У вересні 2007-го двоє львів'ян Сергій Александров та Мар'яна Грицюк, підкоривши кілька тренувальних вершин на Північному Кавказі відправились на пошуки Ноївого Ковчега у східну Туреччину.
Згідно з Біблійною легендою після всесвітнього потопу ковчег Ноя, у якому було "кожній тварі по парі", зупинився на горах Араратських.
Щоб спростувати міфи про Ноїв Ковчег або навпаки відшукати докази його існування, двоє українців у складі інтернаціональної експедиції розпочали сходження на Арарат. У складі групи були ще росіяни, американці та курдські провідники, без яких піднятись на гору майже неможливо.
Сергій зауважив, що це була перша міжнародна експедиція на Арарат, яку офіційно дозволила турецька влада.
Із кемпінга до підніжжя гори була можливість доїхати автомобілем, згодом речі перевантажили на мулів та ішаків, які для місцевих курдів є звичним видом транспорту.
Біля підніжжя Арарату температура на сонці може сягати +35…+40 °C, на вершині опускається до -10 °C, а через сильний вітер відчувається взагалі, як -20 °C.
Альпініст із досвідом розповідає, що їхня експедиція піднімалась пішки, а вантаж везли віслюки. Приблизно на висоті 3200 м вони розбили табір, щоб переночувати. Наступна ночівля була вже на висоті 4200 м. Сходження на вершину вирішили теж робити вночі - прокинулись о 1-й ночі, щоб підкорити Великий Арарат до світанку, поки ще не почали танути льодовики.
Символ Вірменії на території Туреччини
Щоб піднятись на вершину, треба було заздалегідь підготувати альпіністське спорядження – так звані кішки – це спеціальне кріплення з шипами, яке одягають на взуття, щоб можна було ходити по льоду. "Кішками" їх назвали, напевно, тому, що нагадують кошачі кігті.
Арарат – це особлива гора не лише для тих, хто вірить, що саме на ній зупинився Ноїв Ковчег, але й для усіх вірмен, бо довгий входила до складу Вірменії і вважається одним з найвідоміших символів культури цього народу.
З вершини гори видно столицю Вірменії - місто Єреван, проте через національні конфлікти турків з вірменами, незважаючи на територіальну близькість, громадяни Вірменії вже тривалий час не мають можливості зійти чи навіть наблизитись до цього священного місця.
Містечко Догубаязіт, з якого починалась експедиція українських дослідників, розташоване на висоті 2000 м над рівнем моря – це приблизно висота української Говерли. Підйом на гору починається з висоти близько 1800 м.
Фото: Сергій Александров/karpaty-tour.org.ua
Складність гори полягає в тому, що підйом на неї починається з самого підніжжя, до всього ще й спека робить свою справу.
"Ми спочатку думали, для чого платити зайві гроші, щоб наші речі везли мули, краще зекономити, понести речі з собою, але, коли ми почали підйом, все стало зрозуміло – йти з рюкзаками на спинах у 30-градусну спеку було б фізично неможливо. Ми тільки мріяли, коли вже дістанемось поближче до снігів, щоб не знемагати від спеки", - згадує Сергій Александров.
За словами альпініста, вони несли з собою лише воду, бо постійно страшенно хотілось пити і жодних джерел поблизу не було.
З висотою підйому на Арарат відкриваються небаченої краси краєвиди – степ, який більше нагадує пустелю, хоча навесні він і зацвітає, проте під палючим турецьким сонцем, ближче до літа вся рослинність одразу вигоряє.
Великий і Малий Арарат. Фото: Сергій Александров/karpaty-tour.org.ua
Офіційно на Арарат сходження заборонені, проте місцеві мешканці організовують своєрідні "турфірми". Для цього їм потрібно заздалегідь надіслати паспортні дані тих, хто планує сходження. Курди віддають їх на перевірку турецьким спецслужбам, які ретельно перевіряють, чи в складі експедиції часом немає вірмен.
