Володимир Зеленський відреагував на слова пана Маккарті про неможливість видавати Україні "безлімітний чек", маючи на увазі обмеження та більш ретельний облік військової та фінансової допомоги нашій країні. Український президент заявив: "Пан Маккарті має приїхати сюди, щоб побачити, як ми працюємо, що тут відбувається, що для нас викликала війна, які люди зараз воюють, хто воює зараз. А потім після цього робити свої припущення". У відповідь Маккарті, в ефірі телекомпанії CNN, сказав, що не має потреби відвідувати Україну, адже отримує інформацію іншими способами.
Чому лідер республіканської більшості Палати представників зреагував саме таким чином і чи не свідчить його позиція про припинення двопартійної підтримки України? Зовсім ні. Це радше свідчить про те, що питання України стає фактором внутрішньої політики для багатьох держав, і США не є виключенням з цього переліку. Відкрита повномасштабна агресія росії проти України поставила перед багатьма країнами, політичними силами та окремими політиками питання: чи їхні заклики до необхідності притримуватися ідей ліберальної демократії та права вибору шляхів розвитку є лише ритуальними фразами, чи таким є внутрішні переконання, які вони готові відстоювати та підкріплювати це практичними діями?
І політична позиція американських партій, і заяви їхніх лідерів залежать від багатьох факторів, але найвпливовішими з них є внутрішньополітичний порядок денний у США, а також ідеологічна та політична тяглість. Впливові політики в Америці не приходять нізвідки, їхні погляди та позиції формуються впродовж десятків років безпосередньої та активної участі у політичному процесі. З одного боку, довгий шлях від самого низу до відповідальних посад у владі, привчає політиків грати в довгу, розраховувавати кожен із тисяч кроків, що веде їх до владних вершин та зважувати слова і вчинки. З іншого – такий непростий і звивистий шлях робить політиків іноді більш розважливими та обережними, ніж того потребує актуальна реальність.
Довгий шлях "не того парня" до влади. Від виграшу в лотерею до конгресмена
Кевін Маккарті, обраний на цю посаду 7 січня 2023 року, став спікером лише з п’ятнадцятої спроби. Республіканська більшість у Палаті представників не є однорідною, у її складі присутнє праве крило, прихильники Трампа, які й влаштували демарш, намагаючись таким чином домогтися певних поступок від майбутнього спікера. Зокрема, Маккарті довелося піти на угоду, згідно з якою його відкликання з посади може ініціювати навіть один конгресмен, що є безпрецедентним випадком у діяльності Палати представників. Безпрецедентною є і кількість спроб голосування: подібне мало місце тільки у позаминулому столітті. Більше турів востаннє знадобилося в 1859-1860 роках, коли республіканця Вільяма Пеннінгтона було обрано лише з 44 спроби.
Шлях Кевіна Макарті до статусу одного з лідерів Республіканської партії та спікера Палати представників Конгресу розпочався у 1987 році. Ще під час навчання в університеті він став співробітником офісу конгресмена від Республіканської партії Біла Томаса. Вибір ідеологічної платформи був зовсім не очевидним, адже родина Маккарті підтримувала Демократичну партію. Можливо, на республіканізацію поглядів Маккарті й усю його подальшу кар’єру вплинув несподіваний виграш у лотерію 5000 доларів у віці двадцяти років. Виграш Кевін вклав у акції, і це дозволило йому отримувати певні дивіденди. Крім цього, Маккарті займався купівлею та перепродажем аукціонних автомобілів.
Несподіваний виграш у лотерею та прибутки від торгівлі машинами Маккарті вдало вклав у придбаний ним гастроном, де і стикнувся з необхідністю отримувати дозволи та більш щільно контактувати з владою. Цікавість до процесу ухвалення рішень привела молодого бізнесмена до офісу Біла Томаса, а його фінансова незалежність дозволила займатися політикою на волонтерських засадах. Втім, через певний час активність Кевіна привернула увагу конгресмена, той запропонував Маккарті перейти до нього на постійну роботу. Згодом він став главою апарату Томаса та пропрацював у його офісі 15 років, допоки не змінив його у залі палати представників.
Вже через декілька років Маккарті очолив молодіжне крило Республіканської партії у Каліфорнії, а згодом став лідером молодих республіканців на загальноамериканському рівні. Роки становлення політичних та ідеологічних поглядів Кевіна Маккарті припали на часи, коли губернатором Каліфорнії, а у подальшому і президентом США, був Рональд Рейган. Вплив Рейгана на світову політику, його програма "рейганоміки", безкомпромісна боротьба із комунізмом викликали захоплення у його прибічників та повагу навіть у запеклих опонентів. Рейган та його соратник, тодішній віцепрезидент Джордж Буш стали не тільки беззаперечними лідерами західного світу у протистоянні із СРСР та світовим комунізмом, але й кинули йому виклик та беззаперечно перемогли у протистоянні демократії та тоталітаризму.
