Дебютну повнометражну стрічку режисера Дмитра Мойсеєва, яку зняли на студії ім. Олександра Довженка, вперше продемонстрували на кінофестивалі "Молодість-2013". Цієї осені вона вийшла на широкі екрани. Зйомки кінокартини відбувались у Івано-Франківську та Криму, який ще в березні анексувала Росія. Режисер у одному зі своїх інтерв'ю розповів про те, що основа картини – внутрішня краса людини, "у моєму фільмі просто не може бути війни".
Це історія про морські хвилі та чотирьох людей, які живуть далеко від цивілізації у двох будиночках. У одному з них – Кирило (якому Бог подарував крила) – актор театру імені Леся Курбаса у Львові – Олег Стефан, його дружина Люба (Алла Бінеєва) та їх син. У іншому – тітка Марта (Поліна Войневич). Вони ловлять рибу і продають її. Марта - самотня 38-річна жінка, яка займається риболовлею, прагне любити і бути коханою, вона зустрічає Івана (Костянтин Данилюк). Героїня окреслює своє щастя доволі просто: "я хочу робити комусь сніданки і когось обіймати".
Фото: facebook.com/suchbeautifulpeoplе
Утопічна стрічка про доброту людей і про те, яка важлива внутрішня краса. Ці сім'ї не просто втекли від цивілізації, вони позбавились і суспільних стереотипів та цінностей. Йдеться про сором Івана зізнатись Марті, що він – простий офіціант, а не письменник. Саме тому герой втікає до Івано-Франківська: він вважає, що "щоб бути разом із жінкою, потрібно бути кимось". Марта ж – дитя вітрів, хвиль, піску та добра, не розуміла його і переконувала коханого, що їй не важливо, ким той працює, а головне для неї – почуття. Від самотності Марта спіймала рибу і говорила із нею, наче тримала чарівну й просила про здійснення мрії. Можливо вона загадала бажання, щоб коханий повернувся?
Персонажі фільму без минулого та без майбутнього: все, що ми про них знаємо – те, що вони вирішили полишити своє життя і перебрались ближче до природи і самотності. Діалогів у кінокартині мало, до того ж вони прості, без претензійності на інтелектуалізм. Таким чином створюється простір стрічки, коли акцентується увага на деталях кадрів та міміці акторів. Щодо акторської гри, то все ж найбільше уваги привертає Кирило (Олег Стефан) своєю неординарністю та творчим сприйняттям світу.
ЧИТАЙТЕ: Тіні несказаних слів
Пастельні, бляклі кольори кінострічки ще більше заспокоюють і налаштовують на позитивний лад. Побудова кадрів заворожує: безкрає море, чи епізод, у якому Марта грає на фортепіано у бузковому платті, а вино стоїть поруч, або ж жінка у платті посеред кухні із ножем, який скерувала на чоловіка, - яскраві ноти симфонії цього фільму.
Це ідилічний світ із ідеальними стосунками у сім'ї, які базуються на любові, розумінні і взаємоповазі: чого лише варта любов між батьком – Кирилом та сином, які разом то вигадують вистави на вечір, то запускають власного повітряного змія над морем і читають японську (!?) літературу.
Фото: screenplay.com.ua
Міні-соціум якому нічого не бракує, адже сім'ї фактично живуть без втручання зовнішнього світу. Герої стримані у виявленні емоцій. Таке враження, що всі вони під водою, приглушені і притиснуті. Наче айсберги: ми бачимо лише верхівку, лише 10% того, що вони насправді відчувають.
Життя цих людей просте та щасливе, адже вони самі собі визначають обов'язки і не є підданими системи і її вимог. Вони рибалять для того, щоб вижити і п'ють пиво, читають книги і складають вірші, щоб жити. Усі персонажі – позитивні люди. Хіба лише представником антигероя є чоловік (можливо у минулому чоловік Марти), який увірвався до неї додому і вимагав грошей.
Завершується історія біля моря. На фоні високих хвиль і великого шуму. Марта повернулась із Івано-Франківська без свого коханого. Вона зупинилась біля моря один-на-один і вирішила йти вперед до води. Проте любов врятувала жінку. Режисер пропонує нам таки варіант "happy end", хоча він такий по-американськи заяложений (враховуючи, що Іван з'являється неочікувано, нізвідки і саме у потрібний момент), мабуть, так і варто завершити фільм про красивих людей зсередини. Ми покидаємо їх щасливими і коханими. І знаємо, що поки риба буде у морі – доти все у героїв складатиметься якнайкраще.
Сучасний світ характеризується розвитком технологій, урбанізацією, стрімким ростом населення і шаленим темпом життя, а кіно – протест проти цього. У будинках героїв біля моря немає ні телевізорів, ні Інтернету, у них немає мобільних телефонів. Кирило грається зі своїм сином і читає йому книги, а не бавить дитину електронною іграшкою. Це стрічка - єднання людини з природою. Це протест проти мотивації життя сучасної людини – "make money". Це зупинка Людини і усвідомлення її справжньої мети, переоцінка цінностей. Коли замість музики – шум хвиль, замість телевізора – книжка чи власна вигадана п'єса, або вечір на березі моря біля вогнища.
Фото: facebook.com/suchbeautifulpeoplе
Мабуть соціум, у якому два будинки над берегом моря – найкраща утопія. Мойсеєв зобразив життя де в чому краще за "Утопію" Томаса Мора чи "Кандід" Вольтера (адже замість золотих доріг, як в Ельдорадо, тут – золотий пісок під ногами). І фразеологізм "моя хата скраю" у стрічці набуває іншого значення, адже знайти місце на землі, де тобі буде комфортно - це й означає бути щасливим.
Фільм для естетів. Красиві кадри природи, красиві люди, красиві стосунки між ними та їх душі, красива музика. Картина гармонійна: стримані емоції, події, діалоги та кольори. Це хороше, добре і красиве кіно, у якому прапор України це золотий пісок та блакить моря.
Довідка:
Над фільмом працювали: автор сценарію та режисер-постановник Дмитро Мойсеєв; оператор-постановник Сергій Тартишніков; художник-постановник Олексій Балашов; композитор Максим Шалигін; звукорежисер Анатолій Іванюк; монтажер Олександр Новицький; художник по костюмах Валентина Горлань; художник-гример Інга Новікова; декорації Віктор Харкевич.