Туреччина до сьогодні боїться, що хтось з вірмен підніметься Арарат, скаже, що це його територія і захоче її повернути до складу Вірменії. Менше, ніж 100 років тому, Арарат разом з іншими територіями сучасної Туреччини аж до міста Ерзурума належав до складу Вірменії.
Александров згадує, що станом на 2007 рік дозвіл сходження на Арарат коштував $500 – у вартість дозволу входив супровід місцевих провідників, харчування і вода. Курди, які супроводжували альпіністів, також готували, бо кухня входила у ціну сходження, тому самі дослідники вже не переживали за те, чим снідатимуть чи вечерятимуть.
Перший табір розбили на висоті 3200 м, де натрапили на величезну делегацію з Ірану. Іранці з неприхованою зацікавленістю розглядали і фотографувались з білими людьми, яких вживу бачити доводилось не надто часто.
ЧИТАЙТЕ: Історії, привезені з Аляски, або Як українці підкорювали Мак-Кінлі
Другий день сходження давався не просто, бо Арарат - це колишній вулкан і не дивно, що підступи до вершини всипані вулканічним камінням впереміж з іншими породами. Такою стежкою доводилось підніматись до наступного табору, звідки відбувається радіальне сходження на вершину.
Друга ночівля після затяжного підйому і спадаючої спеки вже відбувалась серед льодовиків. На цій висоті не рідкісним є явище темних льодовиків, які постійно вкриті шаром ґрунту. За словами альпіністів, Арарат перебуває в постійному русі – під палючим сонцем лід починає танути, каміння відшаровуються, скочуються до підніжжя і складається враження, що гора оживає. У верхньому таборі проявляється вся суворість гірської природи: коли вдень можна лягати на камінь і засмагати, а вночі не обійтись без теплого спальника, бо температура опускається нижче нуля.
Фото: Сергій Александров/karpaty-tour.org.ua
Перед сходженням на Арарат українські альпіністи здійснювали акліматизаційний вихід на Ельбрус і в порівнянні з найвищою точкою Кавказу найвища гора Туреччини – це гора-самітник – вона одна-єдина стоїть серед пустелі, а гори висотою до 2000 м, які видніються навколо, виглядають, як невеликі пагорби.
Альпіністи радять при підготовці до сходження на так звані п'ятитисячники обов’язково пройти акліматизацію, бо, щоб вийти на таку висоту - до неї потрібно звикнути.
"В нас була досить хороша акліматизація – ми до цього побували на Ельбрусі. Ми себе настільки добре і бадьоро почували, що коли дивились на інших, дивувались, чому ж їм так важко. Коли вийшли на вершину Арарату – було здивування, що так швидко і легко піднялись. Ельбрус в плані акліматизації нам дав дуже багато", - згадує Александров.
ЧИТАЙТЕ: Крок у безодню над Альпами: атракціон не для слабкодухих
Під час сходження на Арарат найбільш небезпечними є тріщини, які можуть бути не завжди помітними. Тому, як не дивно, всі сходження на вершину зазвичай починаються з ночі – йти безпечніше з того міркування, що вночі поверхня льодовика замерзає і менша ймовірність потрапити в каменепад чи ще гірше під лавину.
Сходження починалось приблизно о 1 ночі. Надворі -10 °C. Дорога від останнього табору до вершини повністю пролягала через льодове поле, тому без кішок альпіністам не обійтись. До льоду під ногами додався ще й штормовий вітер, який ледь не збивав з ніг – йти доводилось з льодорубами або з трекінговими палицями. Одягали на себе все, що мали, щоб було тепліше і щоб не здуло вітром.
Світанок зустрічали, піднімаючись на вершину Арарату. Від картини, коли перед очима відкривається тінь від Арарату, що падає на хмари, перехоплювало дух, а внизу виднівся Єреван.
