Відтак надіятися можна хіба на себе самого та шукати більш-менш законних шляхів залагодження своїх проблем. Це, якщо йдеться про проблеми в межах своєї домівки. Що ж робити, коли йдеться проблеми громади і території, на якій вона живе? Що робити, коли зникають парки, коли на кожному кроці з'являються кіоски, біля школи продають наркотики, коли тротуари зникають під навалою автомобілів? Або байдуже спостерігати, або самотужки захищати свої права і повертати ті, які у вас вже забрали.
Останнім часом люди все частіше вдаються до останнього варіанту – саморганізовуються і допомагають собі самі. Прикладів такої самоорганізації в Україні є чимало.
В Івано-Франківську, наприклад, знайшлися люди, які вирішили допомагати безпритульним тваринам і створили благодійну організацію "Дім Сірка". У Києві свого часу громили аптеки, де без рецептів продавали медичні препарати наркотичної дії, палили і обливали кислотою автомобілі, припарковані на газонах під будинками. В Ужгороді знімають на фото і відео водіїв і потім викладають матеріал в соцмережі, розраховуючи на те, що в порушників прокинеться совість і вони більше не робитимуть так. Ще однією ініціативою є рейди активістів "Молодіжної платформи" супермаркетами і пошук на полицях протермінованої продукції.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Маленька одеська перемога: фотографувати в супермаркетах можна!
Львів за кількістю громадських ініціатив випередив усіх – тут і з неправильним паркуванням воюють, і пам'ятки архітектури рятують, і вулиці деревами засаджують.
Погроми трамадольних аптек
Згадаймо, наприклад, 2008 рік і погроми аптек, які без рецепту продавали трамадол та інші медпрепарати наркотичної дії.
Заяви до правоохоронців нічого не давали, тоді молоді люди проявили ініціативу – аптеки громили, а на стіні писали "Тут продають смерть". Подібна ситуація була із кіосками, де торгували сумішами для куріння. Люди заздалегідь готувалися до таких акцій, мали своїх розвідників, які інформували про аптеки, де продають трамадол і ударну групу, яка ті аптеки трощила.
Новітнім тимурівцям дякували і мешканці будинків, біля яких працювали трамадольні аптеки, і звичайні правоохоронці, які не могли собі дати ради із цими закладами через їх покровителів. Однак, формально діяльність руху цього руху була поза законом.
Рух має своє розгалуження по всій Україні.
"Врятувати Меркурія" – зберегти архітектурну спадщину
Є й інші – менш агресивні і законні приклади того, як людей може об'єднати бажання, скажімо, жити в кращому місті. У Львові кількасот людей кілька років збирали гроші на порятунок статуї Меркурія, яка прикрашала один із центральних будинків міста і перебувала в жалюгідному стані – роками ніхто навіть не заглядав до давньоримського бога, а скульптура руйнувалася все більше і більше.
Остап Малашняк перший звернув увагу на проблемну пам'ятку архітектури, зібрав навколо себе таких же небайдужих. Звернулися до фахівців за допомогою, ті оцінили стан скульптури, вартість робіт. Щоб повернути Меркурію попередній стан, треба було зібрати 137 тисяч гривень.
"Все було створено дуже спонтанно. Коли я побачив скульптуру, я зрозумів, що треба щось робити. Не факт, що я вірив в успіх проекту. Особливо після того, як я дізнався, скільки на це треба грошей. Це спонтанне рішення, але воно притаманне всім, хто щось робить там, де він живе", - каже Остап.
Меркурій і активісти, які його врятували. Фото: Врятувати Меркурія
Міська влада долучилася до проекту, допомігши розмістити на вулицях біл-борди з інформацією про нього.
Реставрацію розбили на три етапи, оскільки відразу таких великих коштів годі було зібрати. Але за три роки гроші зібрали, статую реставрували і тепер вона знову прикрашає будинок на вулиці Січових стрільців.
Люди самі жертвували кошти на порятунок статуї та ще й зуміли долучити до цієї справи декілька великих компаній.