Округ, на якому Маккарті обирався до Конгресу, вважається традиційно республіканським, а його мешканці від 2006 року завжди віддають перевагу Кевіну Маккарті на перевиборах. Під час свого першого обрання до Палати представників Квін Маккарті отримав понад 70 відсотків голосів, а його електоральним рекордом став 2010 рік, коли жодна партія не наважилася виставити свого кандидата проти Маккарті і він здобув перемогу з рахунком у 98,8 відсотків.
Енергійність, зважена позиція та значний досвід роботи в апараті свого попередника принесли Маккарті можливість суттєво розширити свій вплив у середовищі республіканців. Вже 2010 року конгресмен увійшов до трійки найбіш рейтингових депутатів Конгресу від Республіканської партії. Можливо, зростання рейтингу відбувалося і за рахунок його витрат на представницькі розходи: у 2012 році офіс Маккарті оприлюднив інформацію, що ним було витрачено 99 000 доларів на випічку, воду у пляшках та інші продукти.
У 2014 році Маккарті став лідером республіканської більшості, а у 2015-му спочатку заявив про свою участь у виборах на посаду спікера Палати представників – це сталося 28 вересня, але вже 8 жовтня сказав: "Я не той хлопець", маючи на увазі, що не зможе об’єднати фракцію. В якості лідера республіканської меншості у подальших складах Палати представників Маккарті підтримував Дональда Трампа як лідера Республіканської партії. Під час подій із визнанням-невизнанням президентських виборів він займав протрампівську позицію і був одним зі 126 конгресменів, які поставили свої підписи під документом на підтримку судового позову, який заперечував наслідки президентських виборів 2020 року.
Консерватор та політик-ізоляціоніст. Українське питання як лакмусовий папірець для внутрішньої політики США
російська агресія проти України змусила багатьох політиків переглянути свої погляди на навколишній світ, дати оцінку власним діям та вчинкам і словам колег, відмовитися від концепцій, що перестали бути адекватними у ту мить, коли Україна була атакована військами рф. Водночас значна кількість політичних діячів Заходу продовжили жити і діяти таким чином, ніби нічого екстраординарного не сталося, ніби найбільша і найкривавіша війна у Європі, після Другої світової, жодним чином їх не стосується.
Впливовий американський політолог Фарід Закарія в останній день зими у своїй колонці для CNN написав:
"Можна уявити припинення вогню і повернення Україні всіх територій, захоплених з лютого 2022 року. Ті, які були взяті раніше, як і Крим у 2014-му, підлягатимуть міжнародному арбітражу, включаючи місцеві референдуми, які проводитимуть міжнародні групи, а не російський уряд. Крім того, Україна отримає гарантії безпеки від НАТО, але вони не стосуватимуться цих спірних територій. Цей компроміс – простіше кажучи, Крим і частини Донбасу в обмін на фактичне членство в НАТО та ЄС – можна продати українцям, тому що вони досягнуть своєї довгоочікуваної мети – стати частиною Заходу. Це може бути прийнятним для росії, оскільки вона може претендувати на захист деяких російськомовних регіонів України".
"Ця довга та одіозна цитата необхідна, щоб розуміти хід думок певної частини західних інтелектуалів, які, на жаль, впливають на ухвалення рішень політиками. Найхарактернішою є згадка про міжнародний арбітраж стосовно українських територій: це висловлювання викликає жваві асоціації зі сумнозвісними Мюнхенським та двома Віденськими арбітражами, коли Гітлер та Муссоліні, за мовчазної згоди Чемберлена та Даладьє, краяли Європу за власним лекалами. Які б пропозиції не висували прибічники політики умиротворення путіна за український рахунок, вони забувають про найголовніше – європейські кордони низкою міжнародних договорів визнано непорушними. Розпад СРСР як одного з підписантів Гельсінського заключного акту, не скасовує цей Акт, а лише покладає на держави, які утворилися після 1991 року, вимоги дотримання його букви і духу".
У своїй статті щодо відмови Маккарті поїхати до Києва CNN відзначає, що він, можливо, єдиний високопоставлений західний чиновник, який відмовився сісти в потяг до української столиці, щоб підтримати президента України-воїна. Але його рішення узгоджується з головною позицією його спікерства – заспокоїти радикалів Республіканської партії, які тримають його при владі.
Водночас впливовий американський телеканал попереджає, що небажання Маккарті протистояти законодавцям, які хочуть перерізати рятувальну лінію України в США, може накопичувати майбутні національні кризи, що у подальшому загрожуватимуть його перебуванню у владі.
Крім цього, висловлювання спікера Палати представників Кевіна Маккарті можна розглядати і як демонстрацію позиції узагальненого консервативного політика-ізоляціоніста. Який усе прекрасно розуміє, про усе поінформований, але повинен зважати на цілу низку факторів, у тому числі на позицію колег по парламенту, що у будь-який момент можуть ініціювати його відкликання з такої омріяної посади. І пам’ятати про те, що будь-яке висловлювання щодо зовнішньої політики, яке йде врозріз з офіційною позицією чинної адміністрації, в очах його потенційних виборців є свідченням лояльності своїй політичній силі, яка прагне реваншу на виборах-2024. Єдине, що упускає з поля зору пан Маккарті, це те, що війна в Україні вже зараз є фактором американської внутрішньої політики.
