iPress.ua поспілкувався із Маркіяном Іващишиним про те, що треба робити студентам, як не піддатися впливу політиків і добитися успіху.
- Як ви можете оцінити той процес, що відбувається сьогодні майже у всіх містах України і її столиці?
- Цей процес позитивний і самодостатній. Інколи є речі, які важливі самі по собі навіть без аналізу результатів, які можуть бути досягнуті. Цей процес після більш ніж п’ятирічної апатії у суспільстві трохи підніме тонус в державі, в нації, в громадянському суспільстві. Політична складова цього процесу непроста. Для студентів і для людей старшого віку, які сьогодні вийшли на Майдани, бо політика, яка сьогодні є, умовно опозиційна, їх сьогодні не задовольняє, вони розчаровані в опозиції. А з іншого боку, без тої політичної складової немає ніякої перспективи. Тому, я думаю, якщо їм вдасться зі свого вчинку бодай би якимось чином залишити за собою оптимізм, віру в перемогу і далі розвиватися, то дуже скоро ми побачимо нових лідерів.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Сопляки forever
- Ви були учасником двох революцій – на граніті 1990 року та Помаранчевої 2004 року. У чому подібність і відмінність цих подій із сучасними?
- Подібність одна – це ініціатива, яка йде знизу і вселяє оптимізм. Можливо, це натяк на революцію, хоча це умовно. Важко назвати це революцією, але натяк такий є. Відмінність у тому, що і в 1990, а потім в 2004 році в організації – все відбувалося менш стихійно. Але з другого боку, коли згадую 1990 року, то до революції на граніті у нас було декілька заходів і не всі вони були вдалими. Протягом року напрацьовувався якийсь механізм, цілі, тактика і стратегія. Хотілося б, щоб відмінність була в іншому: щоб результати в політичному аспекті були кращими ніж в 1991 і 2005 роках.
- Ви сказали, що Євромайдан – це ще не революція. Чи зможуть студенти перетворити його на революцію?
- Якщо вони організуються і створять з себе політичну складову.
- А що би ви порадили теперішнім студентам?
- Організуватися. Якщо говорити про найближчі дні, їм треба мати чіткий план виходу з кризи. У них закономірно виникне внутрішня криза. Якщо Угода про асоціацію у Вільнюсі не буде підписана, то не можна розчаровуватися і не треба робити великі дурниці, не ставити собі ще більш недосяжні цілі. Їм треба створювати організацію і готувати нові акції на 2015 рік, ставити собі плани на найближчий рік-два.
- Чому до сьогоднішніх подій не вдалося підняти студентів Сходу і Півдня України?
- Не було часу. Насправді те, що сьогодні в Києві створені страйкоми і всі вищі навчальні заклади представлені страйкомами – вже добре. Але за три-чотири дні це не робиться.
- Яких помилок варто уникати студентам і чого не треба робити, щоб домогтися успіху?
- Буде багато гарячих голів. Для молодої людини характерне мислення "ми не вступимося". Треба думати, що значить не поступитися? Не поступитися треба у перспективі якогось часу, але не сьогодні-завтра. Треба вигравати війни, а не лише бої.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Студенти не мають виходити під партійними прапорами, бо ви знаєте, чим може це закінчитися, - Андрій Ткачук
- Як боротися із політизацією Євромайдану? Політики лізли і лізуть, а студенти цього не хочуть.
- Вони й будуть лізти. Від цього нікуди не дітися. Єдиний вихід – це створити свою організацію. Необов’язково це має бути партія на теперішньому етапі. Але це мав би бути політичний молодіжний рух. Не кожен рух має перетворюватися у партію.
- Який рівень політизації Майдану сьогодні, після об’єднання двох таборів?
- Він поборений, але все одно повинна бути політична складова. Подія заради події не може бути. Цей етап емоційного сплеску відбувся. Тепер треба структуруватися. Це треба робити без теперішніх партійних лідерів до яких сьогодні є недовіра. Своїх лідерів треба виховувати.
- Ви поділяєте ту думку, що студенти все ж мали рацію, коли після об’єднання двох майданів попросили політиків сховати партійні прапори і забратися зі сцени?
- Безперечно. Бо коли є якась дія і ти бачиш, що тобою починають користати у цілях довиборів, перевиборів або перспектив 2015 року, це, як мінімум, не солідарно. Чи здатні теперішні політики з опозиції солідаризуватися? Для них ті, хто стоїть на Майдані – дуже молоді і недосвідчені люди. Чи здатні вони чесно працювати, сівши за один стіл? Щось цього не видно.