Остап Малашняк розповідає, що сьогодні ядро тих, хто рятував Меркурія думає, як врятувати старовинну церкву під Львовом, яка ще бачила Богдана Хмельницького.
"Також зараз ремонтують вулицю Городоцьку, де нема жодного дерева. А дерев у нашому місті все менше і менше. У нас є ідея звернутися до Андрія Садового – (міського голови Львова - ред) з проханням внести до плану реконструкції озеленення вулиці. Хотілося б, щоб там було хоча б кілька дерев і, гадаю, що це не проблема", - ділиться планами Остап.
За словами Остапа, після закінчення проекту, його учасники не зникли, а розійшлися по інших громадських ініціативах. Є, наприклад, ініціатива "Липнева" - громадська акція, яка має на меті реконструкцію декількох міських площ, зокрема й площі Липневої у місті Львові. На цій площі сьогодні парковка і базар. Натомість, учасники проекту "Липнева" домагаються влаштувати там пішохідну зону і облаштувати лавками, зеленими насадженнями, щоб львів'яни мали місце для відпочинку.
"Дайте пройти" – рух пішоходів за відновлення своїх прав
Ще однією чудовою ілюстрацією того, як люди борються за відновлення своїх справ є громадська ініціатива "Дайте пройти", яка зародилася і успішно працює у Львові. Заснував її львівський журналіст Отар Довженко. Прогулюючись вулицями Львова зі своїм сином, він подекуди не міг проїхати дитячим візочком – стільки припаркованих автомобілів там було. Це й надихнуло його на створення у мережі Facebook сторінки "Дайте пройти". Кількість прихильників швидко росла і сьогодні у цій групі вже понад 1200 симпатиків.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Автомобіліст – худоба, безліч худоби – це стадо, якому потрібен пастух"
Не згідні із паркувальною анархією у місті спершу боролися за свої права за допомогою наліпок "Мені плювати на всіх – паркуюся, як хочу". Відбулася серія показових рейдів за участю журналістів, які все фіксували на камери. Під час такого рейду активісти клеїли на неправильно припарковані авта наліпки. Була надія, що водії засвоять урок і більше не будуть порушувати правила дорожнього руху.
Відвойована у водіїв вулиця Вороного у Львові. Фото: спільноти "Дайте пройти" у Facebook
Але цей метод не виправдав себе і активісти вдалися до дієвішого. А дієвішим методом стало встановлення металевих стовпців на тротуарах.
Один стовпчик коштує 150 гривень. Охочих зробити місто дружнім для пішоходів на диво багато. І спільнота "Дайте пройти" впевнено відвойовує в автомобілістів одну за іншою вулиці Львова.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Боротьба за тротуари: львів'яни збирають гроші на обмежувальні стовпці
Цього тижня спільнота "Дайте пройти" зібрала гроші на встановлення стовпчиків на чергових вулицях. Всього лише за тиждень було зібрано 16 тисяч гривень! Гроші підуть на встановлення стовпців на п’ятьох вулицях, де ситуація найкритичніша.
У цій справі активісти мають повне сприяння міської влади, яка оперативно допомагає документами на встановлення стовпців.
Послідовники руху "Дайте пройти" у Києві. Фото: дайте пройти/facebook.com
Але допомагати активістам звільняти хідники від машин хочуть не усі. Часто водії болгарками вирізають стовпці і продовжують на звільненій території паркувати свої машини. Тож доводиться знову і знову поновлювати права на тротуари.
Водії апелюють до того, що паркуватися нема де – влада справді нічого не робить, щоб у місті з'явилися сучасні багаторівневі парковки. Але хто заважає водіям об'єднатися і боротися за свої права, як це зробили пішоходи?
"И так поймут"
Ще одним рухом, який зародився й існує виключно в мережі інтернет є рух "И так поймут" – спільноти небайдужих, які домагаються, щоб комерційні фірми, які працюють в Україні спілкувалися українською мовою. Йдеться про сайти компаній, меню ресторанів, цінники у магазинах, мова меню цифрових пристроїв і багато інших сфер.
