"Радіо було магічною штукою"
Ми починали працювати, коли радіо ще було магічною штукою. Принаймні у Харкові і Херсоні. Тоді ще не було таких радіостанцій як "Europa Plus", "Русское радио". Водночас кожне місто мало своє радіо, де в ефірі ведучі дозволяли собі все, що завгодно, та виробляли божевільні речі.
Та згодом прийшли формати. Вони з’явились з економічних причин. Як тільки почалась ера локальних радіостанцій, а це було на початку дев’яностих, вони заробляли великі гроші, бо радіо слухали всі. Тоді ще не було такого поняття як "виміряти рейтинг", тому популярність радіостанцій визначалась за рівнем того, скільки про неї говорять люди.
Локальне радіо в дев’яності дуже багато заробляло, тому незабаром через Київ в регіони пройшли російські станції, які почали скуповувати малі міські радіостанції. За декілька років в Україні, а особливо на Сході, Півдні та Центрі, не залишилося місцевого радіо.
Формати диктують правила – 30 секунд в ефірі, ведучі мають завжди бути у хорошому гуморі, бо, начебто, слухач не терпить депресії в ефірі. Так тепер виглядає сучасне радіо. Професія людини в ефірі зникла. Ведучому стало нецікаво працювати, бо він перетворився на словник зі словами, які звучать у довільному порядку.
Зараз у радіоведучого залишилось ефіру, умовно, на 6 разів по 30 секунд в день. Заробіток став значно менший, а кайф від роботи зник.
Данило Хомутовський Фото: Олександр Чернов
Гроші та радіо
Диктор – одна зі сторін професії радіоведучого. На Заході, диктори отримують непогані гроші за свою роботу завдяки "royalty". Це невеличкий процент, який отримує він за свою творчу роботу кожного разу, коли звучить реклама продукту, який він озвучував.
Наприклад, в США один диктор озвучив рекламу автомобілів Volvo, яка лунала в ефірі близько 15 років. Він практично нічого більше не робив, бо ці "royalty" забезпечили йому прибуток. В Україні такої системи немає, бо у нас диктор відразу підписує контракт з певним продакшеном, отримує якусь суму згідно контракту і більше ні на що претендувати не може. Чому так? А якщо рекламований продукт буде дуже успішним і принесе багато прибутку? Чому диктор не може отримувати за свою творчість заробіток?
В Україні підписуючи контракт, який ми дуже рідко читаємо, ми відмовляємось від цих "royalty". В результаті, на нашій творчості заробляють, а ми ні.
"Ми можемо робити те, що захочемо"
В Україні не існує закону щодо онлайн-радіо. Ми діємо поза законом, тобто ми - пірати. Та й закони для нас робити не хочуть, бо ми на ринку практично єдині й не маємо потужних конкурентів, тому законодавці нас не помічають.
Все це дає нам змогу почуватись вільніше і робити те, що хочемо. Якщо дивитись американські серіали, то вони видаються натуральнішими, природнішими, ближчими до нас. Подекуди там може пролунати тверде слівце, але воно природнє і витікає із ситуації. Ми теж намагаємось розширити на "Аристократах" медійні рамки.
Наші слухачі – дорослі люди, вони, почувши мат в ефірі, розуміють, що він був виправданий ситуацією. Проте мат – небезпечна штука, бо це найбільше емоційне навантаження в ефірі , яке неможливо вже перебити. Хіба що сильнішим матом, але це замкнути коло. Потрібно відчувати межу.
У світі радіостанція сприймається як потік музики. Мало хто має власну студію. Є ще такі радіостанції, які мають купу записного контенту. В Україні все цікавіше, бо наші радіо намагаються утримувати і студії, і ньюзруми, тобто роблять вигляд, що займаються і власним контентом.
Проте варто розуміти, що цей український FM-формат радіостанцій – це більше електоральна політика, аніж економіка. Тобто, такі медіа орієнтовані не на заробіток грошей, вони дотаційні і працюють на власника, і на захист його інтересів.
Ярослав Лодигін Фото: Олександр Чернов
Коли ми запускали "Аристократи", то сказали, що будемо комерційним проектом розмовного радіо. Ми виходили з вічної речі – "хліба і видовищ", бо якщо медіа не заробляє гроші, то воно паршиве. Коли ти робиш щось круте, то це дивитимуться, слухатимуть, а рекламодавці цінуватимуть.
У нас немає інвестора, якому було б байдуже чи заробляє станція. У нас є слухачі та рекламодавці. Кожного дня ми творимо контент, який затребуваний нашою аудиторією. Це творчість, яка приносить прибуток і знаходить свого слухача.
Згідно зі статистикою, людина слухає радіо в середньому 15 хвилин. Цей час поки вона добирається на роботу.
Це так зване автомобільне радіо. Але уявіть, що весь час, коли людина в офісі, всі ці години вона немає що слухати, бо ніхто не робить продукту, який би їй сподобався. Ми на "Аристократах" вирішили заповнити саму цю нішу, використати саме цю аудиторію.
Люди нас слухають, незважаючи на те, що в нас багато розмов. Це свідчить, що розмови на радіо затребувані. Головне – правильна подача.
Ярослав Назар
