Оскільки російсько-українська війна тягнеться вже шість місяців, ми повинні рахуватися з реальністю, яка оперативно змінюється. росія втрачає позиції, і її реальне становище найближчими місяцями буде тільки погіршуватися; військові поразки посилять стратегічні невдачі. Існують три можливі варіанти — революція, державний заколот або горизонтальна ескалація — і Сполученим Штатам слід готуватися до будь-якого можливого варіанту.
росія стикається зі системною стратегічною перешкодою, яка виходить за рамки помилок у плануванні війни та неефективності авторитарної клептократії. Їй просто не вистачає живої сили та можливостей, щоб завоювати Україну або навіть утримувативже зайняту стратегічну позицію.
російські військові погано спланували своє вторгнення через низку помилкових припущень. російське верховне командування було впевнене, що Україну легко зламати, вона розділена безпорадна, та має погано скоординовану армію; припускало, що Захід не мав бажання вплутуватися навіть у коротку конфронтацію. А отже, потрібно було лишень пригрозити, залякати, щоб подолати опір: вторгнення з багатьох напрямків зламало би Україну та Захід, Президент Володимир Зеленський втік би з Києва, а до 9 травня Путін міг би оголосити про відновлення радянсько-російської імперії, з Білорусю і Україною.
Україна ж оборонялася справно та наполегливо. Найбільшого успіху росія досягла на півдні. Там росія, ймовірно, завербувала керівників української спецслужби, щоб полегшити окупацію Херсона, Мелітополя та Бердянська. Проте російські сили вторгнення були надто малі, щоб підтримувати наступ широким фронтом більше кількох днів. Хоч росія і захопила більшу частину Херсонської та південь Запорізької областей і взяла Маріуполь після жорстокої двомісячної облоги, її (стратегічна воєнна - IРress) ініціатива була втрачена. росіяни відступили з півночі, відмовившись від Києва.
Відтоді Росія застрягла у нерозв’язних завданнях, що зумовлено двома ключовими факторами. росія володіє десятками тисяч артилерійських снарядів різного калібру - від Д-30 і 2С3 виробництва 1960-х років до більш сучасних Мста-Б і 2С35, а також різними системами залпового вогню (РСЗВ). Однак ці системи відносно неточні – російським РСЗВ бракує точного наведення західних HIMARS і M270, і російська ствольна артилерія не може зрівнятися з американською M777, французькою Caesar або німецькою PzH-2000 із сучасними снарядами.
Тим не менш, багато західних аналітиків і кремлівських пропагандистів наполягали на версії, що при правильній тактиці росія зруйнує українську оборону. І росія зосередилася: розгорнула більше половини зібраної бойової сили на Донбасі. Однак ті, хто пророкували крах України в червні через виснаження, забули приказку Великої війни: "Артилерія придушує, піхота захоплює".
За винятком ядерного бомбардування, піхота потрібна, щоб зайняти усі зруйновані міста та розгромлені укріплення. росії ж не вистачає навченої, дисциплінованої піхоти та командного складу для координації численних штурмів, прориву та оточення української оброни. російське командування вирішило посилити артилерійські обстріли, і одночасно зменшити піхотні атаки. Втрати залишилися високими, але все ж таки росія зберегла спроможність вести наступальні дії, незважаючи на перенапруження та виснаження своїх підрозділів.
Одначе російська стратегія використання важкої артилерії дедалі стає неефективнішою. Українська високоточна зброя, надана Заходом, методично знищує російські командні пункти, логістичні ланки та склади боєприпасів на окупованому сході та півдні.
Логістична система росії ресурсозатратна, залежна від залізничного сполучення та занадто віддалена від центру. Отже, тиск на логістику виявляє її слабкість: російська армія розумно та фінансово неспроможна перерозподілити свої склади постачання та замінити залізницю автомобільним транспортом. Це призвело до суттєвого зниження артилерійського вогню на сході, де росія має вигідні позиції від розгалуженої мережі залізниць, і на півдні, оскільки там довша логістика.
Обмежені людські ресурси та матеріально-технічна база не дають російським військовим відновити оперативну ініціативу та роблять їх дуже вразливими навіть до помірного українського натиску, що посилюється. Контрнаступ України в Херсонській області, хоч і перебуває у фазі "становлення", триває. Контрнаступ розділяє російський плацдарм на північному березі Дніпра на сегменти, а зброя великої дальності знищує російські матеріально-технічні запаси. З часом це призведе до зменшення російської бойової міцності. Україна сподівається, що росія видохнеться та відступить, як це було вже поблизу Києва та на острові Зміїний.
Хоч позиція росії на півдні міцніша, однак теж вразлива. Логістичні лінії півдня довгі, і росія змушена охороняти значну територію від українських спецоперацій і партизанської діяльності. А Україна тим часом діє по своїй внутрішній мережі, що дозволяє їй набагато швидше перекидати сили та управляти темпом операцій. Крім того, у росіян обмежений людський ресурс, тому, щоб позиція лишалася нерушимою і стійкою, контингент необхідно доповнювати. Хоч росія і почала це робити, але кількість недостатня, щоб утримувати південь або контратакувати.
