення з Росією, але маємо людей. Росія змогла дестабілізувати ситуацію лише в тих регіонах, де ще не завершився націогенез. Мешканці Донбасу не можуть остаточно визначитись, ким вони є – українцями чи росіянами. А ось на півдні України, окрім Криму, український компонент переважає. Тому, якщо російські війська дійдуть до Одеси, Херсона й Миколаєва, місцеве населення буде підтримувати їх значно менше, ніж на Донеччині та Луганщині.

Але я думаю, що метою Путіна радше є дестабілізація, аніж приєднання наших територій до Росії. Анексія потягне за собою додаткові проблеми – треба буде відповідати за нові території: платити зарплати, пенсії, кредити тощо, а російська економіка зараз не в тому стані, щоб усе це собі дозволити. Росія просто хоче, щоб ми вбивали один одного.

- Навесні багато хто казав, що Крим – це ціна, яку Україна платить за євроінтеграцію. Якщо умовою припинення російської агресії та підтримки терористів на Донбасі буде визнання Криму частиною РФ, нам варто погоджуватись?

- Жоден український політик ніколи не скаже, що Крим російський. Але втрата Криму та фактична втрата Донбасу, - якщо ми його втратимо, - може означати швидший рух до Європи. Нам буде легше йти, якщо ми залишимо валізу без ручки. У теперішніх територіальних межах Україна не зможе стати успішною державою, бо в силу російського етнічного й політичного характеру Криму та дуже розвиненого місцевого патріотизму Донбасу ми не зможемо рухатись далі. Тому в цьому сенсі Путін зробив нам своєрідну послугу.


Вахтанг Кіпіані. Фото: Роман Губа

- Ще навесні половина мешканців Маріуполя висловлювалась за приєднання до Росії. Зараз городяни риють траншеї й готуються давати відсіч російським військам. Ви вірите у щирість цих змін?

- Я не думаю, що настрої змінюються так швидко. Половина мешканців – це оцінка, яка мало стосується реальності. Маріупольський активіст, із яким я розмовляв, запевнив мене, що траншеями та обороною займається триста-п’ятсот осіб. І це на 450-тисячне місто! Але й сепаратистів там не більше – ті самі триста-п’ятсот активних. Україна дуже різна ментально: українці в Луцьку дуже відрізняються від українців навіть у Львові. Тому ми маємо об’єднатись навколо спільних європейських цінностей – охорони здоров’я, захисту довкілля, безпеки.

- Багато людей звинувачує у військових невдачах Київ. У відповідь влада називає їх провокаторами, що грають на руку Росії. Чи варто зараз, на вашу думку, протестувати проти дій керівництва держави?

- Хоч я й критикую центральну владу, але не підтримую ідеї "йти на Київ", бо це послабить позиції України. Навіть відставка міністра оборони чи голови генштабу паралізує військо, зробить його некерованим на тиждень-два. Я не кажу, що це командування мене влаштовує, але на кого його зараз замінити?

ЧИТАЙТЕ: Монгольская заморозка

Хтось кричить "Семенченко!". А хто знає цього Семенченка? Я не певний, що він взагалі адекватний. Я не готовий дати карт-бланш такій людині. Це не означає, що він поганий, але я просто не маю достатньо інформації, щоб передбачити його можливі дії. За неперевіреною інформацією, до війни Семенченко був бізнесменом із неоднозначною репутацією. Можливо, це правда, може, й ні. Він достатньо вправний організатор партизанського загону. Він знайшов ресурси, вміло використав волонтерську працю, і його загін має найбільшу присутність у медійному полі. Це створює враження, що Семенченко вміє організувати процес. Але це кількасот людей, що воюють коштом Коломойського. Чи може він керувати міністерством?

- Але його присутність у списку може додати голосів якійсь політичній силі.

- Батальйон "Донбас" - це фейсбук-історія. Це дасть двадцять тисяч голосів, не більше. Пересічний виборець десь на Вінниччині нічого не знає про Семенченка. Попри всю цю фейсбук-істерію навколо супер-патріота, Коломойський – людина раціональна, й не фінансуватиме проект, що змагатиметься за 0,6% голосів. Надія на нові постаті не обов’язково має спиратись на невідомих людей.

- Ще один проект, у який інвестував Ігор Коломойський – англомовний телеканал Ukraine Today, що має пропагувати українську позицію у світі. Чи допоможе це перемогти Росію в інформаційній війні?

- Думаю, ні. Наявність російського каналу в будь-якому готелі англомовного світу пояснюється тим, що Росія – велика ядерна держава. Нідерландського чи польського англомовного каналу ви там не побачите, хоча ці держави багатші й успішніші за Україну. Організаційно поширити мовлення українського телеканалу на весь світ буде дуже важко. Та й не потрібно нам копіювати російський тип інформаційної війни. Ми маємо зробити українські медіа сильнішими, вільнішими, щоб вони змогли професійно і якісно надавати аудиторії різні точки зору. Це буде кращою зброєю, ніж створення такого самого брехливого пропагандистського рупора, яким є Russia Today і канал "Россия 24".

- Колишня влада спекулювала чинником російської мови для завоювання електоральних симпатій на Сході та Півдні. Ці спекуляції можна припинити, якщо надати російській статусу офіційної?

- Чинник мови має радше символічний характер. У Миколаєві, Херсоні та Одесі немає проблем з українською мовою. Нема їх і в Донецьку, й у Луганську. Ці люди говорять удома російською, на роботі російською, кохаються російською, дітей виховують російською. Закон Колісниченка-Ківалова насправді нічого не змінив: там, де здебільшого користувались російською, й далі говорять російською, де українською – й далі українською. У той же час я противник того, щоб ставити російську в один ряд із ідиш та гагаузькою. Це приниження мови в очах активних росіян уможливило їхнє використання як гарматного м’яса – спершу фігурального, а тепер реального. Та, зрештою, треба розуміти: маючи поряд сильну Росію й надавши російській мові офіційного статусу, ми зробимо неможливою навіть повільну українізацію в нашій країні.

- Якщо ми зможемо колись обєднатись не проти, а за, то за що? Якою може бути українська національна ідея?

- Частина мешканців України досі живе у просторі радянських ідеологем і уявлень. Тому просто бути українцем для них насправді нічого не означає. Захарченко з Донецької народної республіки каже "я украинец". Він українець і Фаріон – українка. Чи є в них щось спільне? Я вважаю, що нічого.

ЧИТАЙТЕ: Або озброюйте Україну, або капітулюйте

Умовно можна вважати національною ідеєю Європу. Ми маємо жити не гірше за європейські народи, бути частиною їхнього політичного простору. Щоб у нас були єдині закони, не було кордонів і була повага до прав людини. Має бути свобода, яка захищає інтереси тих, кого менше, й представляє інтереси тих, кого більше.

Розмовляли Марія Шелія, Роман Губа

Підписуйтесь на iPress.ua в соціальних мережах Twitter, Facebook та Google+. Будьте в курсі останніх новин. Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити редакцію
Розкажіть друзям!

Читайте новини також російською мовою.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

КОМЕНТАРІ (0) +

Додати коментар

09 09 2014 12:51
МЕДІА
iPRESS РАДИТЬ