Тінь Арарату. Фото: Сергій Александров/karpaty-tour.org.ua
На підступах до вершини команді львівських альпіністів вдалось розгорнути прапор Львова. Шкодують тільки, що через сильний вітер не змогли цього зробити на самій вершині, бо стяг буквально виривало з рук, але на найвищій точці Туреччини прапор міста таки побував.
Наступного дня тим самим шляхом, що піднімались, команда любителів пригод спускалась вниз. На цьому офіційна частина сходження на Арарат завершилась: спорядження спустили до підніжжя, самі альпіністи спустились у кемпінг, щоб відпочити та обговорити питання подальшої експедиції.
Альпіністи розгорнули прапор Львова на вершині Арарату. Фото: Сергій Александров/karpaty-tour.org.ua
Вигадки, легенди і марева
Нагода поблукати не дослідженими досі маршрутами Арарату випала українським альпіністам майже випадково. Американські дослідники, які були з ними в групі, зуміли домовитись з курдами, які в свою чергу переконали турецьких військових, щоб ті дозволили побувати в тих районах гори, які взагалі заборонені для відвідування. Хоча на вершину теж дозволяють підніматись лише в супроводі місцевих і лише заздалегідь узгодженим маршрутом, бо турки все тримають під забороною, пояснюючи, що всюди можуть бути секретні об’єкти.
Українським дослідникам вдалось потрапити в ті місця Арарату, де офіційних екскурсій ніколи не проводили - на західних схилах гори, зі сходу і навіть вийшли на північні схили.
Табір експедиції під західним схилом Арарату. Фото: Сергій Александров/karpaty-tour.org.ua
Сергій розповідає, завдяки тому, що вдалось побачити на власні очі, можна спростувати дуже багато міфів, які раніше поширювали про Ноїв Ковчег.
Зокрема, одним з таких міфів була печера, на вході якої звисали бурульки. Коли вони замерзали і видовжувались аж до землі, то з'являлась чітка структура, схожа на скелет самого корабля, здалеку це утворення навіть виглядало правильної форми. Проте завдяки хорошій оптиці альпініст переконався, що це таки не борт корабля, а всього лиш ущелина.
До того ж розміри цієї ущелини зовсім не збігались з розмірами ковчега, які були описані в Біблії: 30х15м і 100 м в довжину – це приблизно розмір 5-поверхового будинку. Якщо такий будинок розмістити ледь не на вершині Арарату, його мало б бути видно ще з Вірменії. Хоча тріщина, за словами альпініста, сама по собі гарна - нагадує пащу якоїсь істоти.
Сергій Александров на фоні "спростованого міфу" - ущелини з бурульками. Фото: Сергій Александров/karpaty-tour.org.ua
Льодовики на Арараті відносно невеликі, максимальна товщина льоду - 15 м, в цій товщині важко щось заховати. Для порівняння, на Ельбрусі льодовики можуть бути товщиною 100-200 м.
На західному схилі гори учасники експедиції провели кілька ночей. Сергій розповідає, що в цьому місці навіть відбувались певні містичні явища.
"Ніяк не міг ввечері заснути, чомусь не спалось. Перед тим ми багато ходили і майже постійно були на висоті 5 000 м. Визираю з намету, бачу, що над Араратом вже починає вставати сонце, поступово світає. Думаю, зараз якраз встигну гарний знімок зробити. Вирішив зачекати ще кілька хвилин, щоб впіймати справді унікальний кадр – сонце над Араратом. Коли я вже вирішив, що час знімати і визирнув з намету, яким же було моє здивування, коли я побачив, що сонце так і не зійшло, а зникло знову за горизонтом, а надворі майже суцільна темрява. Дивлюсь на годинник – перша ночі, а потім ще й зрозумів, що з західного схилу сонце в принципі сходити не може".
Вранці, коли Сергій розповів цю загадкову історію колегам, вони разом припустили, що це могло бути чергове випробування зброї чи техніки на території Ірану, кордон з яким розташований за кількадесят кілометрів від Арарату.
