Євгеній Прігожин – грабіжник, в'язень, продавець хот-догів, магнат громадського харчування, а згодом бос найманців, здійснив відносно безперешкодний путч, у результаті якого його сумнозвісне воєнізоване формування, яке США назвали транснаціональною злочинною організацією, наблизилося на відстань 125 миль до воріт кремля. Потім він усе це зупинив.
Тож, зазначають журналісти, найзначніша загроза 23-річному правлінню президента владіміра путіна, здавалося, розвіялася майже так само швидко, як і матеріалізувалася. Хоча криза наростала місяцями. Олігарх звинуватив Сєргєя Шойгу, міністра оборони росії, та генерала Валєрія Гєрасімова, начальника Генерального штабу у тому, що вони погано керували повномасштабним вторгненням росії в Україну і не забезпечили воєнізоване формування "Вагнер" зброєю та боєприпасами. Хоча й не настільки, щоб ПВК не змогла збити шість російських вертольотів і один транспортний літак під час свого блискавичного прориву до кремля.
Чому Прігожин зайшов так далеко, майже не зустрічаючи перешкод з боку російських сухопутних військ, Національної гвардії, служб безпеки або поліції, досі не зрозуміло. Так само, як і причина його появи, наголошують журналісти.
Коли цей матеріал готувався до друку, Прігожин випустив аудіозвернення, в якому стверджував, що не намагався відправити уряд у відставку, а лише хотів врятувати "Вагнер" від знищення і попутно викрив недоліки національної безпеки. Тим часом його корпус найманців все ще озброєний і вербує нових членів у росії.
Щоб розібратися у цій запаморочливій справі, журналісти New Lines Magazine звернулися до старшого естонського аналітика з багаторічним досвідом спостереження за військовими справами у росії. Аналітик, якого ми називаємо Карл, щоб захистити його приватність, виявився доволі прозорливим щодо того, як розвиватиметься війна росії. Він передбачив у березні минулого року, коли Київ все ще перебував в облозі, що наступ росії в Україні швидко зійде нанівець.
На питання, що це було в ті 24 години заколоту, Карл зазначив: "Це те, що росіяни називають "смутниє врємєна". Епізод перший і дуже показовий. Фактично, одна людина, якій було надано відносно великий ступінь свободи, вийшла з-під контролю, і зробила це досить однозначно".
Друга річ, яку ми побачили, вважає Карл, це те, що росія фактично не має військових резервів. Усе знаходиться на лінії фронту. 25-тисячне військо увійшло в російські міста і менш ніж за добу подолало 1000-кілометровий [620-мильний] шлях, зупинившись за 200 кілометрів [125 миль] від москви. Опір був мінімальним. На землі його по суті не було, хоча Військово-повітряні сили трохи намагалися протидіяти. Якусь оборону могло бути організовано навколо москви, але якби Прігожин вирішив йти до кінця, переконаний Карл, він би дійшов до кремля.
По-третє, це свідчить про те, що "показуха", яка вибудувана зовні в рф, насправді дуже крихка. Це не так вже й дивно, адже російська політична система завжди була такою, що ламається не під впливом політичних подій, а під впливом зовнішніх обставин.
На думку Карла, путін більше не зможе відновити свій колишній статус не лише всередині рф, а й за кордоном. Він більше не має іміджу сильного лідера. Очільники інших країн, з якими він намагається взаємодіяти – Сі [Цзіньпін (Китай)] або [прем'єр-міністр Угорщини Віктор] Орбан, наприклад, – добре розуміють, наскільки крихкою була ця угода. Той факт, що через 18 годин після її укладення путін все ще мовчав, без жодних спроб перехопити ініціативу, є ще однією ознакою слабкості. Якщо вранці ви обіцяєте знищити всіх заколотників, а ввечері не проявляєте ніякої жорсткості – це слід пояснити. Прігожин принаймні дав пояснення, нехай і непереконливе. Все, що ми мали від путіна – це односкладові коментарі з вуст пєскова.
Боротьба за владу в росії поглиблюється. Еліта бачить, що путін слабкий. Але сама еліта ще слабша. Вони всі боязкі та отримали свої посади завдяки лояльності, а не завдяки своїм здібностям. Якщо на зміну путіну не прийде ніхто з еліти, то рано чи пізно з'явиться ще один Прігожин.