Покрокова інструкція для тих, хто бажає приєднатися до спільноти. Джерело: Дмитро Мокрий-Вороновський / texty.org.ua
Послідовність дій активістів руху "И так поймут" проста: треба всього лише написати звернення до компанії, яка не використовує українську мову у спілкуванні зі своїми клієнтами. Далі ви агітуєте своїх друзів робити те саме. Можете також звернутися до учасників спільноти у Facebook – вони з радістю приєднаються до бомбардування фірми проханнями українізуватися.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Найбільш українофобський ресторан Києва отримає винагороду – "Гнилий кабак"
Ці дії завжди мають публічний характер - часто листи пишуть на сторінках компаній в соцмережах і кожен може побачити, як реагує на це її керівництво.
Написання звернень до фірм має вірусний характер і є досить дієвим. Сьогодні Facebook-сторінка "И так поймут" має понад 4600 прихильників.
"Точного обліку ми не ведемо, багато компаній як от наприклад "Квас Тарас", спершу різко протестують і відмовляються, а потім "тихенько" міняють мову спілкування в соцмережах, додають на сайті, а ми про це дізнаємося випадково, або можемо досі не знати. Але загалом цей рахунок вже пішов на сотні. За рік з хвостиком ми точно змінили стан справ в більш ніж сотні компаній. І справа навіть не в кількості компаній, а в тому, скільки людей їх читає, наприклад Samsung, котрий теж "тихенько" змінив мову комунікації має понад 46 тис підписників у Facebook, а це вам не сторінка з сотнею фанів", - розповів iPress.ua засновник спільноти Роман Матис.
За його словами, не завжди боротьба закінчується успіхом. Так, наприклад, досі не ввів української мови інтернет-магазин "Розетка".
Роман розповідає, що не планує виводити рух за межі інтернету.
"Ринкова ніша" нашого руху – це вплив на компанії з метою забезпечити доступ до інформації про їхній продукт чи послугу україномовним споживачам на рівні з іншими, таким чином закріплюючи українську мову як інструмент в світі бізнесу, інструмент, яким користуються і який таким чином завойовуватиме все сильніші позиції. Як наслідок, це збільшення користувачів, зміна ставлення до мови, розширення території використання, збільшення питомої кількості слів українською в мережі. Вихід в офлайн неможливий, тому що при цьому працюють інші механізми, і керувати процесами вже буде важко самому, а робити з руху політичну партію ніхто не збирається, нам важливий результат, тож ми продовжимо робити те, що нам добре вдається. Виходи в офлайн можуть бути ситуативними, для підсилення наших дій в онлайні, але не більше", - наголосив Роман Матис.
Без лідерів і підтримки
Усі ці громадські ініціативи – це приклад того, як громадяни різних категорій здатні самоорганізуватися без формальної ієрархії та лідерів, без фінансової підтримки, а керуючись виключно певною метою.
Це ініціативні, небайдужі переважно молоді люди, які наполегливо домагаються втілити у життя задумані проекти, не шкодуючи для цього свого часу, сил і власних коштів. Вони не зупиняються на досягнутому, а після втілення одного проекту беруться за інший. Таким чином ініціатива продовжує існувати і розростатися в горизонтальній площині.
У спільнотах нема офіційних лідерів – є координатори та люди із певними обов’язками – скарбника, наприклад.
Люди спілкуються про свої досягнення і діляться планами переважно в соцмережах. Кожен подальший крок учасники групи узгоджують між собою. В групі все демократично – рішення приймають більшістю, обговорюють усі варіанти, долучаються до виконання роботи.
Серед 3,5 тис зареєстрованих в Україні громадських організацій не кожна може похвалитися такою бурхливою діяльністю і такими вагомими результатами роботи. Більшість з них існують лише в реєстрі Мінюсту і покладених на них функцій розбудови громадянського суспільства не виконують.
Нема кращої мотивації для того, щоб почати щось робити, ніж повна бездіяльність і байдужість влади. Якщо влада не виконує певних функцій, то люди самі перебирають на себе функції влади. І влада може бути спокійно, коли йдеться про озеленення чи тротуари. А що буде, коли незадоволення самою владою зросте до критичної точки?