Херсонський контрнаступ (українських військ - IPress) – це лише початок. Україна перегрупує свої сили, вигнавши росіян з північного берега Дніпра. Продовжувати подальший наступ для звільнення Херсонщини важко, але можливо. Дніпро широкий, і щоб його перетнути, необхідно зводити мости, які росіяни знищуватимуть, і це означає великі втрати, навіть якби цей план вдався. Тоді Україні потрібно буде просуватися до Кримського каналу, другої лінії оборони росії, вперше атакувати укріплені російські позиції.
Більш перспективним (для українських військ – IPress) може бути наступ у Запорізькій області. Там широка територія і партизанська діяльність більш інтенсивна, а російське матеріально-технічне забезпечення вразливе, з огляду на українські вогневі позиції. Україна може замаскувати нарощування своїх сил на сході; нові підрозділи можуть бути використані для Донбасу та Харкова, змушуючи росію здогадуватися про наміри України та ризикувати неправильним передислокуванням. Більше того, український контрнаступ, коли досягне Мелітополя, або хоча би забезпечить вогневий контроль над дорогою М14 і залізничними лініями, загрожуватиме матеріально-технічним крахом усім російським силам на заході, особливо якщо Україна зможе вивести з ладу Керченський міст. Це і створить довгоочікуваний перший котел війни.
Поза тим Україна має всі реальні шанси відвоювати південь або принаймні чинити такий тиск на позиції росії і робити це настільки сильно, щоб спровокувати ще один вимушений відступ росіян до Криму.
Незважаючи на озвучені раніше прогнози про провал санкційного тиску, російська економіка наближається до краху. росія не може підтримувати свої економічні інтервенції, а її промисловість повністю позбавлена високотехнологічного обладнання іноземного виробництва. Лише доходів від нафти недостатньо, щоб підтримати росію, і нема можливості придбати необхідні західні технології. Стрімкий спад ймовірний між жовтнем і груднем — саме тоді, коли запланована російська "сировинна стратегія" вдарить найбільше - Захід зазнає найбільшого енергетичного тиску.
Отже, можливості Путіна обмежені.
Проведення мобілізації занадто небезпечне: озброєння десятків тисяч молодих кавказьких, середньоазійських і сибірських росіян та відправка їх через Москву в Україну може призвести до революції. А прагнення до обмеженого перемир’я, за якого росія збереже за собою Донбас і Крим, не вирішує вразливості Криму і не рятує авторитету путіна в середині країні. Швидше за все, Кремль піде на цей мир, а спецслужби путіна задраять люки, намагаючись пережити економічний спад і зберегти владу.
Проте російські військові будуть розчаровані. Це повністю знищить їхній бойовий дух, і заради чого? Трохи території на сході України та трохи награбованого домашнього майна. Крихітні стимули до проходження бойової служби в росії плюс великі втрати створять токсичну обстановку в середині країни. Тоді ми можемо стати свідками відновлення старої радянської динаміки, що протиставлятиме спецслужби військовим, яка у свій час привела до влади микиту хрущова та усунула лаврентія берію в 1953 році.
Отже, найбільша небезпека (для росіян – Ipress) виникає після успішного українського ривка. У той момент путін відчує найбільший вітчизняний і психологічний тиск? і нарешті погодиться з аргументами військових і про мобілізацію, і про продовження війни.
США та їх союзники повинні відповідно підготуватися і очікувати конфронтації в найближчі шість місяців. Чотири кроки, що необхідні:
- По-перше, Захід має розширити та диверсифікувати поставки зброї в Україну. HIMARS та інші артилерійські системи великої дальності необхідні, але необхідно додати авіацію —винищувачі, пілотовані чи безпілотні літаки з протикорабельними можливостями, щоб ударити по Чорноморському флоту росії. Чим більшого військового тиску зазнає росія, тим більша ймовірність провалу подвійних атак путіна на Україну та міжнародний порядок.
- По-друге, оскільки путін стає дедалі більш зухвалішим, США та чинні союзники повинні підготуватися запровадити безпольотну зони на Заході України. Це не для того, щоб, як на початку війни, забезпечити безпеку українських цивільних від російського бомбардування. Швидше, цей крок означав би - назвати путінську ескалацію блефом, і водночас стримати будь-які спроби втручання з боку білорусі.
- По-третє, США мають чинити тиск на ті корпорації, що досі ведуть бізнес у росії. Режим путіна все більше ізольований і наближається до економічного краху; більше демаршів прискорить його розпад.
- По-четверте, США повинні заохочувати Туреччину, за допомогою пряника та палиці, дозволити НАТО або США військово-морську місію в Чорному морі. Експорт українського зерна відновився, але невідомо, скільки часу росія це дозволятиме. Поза тим, зараз настав час найбільше послабити військово-морську позицію росії; за відсутності контролю над Чорним морем росія не зможе утримувати свої позиції півдні України. Такий прийом з демонстрації присутності сили унеможливив би активні бойові дії.
В міру того як триває війна, приховані російські слабкі сторони стають очевидними, проявляються на поверхні.
Захід має скористатися цим якомога ефективніше.
Автор статті Сет Кропсі – засновник і президент Йорктаунського інституту (Yorktown Institute), служив у ВМС США і був заступником міністра військово-морських сил США. Він є автором книг "Mayday: падіння американського військово-морського верховенства" (2013) і "Морська сліпота: як нехтування політикою душить американську морську міць і що з цим робити" (2017).
