Протягом певного часу українські військові отримують більшу віддачу від використання тактичних безпілотних літальних апаратів. І цей прорив зумовлений двома факторами.
Використання тактичних дронів в Україні швидко прогресує. ЗСУ стали лідерами у використанні роботизованих бойових систем
По-перше, Україна зараз переслідує більш цінні цілі. Військова розвідка з відкритих джерел свідчить, що протягом останніх тижнів українські "баражуючі боєприпаси" полюють на високотехнологічні російські системи озброєнь, такі як зенітно-ракетні комплекси (ЗРК) "Тор-М2" і С-300В4, термобаричні реактивні системи залпового вогню ТОС-1, а також основні бойові танки. Водночас, українські військові все більше використовують економічно ефективні низькотехнологічні методи, як-от дешеві безпілотні літальні апарати, що випускають термобаричні гранати у відкриті люки російських наземних бойових платформ.
По-друге, Київ активізував використання комерційних безпілотників FPV з накладними вибуховими пристроями. Ці нестандартні засоби ведення бойових дій часто поєднуються з квадрокоптерами, які надають розвідувальні дані й дані про цілі в режимі реального часу. Натхненні спортивними перегонами дронів FPV, озброєні платформи FPV пропонують швидший ударну перевагу і гнучкішу маневреність, особливо на пересіченій місцевості.
Війна в Україні стала переломним моментом у військовому застосуванні безпілотників, у тому числі для озброєння комерційних платформ. Українські Збройні сили стали лідерами у використанні роботизованих бойових систем.
росія нарощує зусилля з протиракетної боротьби. Україна відстає у перехопленні ракет
9 березня 2023 року збройні сили російської федерації провели один із найбільших ракетно-безпілотних залпів року. За даними Генерального штабу України, ударний пакет складався з аеробалістичних ракет "Кинджал", крилатих ракет "Калібр", запущених з морських платформ; модифікованих протикорабельних ракет Х-22, крилатих ракет класу "повітря-земля", випущених Повітряно-космічними силами росії; ракет ЗРК С-300, що використовуються для наземного нападу, та іранських баражуючих боєприпасів Shahed-136 та Shahed-131.
Тривожним є те, що українські системи протиповітряної й протиракетної оборони продемонстрували нижчі за звичайні показники перехоплення. З близько 80 ракет Збройні сили України змогли перехопити лише 34; з восьми іранських некерованих боєприпасів було збито тільки чотири.
Відносну недостатню ефективність української протиповітряної і протиракетної оборони можна пояснити кількома факторами. Ударний пакет включав шість аеробалістичних ракет "Кинджал", що набагато більше, ніж під час попередніх атак. Високі гіперзвукові характеристики цього типу ракет не дозволяють Україні їх перехоплювати, адже країна не має відповідної системи протиракетної оборони. По-друге, ракети наземного базування С-300, використані під час атаки, мають квазібалістичну траєкторію, що порушує традиційну архітектуру ППО та ПРО. Протикорабельна ракета Х-22, спочатку розроблена для ураження авіаносців, поєднує в собі складні для виявлення льотні характеристики крилатої ракети, надзвукову швидкість і боєголовку з високою руйнівною силою. Україна мала небагато шансів протистояти такій смертоносній комбінації.
Також викликає занепокоєння 50-відсотковий показник перехоплення Збройними силами України іранських боєприпасів, – набагато менш успішний, ніж зазвичай. Shahed-131 має новий двигун, а російсько-іранський альянс працює над модернізацією базової версії Shahed-136. Залишається з'ясувати, чи призвели ці зусилля з розвитку потенціалу до зниження ефективності перехоплення.
Ризики Бахмута. Ситуація у місті є хрестоматійним прикладом динамізму на полі бою
Бахмут – найдинамічніший фронт війни, що триває, який випробовує на міцність відкриті джерела військової розвідки. За оцінками британського Міністерства оборони, річка Бахмутка зараз є лінією фронту між ворогуючими сторонами. Схоже, що війна – традиційний вид людської діяльності з давнім корінням – все ще перебуває в полоні географії і залишиться там в осяжному майбутньому. Річки все ще позначають природні лінії зіткнення на війні, як у Херсоні та Бахмуті.
