Коли експерти із електронного самоврядування починають говорити про електронний уряд, то зазвичай згадується старий радянський жарт про суслика: Електронний уряд бачив?- Ні!- А він існує. Минулої зими, Яніка Мерило, почала проводити відкриті лекції та семінари, про ефективність та доцільність е-government в Україні. У цілющі властивості електронного уряду повірили не лише програмісти, які розбираються у цифровій сфері, а й люди, які не дотичні до роботи з технологіями. У той час більше говорилося про те, які плюси це принесе Україні, ніж про те, чи впорається країна із таким технологічним та інформаційним викликом.
Державне українське е-самоврядування
Електронний уряд – це ефективне використання нових технологій для поліпшення взаємин та розвиток зв'язків між державними службами та громадянами.
Україна обрала для себе стратегію – локального розвитку е-уряду. Її мета - по максимуму перевести місцевий документообіг у електронному форму. Наприклад, декларації чиновників чи витрати місцевого бюджету. Вікторія Гриб, керівник департаменту зі сталого розвитку ДТЕК, вважає, що це свого роду "вихід з тіні". Адже зараз у депутатів немає можливості приховати свої доходи і витрати. Усі дії заносяться в систему. Це допомагає економити час: на підготовку декларації до податкової піде орієнтовно хвилин п'ять.
З одного боку, це зручно, але з другого така концентрація уваги лише на державних документах повністю вбиває дух електронного самоврядування. Андрій Красний, старший менеджер департаменту консалтингу компанії "Делойт", у своїй статті "Электронное правительство в действии", рік тому, застерігав, що е-уряд – це не просто термін, який означає спосіб надання інформації у сфері державних послуг. А проміжна ланка між владою і бізнесом, коли кожен підприємець може запропонувати свої послуги у системі онлайн. Можливість подивитися бюджетні витрати міста чи подати петицію на сайті президента, не допоможуть Україні у розвитку демократії чи громадянського суспільства.
Бо електронним урядуванням рухають не довідки, які можна отримати не виходячи з дому. А електронний сервіс, де між державою і приватними підприємцями відбувається чесна онлайн-боротьба за свого користувача. Натомість система, яку вибрала для себе Україна лише односторонньо представляє інтереси громадян, не надаючи їм всієї онлайн-сервісної бази, а обмежується лише державною.
Економія по-вінницьки
Фінансову підтримку міста від держави отримують частково, тому не всі населені пункти, вирішили спробувати себе у цій сфері. На таку електронну авантюру погодилися лише кілька міст України: Луцьк, Львів, Вінниця, Одеса, Харків та Київ. Згодом і інші міста мають підключитися до цього процесу. Але поки вони лише знаходяться на стадії спостерігачів.
Олександр Неберикут, з громадської мережі "Опора", вважає, що умови у сфері електронних диктує Вінниця. "Вінниця, насправді дивує. Її досвід є універсальним, але в першу чергу з пов’язано із політичною волею та лідерством". Працівник інформаційного відділу Вінницької міської ради, Володимир Романенко, вважає, що секрет успіху, електронної Вінниці, у тому що, е-урядування було прописано у стратегії розвитку міста. У 2013 році, Вінниця відмовилася від паперу, це дозволило скоротити 12 працівників. Окрім цього, усі виконавчі органи міста використовують лише одну інформаційну мережу. У цю ж мережу включена система ЖКГ. На сайті Вінницької міської ради, можна знайти мапу звернення громадян, громадські слухання, бюджет, географічні витрати коштів міською радою. Нічого такого, що може на перший погляд здивувати. Подібні е-сфери надання послуг є і в інших містах, які прийняли на себе електронну естафету. Та тільки у Вінниці наважилися піти на провокаційний крок та відмовитися від паперу, це допомагає економити більше 300 тисяч гривень у рік.
"Бюджетні кошти допомагають лише частково, - каже Тимофій Александронець, керівник управління ІТ Львівської міської ради. – Частина грошей – ґранти або капіталовкладення ІТ-компаній. А значна частка працівників – це волонтери та стажери". Один з найбільших ґрантів, які отримав Львів – це 1 млн. 800 тис. грн від Шведської агенції міжнародного розвитку SIDA на впровадження електронного документообігу в мерії.
Поки міста тільки впроваджують е-урядування, про економію бюджету говорити важко. Розробники "ProZorro" вважають, що коли система е-уряду запрацює на повну, це дозволить економити 200 мільйонів гривень. Наприклад, Данія, щороку економить 460 мільйонів євро.
"Що заважає нам фінішувати"
Проблеми, які не дозволяють е-уряду розвиватися, пов’язані із технологічною відсталістю України. У рейтингу ООН з розвитку електронного управління в світі, Україна займає 87 місце, поступаючись не тільки таким титанам у сфері електронного самоврядування як Сінгапур (1 місце), Великобританія (8) чи Естонія (15), а й таким країнам, як Білорусія (55), Молдова(65) та Монголія (66).
В Україні до цих пір не прийняті жодні нормативні акти стосовно id-картки (е-паспорту), що ускладнює прогресування е-уряду. Без цього важко ідентифікувати особу. У Грузії, наприклад іd-картку видають міські адміністрації, за 3-4 дня після запиту. В українців, чомусь присутній страх, що id-картка, яка буде синхронізуватися з телефоном – це ще один спосіб щоб слідкувати за людьми. Кожен раз коли мова заходить про це, у людей спрацьовує "синдром кдбешника" і е-ідею приходиться переносити на інший не визначений термін. Іd-картка – це спосіб підтвердження особи в електронному особистому кабінеті, де містяться її персональні данні. Наприклад, місце проживання, якщо авторизуватися у системі, то можна спостерігати за системою ЖКГ у своєму будинку. Але поки на державному рівні не буде прийнятий закон про е-підпис, електронний уряд може лише максимум перевести усі паперові бази у систему он-лайн, видавати довідку та реєструвати заяви на шлюб.
Електронний уряд – це універсальний спосіб побороти дрібну корупцію та адміністративну бюрократію. Тому чиновників можна вважати, ще однією причиною, яка не дозволяє на всю потужність впроваджувати е-уряд. В Індії, з таким проявом корупції почали боротися волонтери, які згодом переросли у соціальних підприємців за допомогою ІТ. Індійці створили анонімний портал "I Paid A Bribe", де жителі могли поскаржитися на те, що з них вимагали хабар або повідомити про те, хто взяв незаконні гроші. Через півроку платформа набрала такого розмаху, що деяких державних працівників притягли до відповідальності.
Екс-генеральний директор "Майкрасофт Україна", Дмитро Шимків, вважає, що проблема з електронним урядом полягає в тому, що не існує однієї інформаційної мережі, яка б об’єднувала електронний інформаційний простір. Мова йде не про те, що міські чиновники використовують поштову адресу mail.ru, а те, що не існує одного е-адресу для всіх. Наприклад в одній міській раді, працівники можуть мати скриньки на абсолютно різних ресурсах – gmail.com, uk.net, тощо. Для того, щоб створити такий е-простір потрібен максимум тиждень, а ось скільки часу потрібно, щоб його почали використовувати – не відомо.
Складається враження, що стратегію, яку обрала для себе Україна – це не локальний розвиток електронного урядування, а часткове е-урядування. Усе, що стосується державного документообігу – виконується. Але, бізнес в Україні, у цій сфері взагалі не представлений. Приватні компанії не можуть брати онлайн участь у тендерах, пропонувати свої послуги жителям, тощо. Це створює враження "недо" е-уряду, який тільки те і може, що довідки видавати і реєструвати заяви на шлюб онлайн.
Наталія Шевяхова
