Андреас Умланд пише у колонці для видання Politico Europe, що сьогодні, коли йдеться про росію, головна мета Києва та його друзів – відновити територіальну цілісність України. Однак сама по собі перемога на полі бою не була б приводом для святкування – і навряд чи стала б предметом гордості для західного світу. Адже навіть після повного відновлення кордонів України розломи в міжнародній системі залишаться.
З одного боку, задовільне завершення війни було б переважно результатом військових зусиль України, і це, безумовно, не скасувало б ганебної саги західних санкцій проти росії та їхнього обмеженого впливу.
Масштаб цих санкцій був безпрецедентним, і вони мали наслідки для російської економіки. Проте санкції лише незначною мірою змінили хід війни. Економічні санкції, які колись вважалися головним глобальним інструментом Заходу, виявилися малоефективними. У боротьбі за мир у всьому світі, історичну справедливість і права людини вони, якщо використовуються ізольовано, є явно недостатнім інструментом. Гірше того, багато західних компаній продовжують купувати в росії та експортувати до неї через різних посередників.
Ба більше, нинішнє ставлення Заходу до війни було досягнуто ціною дивних втрат для його власної безпеки. Зі самого початку конфлікту наприкінці лютого 2014 року, коли росія анексувала Крим, Європа відступила від захисту своїх життєво важливих інтересів на території України. А НАТО, Європейський Союз та їхні країни-члени продовжують поводитися смиренно з моменту вторгнення в лютому 2022-го.
Вже понад 600 днів росія регулярно пролітає дронами-камікадзе з боєголовками поблизу, а іноді і над українськими атомними електростанціями. Проте жодна європейська країна, окрім України, не намагалася зупинити цю небезпечну практику.
Тим часом місто Київ, в якому розташовані десятки іноземних посольств та міжнародних представництв, щотижня обстрілюється вже більше року. Але західні уряди, схоже, не переймаються цим. Натомість вони залишають відповідальність за життя і здоров'я тисяч західних дипломатів, бізнесменів, журналістів, працівників сфери розвитку та культурних менеджерів у місті або на шляху до нього на українській армії.
Протягом останніх кількох місяців українські зерносховища і термінали цілеспрямовано атакували та частково знищили російські безпілотники і ракети. Ці терористичні операції мають економічні та гуманітарні наслідки далеко за межами України, але жодна західна країна досі не використала свої протиповітряні можливості для допомоги українській інфраструктурі експорту продовольства.
Вищі світові ціни на продовольство збільшують міграційні потоки з Близького Сходу та Африки до ЄС. А прибуття нових мігрантів до Євросоюзу збільшує електоральну підтримку європейських ультраправих партій, більшість з яких або м'яко ставляться до російського авторитаризму, або навіть підтримують його.
Отже, схоже, що, налякане відплатою з боку російської зброї масового знищення, міжнародне співтовариство погодилося з визначенням президента росії путіна, що Україна – це "підчерев'я" росії. За словами москви, жодні інші іноземні війська не мають права діяти на українській території, і навіть іноземні протиракетні підрозділи для захисту атомних електростанцій, іноземних посольств або зерносховищ стали б приводом для початку Третьої світової війни – принаймні, так вважає більшість західних політиків, які зараз приймають рішення.
Існує також дилема підриву міжнародних організацій. росію влучно виключили з "Великої вісімки", яка знову стала "Великою сімкою". Вона також покинула Раду Європи та деякі інші міжнародні структури. Однак вона залишається учасником ООН, Організації з безпеки і співробітництва в Європі, G20, БРІКС тощо.
Гірше того, вона все ще є постійним членом Ради Безпеки ООН, де має право вето. москва також є засновником і ключовим учасником Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 року, що робить її однією з п'яти офіційно визначених ядерних держав.
Не дивно, що росія досі активно використовувала ці привілеї для просування своїх експансіоністських та геноцидних цілей. Тож навіть якщо Україна зрештою не втратить жодного метру своєї території, росія може отримати лише часткове покарання за свою неправомірну поведінку, що не обіцяє нічого доброго для майбутнього світового порядку.
Нарешті, відновлення територіальної цілісності України саме по собі не буде повноцінною перемогою, оскільки ані інтереси України, ані інтереси міжнародного права і справедливості не будуть повністю задоволені, якщо злочини росії залишаться непокараними.
Наприклад, широкомасштабне переміщення та депортація українських дітей є одним із найогидніших злочинів росії. москва проводить цілеспрямовану кампанію, щоб поставити сотні тисяч українських неповнолітніх під постійний російський контроль, опіку і промивання мізків – разом з їхніми родичами або без них.
Крім того, існують інші довгострокові питання, які перемога на полі бою не вирішить, як-от повернення українських військовополонених і депортованих цивільних осіб із росії, а також притягнення до відповідальності тисяч воєнних злочинців. Також залишається незрозумілим, як саме росія буде здійснювати свої великі репараційні виплати Україні.
Все це означає, що перемога України буде лише частковою, що робить нерішучість західної допомоги дивною. Враховуючи різні політичні, правові та гуманітарні питання, які неможливо вирішити на полі бою, принаймні військова підтримка повинна бути беззастережною.
Своєю безжальністю росія підриває стабільність європейського порядку безпеки, узгодженість міжнародного порядку та міць західної спільноти держав. І чим довше триватиме війна, тим більшою буде ця шкода.
Джерело: Politico
