Паніка ніколи не допомагає в надзвичайних ситуаціях. Європейці вчаться сприймати заяви Дональда Трампа не за чисту монету, а як театральні прелюдії до переговорів. Вимога природних багатств України в якості відплати за минулу допомогу, звинувачення в "диктатурі", зображення жертви агресії як винуватця – все це жахливо несправедливо. Але викручування рук, брехня та образи є радше декораціями, ніж розв'язками.
Цілком можливо уявити, що до кінця року угода щодо корисних копалин зв'яже адміністрацію США з майбутнім України, тоді як європейські країни нададуть фізичні та вербальні гарантії безпеки для надійного стримування та тривалого припинення вогню. Під впливом бойового коктейлю з надії і страху європейці можуть також почати брати на себе набагато більшу відповідальність за власну оборону, а американці надаватимуть їм тимчасову підтримку.
Зближення США і росії, як і багато чого в минулому, може зійти нанівець. Присутність Дональда Трампа на параді перемоги 9 травня на Красній площі може виявитися фотосесією, а не політикою. У наступні місяці режим путіна може відчути на собі гострий язик Трампа. Внутрішній тиск з боку ринків облігацій, великого бізнесу, Конгресу та виборців може стримати нерозсудливість адміністрації. Озираючись назад, ми можемо озиратися на ці перші тижні 2025 року зі здриганням, але не як на початок повної катастрофи.
Ризик і витрати все ще колосальні. Навіть український патріотизм має свої межі. Якщо насуваються зрада і поразка, політичний, економічний і соціальний вибух може приректи Україну на загибель, відправивши мільйони біженців до Європи. Гірше того, з політичного хаосу може з'явитися метод. Деякі потенційні "цілувальники" у Вашингтоні хочуть нової угоди з москвою, що змінить правила гри, в якій американці дадуть росії свободу дій в Європі в обмін на те, що кремль припинить своє партнерство з Пекіном. Це провалиться, але коштуватиме жахливу ціну.
Безпосередня, незворотна шкода вже завдана довірі. Трансатлантичні відносини нагадують давній шлюб, який переривається сварками й періодичним роздратуванням, суперечками про гроші та іншими подразниками, але підкріплений десятиліттями спільних цінностей, жертв і досягнень.
Раптом припущення, на яких ґрунтувався цей шлюб, змінилися. Один із подружжя раптом засуджує минуле як аферу. Вони використовують немислимі раніше інвективи, жорстоко поводяться з родичами (Україною) і проголошують егоїзм чеснотою. Для іншого з подружжя світ просто перевернувся з ніг на голову. Навіть якщо ці жахливі слова і поведінка припиняться, вони можуть повторитися. Хто зараз вірить, що дорога, куплена Європою у США високотехнологічна зброя обов'язково спрацює у воєнний час? Занадто легко уявити собі президента Трампа, який під час якоїсь майбутньої кризи скаже, що він не дозволить використовувати американські ракети і військові літаки для атак на росію. Саме землетрус довіри і його післяшоки, а не будь-які угоди щодо України, є справжнім спадком останніх тижнів.
Трансатлантична пара ще не розлучена. Вони все ще живуть в одному будинку, але все більше живуть окремими життями. Довіра і щедрість (наївність в очах циніків), які колись зміцнювали їхні стосунки, поступаються місцем підрахунку бобів, трансакційному підходу: купуй собі продукти, не чіпай мої речі. Обидві сторони стануть біднішими, нещасливішими й менш безпечними.
Наразі європейці є найбільш вразливими. Вони знають, що кремль може бути готовий знову воювати вже через кілька років після припинення вогню, тоді як їм потрібно десятиліття, щоб заповнити прогалини у своїй обороні. Заповнення цієї прогалини вимагатиме небезпечної імпровізації.
Але США також будуть у програші. Цей шлюб, який зараз розпався, коштував великих витрат, але приніс ще більші вигоди. Не в останню чергу тому, що союзники по НАТО (здебільшого) беззаперечно з'явилися, щоб воювати і гинути в американських війнах. Вони не виставляли рахунків.
Та епоха просто померла.
Джерело: CEPA
