Фільм захоплює безмовністю, постановкою кадрів та стрімким "падінням" головного героя. Стрічка контрастна і парадоксальна: режисер нас перекидає із образів комфортного та щасливого дитинства до ілюстрацій жорстокого дорослого життя. Режисер кінополотна Мирослав Слабошпицький зробив унікальне кіно. Адже він привідкрив куліси до іншого життя – життя людей, які не чують і не говорять. Яким потрібно дивитись і бачити один одного, щоб мати змогу комунікувати. І ми, глядачі, впродовж всієї картини чуємо звуки навколишнього світу, спостерігаємо за плем'ям інших.
Вражає тиша, як на екрані, так і в залі кінотеатру, адже глядачі не порушують її. Камера, яка, то статично стоїть збоку і беземоційно та інженерно показує нам сцену аборту, то йде за головним героєм сходами під шурхіт осіннього листя. Сцена, як глухонімі діти зустрічають перший дзвоник: оплесків немає. Маленька дівчинка несе дзвоник, а усі інші махають долонями із піднятими руками. І нереальні кадри того, як діти беззвучно вболівають за переможця у бійці. Наче театр абсурду, на фоні якого зруйнована та вросла у землю будівля.
Фото: filmstreet.com.ua
Це фільм не про жорстокість. Це кінострічка про дітей, які вимушено стали дорослими. Історія про Плем'я, у якому виграє найсильніший. Структура сюжету доволі тривіальна: це оповідь про Сергія, який навчається у 11 класі, в інтернаті для людей із вадами слуху. Він потрапляє до угруповання "Плем'я", у якого свої закони. Сергій піддається і допомагає хлопцям грабувати і бити. Його зупиняє любов. Закохується головний герой у однокласницю Аню, яка разом із подругою – повії. І працюють вони на Наглядача – одного із учасників "Племені".
Сергій намагається зробити все можливе, щоб зупинити Аню і не допустити того, щоб її продали у сексуальне рабство до Італії. Саме ця любов тіл-душ змушує його отямитись та піти проти системи.
Слабошпицький зображує революціонера, який спершу вживається у "Плем'я", дотримується його правил, можливо, де в чому і переступає свої власні інтереси. Проте, є речі, якими він не може поступитись, і його терпець уривається. Враховуючи те, що зйомки фільму відбувались під час Майдану, то можна провести паралель між революцією гідності українців та повстанням головного героя "Племені". Як під час Майдану тисячі українців вийшли проти режиму Януковича, так і Сергій з силою та агресією повалив систему, бранцем якої був із першого дня навчання у школі. От лишень шляхи боротьби у них різні.
Фото: arthousetraffic.com
Додамо також, що головний герой фільму – Григорій Фесенко був одним із активістів Майдану. Режисер розповідав про свої побоювання щодо нього: "я завжди думав: "тільки б він вижив"". Аню зіграла ж Яна Новикова – із Білорусі. Актори цього полотна не професіонали. Це справді люди із вадами слуху. Глядач сприймає стрічку, як документальну, проте, будь-які рухи героїв ретельно описані у сценарії. Жорстокі сцени насильства та відверті кадри сексу, що безумовно сягають рівня "Німфоманки" Ларса фон Трієра, покликані вразити глядача. Слабошпицький вважає, що інакше з ним і не можна говорити.
"Плем'я" – це фільм-трагедія. Саме трагізм ситуації є ключовим, а не жорстокість світу. Трагедія, що дівчата, які ще вчаться у школі, продають своє тіло. А ще гірше те, що вони не пручаються такому стану речей, а вважають, що все саме так і має бути. І Аня не хоче відповідати на бажання Сергія покинути свою "роботу", до того ж радіє, що зможе "працювати" в Італії, як Ольга у австрійського режисера Ульріха Зайдля "Імпорт-експорт" раділа, що може вирватись із України до кращого життя у Австрії.
Це соціум у якому панують прадавні закони та культивується сила, а не розум. Таким чином, той, хто сильніший має право мати гроші і їжу коли йому заманеться – варто лише когось побити, чи викрасти гаманець із сумочки.
Це фільм-тиша, який залишає багато простору для власних слів. Тиша, яка змушує співпереживати біль та насолоду головних героїв разом із ними. Під час п'ятихвилинної та, як ми вже згадували раніше, механічної (йдеться про дії жінки-лікаря) сцени про аборт, я відчувала біль головної героїні, навіть попри те, що вона не кричала. Таким чином, навіть якщо глядач не розуміє мови жестів – сенс дій та розмов героїв окреслюється на несвідомому рівні.
Фото: arthousetraffic.com
Та будьмо відвертими, якщо головна героїня фільму – тиша, покине його, то залишиться проста, жорстока соціальна драма із класичним вражаючим сюжетом любові і помсти, з домішками безжалісного вбивства та відвертих еротичних сцен. Магія завершиться, і кінокартина перетвориться на банальну стрічку. Увесь шарм цього фільму зникне, а діти, як і будь-які інші діти гучно плескатимуть у долоні і шурхіт осіннього листя затьмариться голосами акторів.
Довідка:
Повнометражний дебют Михайла Слабошпицького "Плем'я" – визнаний у світі. Навесні картина здобула гран-прі Тижня критики Каннського кінофестивалю. До того ж фільм став переможцем фестивалю ім. Андрія Тарковського "Дзеркало", сербського фестивалю Палич та Єреванського фестивалю "Золотий абрикос".
Цього тижня "Плем'я" визнали найкращою стрічкою на фестивалі у Мілані.
Також кінополотно отримало одностайно захоплене визнання іноземних рецензентів і, головне, було придбане для прокату 25 країнами, серед яких – США, Канада, Франція, Данія, Ісландія, Японія і Гонконг.