Карл не вважає, що путіна не обов'язково вб’ють. Теоретично він може піти у відставку мимоволі. У нього, напевно, більше ворогів, ніж було у Єльцина. Він може провести решту життя в Об'єднаних Арабських Еміратах чи деінде.
На питання журналістів, чи розуміли пересічні росіяни, що відбувалося, аналітик відповів ствердно. Звичайно, підконтрольні владі ЗМІ не повідомляють про це так багато, як інтернет-сайти, але росія – не зовсім суспільство північнокорейського типу. Подія, безумовно, дійшла до жителів великих міст і областей, де тривав похід – від Ростова до Воронежа, Липецька, Тули.
Карл впевнений, що Прігожин мав певну підтримку в армії, інших службах безпеки та цивільному уряді. Швидше за все, частину дій було заздалегідь узгоджено. Але більшою мірою, ймовірно, була думка, що краще не втручатися. "Між цими двома хлопцями [путіним і Прігожиним] немає великої різниці, і, можливо, молодший принесе якісь зміни".
Щодо того, що керувало Прігожиним, то Карл послався на давні заяви, нібито він хоче позбутися Шойгу і Гєрасімова. Можливо, припустив експерт, він також відчував, що наближається до кінця, і вирішив піти ва-банк, щоб поліпшити власне становище. Важко сказати, чого він хотів. У його зупинці та розвертанні колон немає ніякої логіки. Це дуже дивно. Нам потрібно знати більше, щоб міркувати про все належним чином.
Журналісти запитали Карла, що б сталося, якби Прігожин дійшов би до кремля. Він звернув увагу на те, як пасивно поводилася російська владна еліта в цілому. путіна підтримали лише патріарх Кірілл, Кадиров і "керівники областей", призначені на українських територіях. Від решти політичної еліти не було жодних реальних заяв. Губернатори лише говорили, що людям слід утриматися від виходу на вулиці – тобто, вони вирішували технічні питання. На думку Карла, нинішня еліта, яка сама є боязкою і безвольною, була б готова прийняти Прігожина, принаймні на початковому етапі.
Журналісти звернули увагу аналітика на те, що російські пілоти побачили, як уряд, якому вони служать, відмахується від загибелі їхніх товаришів, і це не є добре для морального духу. На що Карл відповів, що російські пілоти, безумовно, розлючені, але всім іншим байдуже. Так влаштована росія.
Карл також відзначив: якщо раніше він вважав, що роль Прігожина і його конфлікт з Шойгу і Гєрасімовим не варто переоцінювати і що це не змінює хід війни, то тепер дещо змінилося. За його словами, на початку, можливо, це було протистояння, контрольоване з точки зору влади. Але воно вийшло з-під контролю. Це, безумовно, впливає на війну. Воно підриває бойовий дух російських солдатів.
З точки зору України, звісно, було б краще, якби протистояння тривало довше і було більше боїв. Якщо ви знаєте, що вдома панує хаос і відсутня субординація в управлінні, то моральний дух не виграє. Це ще одне підтвердження того, вважає аналітик, що у росіян немає тилу, немає резервів.
На питання, що станеться з "Вагнером", Карл відповів, що підозрює: мета кремля – зменшити чисельність цих підрозділів і відправити їх на фронт. Скільки з них на це погодиться – це вже інше питання. Що станеться з Прігожиним – теж можна лише здогадуватися. Швидше за все, він опиниться у білорусі. Якщо так, то виникають питання: чи дозволять йому вижити? Як довго він залишиться? Чи буде навколо нього охорона зі 100 чи 1000 осіб?
Експерт пояснив участь лукашенка в цій угоді так: останній знає, що його доля пов'язана з долею путіна. Якщо путін впаде, лукашенку буде дуже важко вижити. Хоча вони не терплять один одного, падіння російського президента збільшує ймовірність змін у білорусі, де ці зміни можуть виходити від народу, від військових, від еліти. лукашенко це добре відчуває.
Подумайте, наголошує Карл, як принизливо для путіна було укладати угоду зі злочинцем через "колгоспника". росія, "великий світовий політичний гравець", використовує білорусь як посередника.
Аплодисменти росіян "вагнерівцям" та їхня підтримка, на думку аналітика, свідчать, що любов мешканців росії до путіна остаточно закінчилася. Його лише приймають і терплять. Поки не з'явиться хтось кращий, виступати проти нього ризиковано. Ідеологічно, звичайно, між путіним і Прігожиним немає жодної різниці: обидва є прихильниками імперіалістичної наддержави.