Проте не варто плутати річку Бахмутку з лінією зіткнення по Дніпру на півдні, яка має сотні кілометрів завдовжки. Лінія фронту на Дніпрі розділила українські та російські бойові формування на їхні відповідні західні та східні береги після наступу українських військових на Херсон восени 2022 року. Ситуація в Бахмуті, однак, є хрестоматійним прикладом динамізму на полі бою.
На момент написання цього звіту російські війська повільно, але впевнено просуваються вперед, користуючись сприятливою геометрією поля бою. Підрозділи "вагнера" за підтримки російських військових пробиваються в тактичну глибину міста. Якщо український Генеральний штаб радикально не змінить ситуацію – це питання коли, а не чи, російські війська повністю захоплять свої цілі.
Протягом тривалого часу західна стратегічна спільнота обговорює співвідношення втрат і вигід від утримання Бахмута ціною численних українських жертв. У попередніх виданнях цього звіту ми повідомляли про наші висновки і можемо підсумувати, що тривала українська оборона в Бахмуті почала спричиняти обтяжливі втрати, які потенційно ставлять під загрозу довгоочікуваний весняний наступ українських військ. Як тільки українські військові повністю освоять західні основні бойові танки і бойові машини піхоти, що надійшли, їм знадобиться кожен батальйон для широкомасштабного прориву на півдні.
Погляд на ширшу картину битви у зменшеному масштабі також вказує на додатковий ризик. Після Бахмута наступний напрямок наступу росії, швидше за все, буде спрямований на українську лінію оборони вздовж осі Слов'янськ-Краматорськ. Перспективи такого сценарію не можна відокремлювати від нинішніх спроб росії знову захопити Лиман після успішного контрнаступу українських військ у жовтні 2022 року.
Хоча це часто не привертає належної уваги, український Генеральний штаб знову і знову повідомляє про російську наступальну активність у напрямку Лиману. Якщо після можливого падіння Бахмута там відбудеться російське захоплення, це створить фланговий тиск на вісь Слов'янськ-Краматорськ з північного та східного кордонів. Ситуація в Лимані далеко не така проблематична, як у Бахмуті. Але якщо Бахмут впаде, вона може стати такою.
Етнічна демографія російських жертв. Чи стане Північний Кавказ ахіллесовою п'ятою російської імперії
У звіті розвідки Міністерства оборони Великої Британії від 12 березня підкреслюється етнічний дисбаланс серед жертв сил владіміра путіна. Згідно з лондонським військовим брифінгом, втрати у східних регіонах російської федерації в 30 разів перевищують втрати в основних етнічних російських містах, як-от москва. Наприклад, майже 75 відсотків загиблих військовослужбовців в Астрахані були представниками тюркського, казахського і татарського населення.
Після вторгнення в Україну етнічні розломи в російській армії лише поглибилися. Через політичні, економічні та демографічні чинники частка неетнічних росіян у збройних силах зростає. Часткова мобілізація, оголошена у вересні 2022 року, підкреслила нерівність між основними російськими регіонами, такими як москва і санкт-петербург, і регіонами етнічних меншин, як-от Бурятія у Східному Сибіру, які зараз несуть на собі тягар війни з високим рівнем виснаження. Деякі науковці з тюрксько-азійських громад рф навіть називають військову політику кремля проявом історичного російського колоніалізму, який, на їхню думку, не лише пограбував величезні ресурси регіонів, але й їхню робочу силу.
У будь-якому авторитарному режимі етнічні та політичні лінії розлому важко повністю зрозуміти: світ дізнається про те, що відбувається, лише тоді, коли ситуація несподівано вибухає. Сучасна росія нічим не відрізняється від інших авторитарних держав у цьому сенсі. Зрозуміти етнічну напруженість, спричинену війною в Україні – як, наприклад, протести проти мобілізації та призову до армії в Дагестані – можна лише за допомогою таких показових індикаторів, як кількість загиблих і поранених.
Варто замислитися, чи стане Північний Кавказ ахіллесовою п'ятою російської імперії. Антиросійські чеченські батальйони, що воюють пліч-о-пліч з українськими військовими, та антивоєнні протести в Дагестані не є багатообіцяючими для москви.
Джерело: Hudson Institute