ЧИТАЙТЕ: Як підкорити найпопулярнішу вершину українських Карпат – Говерлу
Хоча подібні природні марева у горах все ж можуть траплятись. Це доволі рідкісні атмосферні явища, які виникають від перепадів тиску, висоти та температури – коли сонце вже майже сіло за горизонт, проте його промені заломлюються так, що створюється ілюзія, ніби воно досі виринає з-над лінії горизонту.
Найбільш засекреченим місцем є територія між так званим Великим і Малим Араратом, де розташована турецька військова база. Раніше ходили чутки, що ковчег вже знайшли і зберігають його саме на цій базі, хоча сам військовий об’єкт не надто великий за розмірами. Неозброєним оком на його території було видно ангари не на настільки гігантських розмірів, щоб вмістити цілий ковчег.
Обійти увесь Арарат навколо дослідникам не вдалось, бо посередині гори зі сторони Вірменії є велика ущелина, яка навіть має свою назву - ущелина Ахора. Вона представляє собою тріщину, в якій лежить льодовик і перебратись з одного краю урвища на інший дуже складно, бо по ньому постійно котяться каміння. Дуже багато існує легенд про те, що Ноїв ковчег лежить саме в ущелині Ахора.
Ущелина Ахора. Фото: Сергій Александров/karpaty-tour.org.ua
Учасники експедиції обійшли Арарат спочатку з одного боку до ущелини, а потім, обігнувши гору, повернулись до неї з іншого боку. Яким було їхнє здивування, коли на висоті більше 5000 метрів натрапили на рештки якоїсь тварини – згодом з'ясували, що це був гірський баран.
Фото: Сергій Александров/karpaty-tour.org.ua
Від ущелини Ахора майже до вірменського кордону пролягає так званий "чорний льодовик" – це лід вкритий шаром вулканічного попелу. Існують перекази, що, нібито, саме в цьому льодовику знаходили рештки Ковчега.
В інтернеті можна натрапити на фото, на якому зображена місцина на схилі Арарату, з якої, нібито, стирчить корма корабля. Проте, коли побачити це місце вживу, то стає зрозуміло, що скам'янілість, яку видавали за ніс ковчега не сходиться ні масштабами, ні розмірами.
ЧИТАЙТЕ: Як врятуватись від снігової лавини у горах: поради рятувальників
"Лежав такий собі камінець правильної форми, а оскільки там раніше ніхто не бував, народжувались подібні легенди. Наша експедиція була своєрідними "руйнівниками міфів". 1% зі 100% можна залишити на те, що Ноїв Ковчег досі лежить десь в льодовиках Арарату, але, скоріш за все його там немає і бути не могло. Якщо звернутись до першоджерела - до Біблії – там чітко написано, коли закінчувався всесвітній потоп "…і зупинився ковчег на горах Араратських". Це все одно, якби там було написано "на горах Карпатських", а ми б шукали його на вершині Говерли", - пояснює Александров.
Арарратська аномалія, або ковчег Ноя
За 20 км від самого Арарату розташована так звана Арарратська аномалія, або "Ковчег Ноя". На картах Google розміри і контури цієї місцевості цілком вписуються в масштаби Ноєвого ковчега. Це місце у 1948 році відкрив американський науковець Рон Уайт. Його американцеві показали місцеві курди, які вважали ці місця священними.
"Ковчег Ноя". Фото: Сергій Александров/karpaty-tour.org.ua
З вигляду утворення дуже нагадує корабель. Його габарити досить точно збігаються з розмірами Ковчега і навіть суднобудівники підтвердили, що створене воно було для судноплавства і не схоже на утворення природнього походження.
Проте науковий світ навіть більш, ніж через півстоліття, не поспішає визнавати цю знахідку, бо розуміє, що тоді доведеться переглянути не одну свою теорію про існування Ноївого Ковчега.
