Україна за Дніпром. Відкрито інформаційні шлюзи
Коли президент Зеленський оприлюднює інформацію про військову операцію, це варто сприймати дуже серйозно (навіть якщо те, що він робить, може бути не тим, що ви думаєте). У п'ятницю він зробив дещо дуже незвичне, продемонструвавши фотографії, на яких українські війська перетинають Дніпро і діють на його лівому (або східному) березі.
Фотографії оприлюднені Володимиром Зеленським.
Інформація Зеленського озвучена після трьох днів жвавих розмов про появу українських сил на лівому березі Дніпра. Це було схоже на те, що інформаційні потоки, які раніше були закриті, відкрилися навстіж.
Наскільки ми можемо судити, українські війська вже кілька місяців утримують позиції на окупованому березі Дніпра в Херсонській області. Ще на початку контрнаступу з'явилися повідомлення про те, що українські спецпризначенці перетнули річку і захопили територію біля села Козачі Лагері. Ми не знали, чи були це рейди, чи спроби встановити постійну присутність, про що я писав на початку серпня.
З того часу ключовим питанням ніколи не було те, чи зможуть українці перетнути річку (вони можуть), питання завжди було в тому, чи зможуть вони забезпечити сили на лівому березі; сили достатньо великі, щоб просунутися вперед і відкинути росіян назад. Проблема, з якою ми зіткнулися, досить проста. Сучасна армія потребує стільки припасів, щоб продовжувати функціонувати (зазвичай вони перевозяться вантажівками), що неможливо уявити собі армію, яка б наступала без функціонуючої дорожньої мережі, яка б забезпечувала постачання їй припасів. Якщо армія стоїть перед річкою – це означає, що їй потрібен справний міст.
Коли росіяни опинилися на іншому березі Дніпра торік, їхня позиція врешті-решт зазнала краху, оскільки українці фактично зробили мости непридатними для використання. Деякий час вони покладалися на понтонні човни для переправлення вантажів, але врешті-решт відмовилися від цього. Не маючи змоги гарантувати постачання на правий берег, росіяни відійшли за річку в листопаді минулого року.
Відтоді питання полягало в тому, чи зможуть українці перекинути сили через Дніпро, і до цього тижня відповідь була "так", але дуже малою кількістю. Безумовно, вони не змогли розгорнути і забезпечити достатню кількість сил на лівому березі для проведення великих операцій. Наприклад, на карті Deep State, яка завжди обережна у своїх оцінках, немає жодної частини лівого берега, яка б постійно перебувала під українським контролем.
І ось тепер ми чуємо про це. Все почалося у вівторок, коли керівник офісу Зеленського Андрій Єрмак (який вважається досить впливовим) відкрито заявив у Hudson Institute, що українці мають "плацдарм" за Дніпром. Наведу цитату повністю:
"Всупереч усьому, Збройні сили України закріпилися на лівому (східному) березі Дніпра", – заявив Єрмак у зверненні до аналітичного центру Hudson Institute у США. – Крок за кроком вони демілітаризують Крим. Ми пройшли 70% шляху. І наш контрнаступ розвивається".
Слід акцентувати увагу на двох моментах: по-перше, те, що джерело такого високого рівня зробило цю заяву, і те, що він використав слово "плацдарм". Плацдарм не є результатом рейду, а передбачає, що українці переправилися на той берег річки, щоб залишитися. Тож на мою думку, якщо ви згадуєте про звільнення Криму, безумовно, підвищуєте очікування чого можна досягти, і це не схоже на те, що ви плануєте повернути всі свої сили назад.
Заява Єрмака відкрила шлюзи. З'явилася низка цитат із різних українських джерел, кульмінацією яких стали як офіційні заяви Зеленського та українських морських піхотинців, так і деякі підтвердження з (анонімних) західних джерел. Заява Зеленського була досить загадковою. Він опублікував фотографії українських військ, які діють на березі річки, і написав у своєму телеграм-каналі: "Лівий берег Херсонської області, наші воїни".
Українські морські піхотинці, тим часом, були набагато конкретнішими. Вони не тільки опублікували досить приголомшливу світлину маленького українського катера на Дніпрі (див. нижче), але й зробили кілька детальних заяв про втрати, завдані російським силам.
Українські морські піхотинці стверджують, що вони створили три окремі плацдарми на протилежному березі від Херсона річки Дніпро, і що завдали досить значної шкоди російським військам. Вони також стверджують, що їхні "сили вбили понад 1200 російських солдатів і поранили понад 2200 в ході низки операцій зі встановлення своїх позицій на східному березі річки". За даними українських морських піхотинців, ними "знищено 29 складів боєприпасів, два десятки танків, чотири десятки бойових броньованих машин, 89 артилерійських систем, плавзасоби, командні пункти та інші транспортні засоби".
Якщо це правда, то це свідчить про досить серйозні бойові дії і відносно масштабне розгортання українських сил. Одне західне анонімне джерело стверджує, що українці переправили за річку підрозділи трьох різних бригад і планують там залишитися.
"Українці побачили там можливість і скористалися нею, – сказав один чиновник. – Чого ми не бачили, так це того, що росіяни змогли відтіснити їх з цієї позиції".
Отже, я думаю, що залишилося кілька речей, про які ми знаємо, і ще кілька, яких ми не знаємо. І варто їх перерахувати.
Те, що ми можемо сказати з упевненістю:
- українські сили, безумовно, перетнули річку зі значною кількістю військ і створили щонайменше один плацдарм (а можливо, і більше);
- український уряд і військові прагнуть, щоб про це дізналися люди як в Україні, так і в усьому світі.
Чого ми не знаємо, так це планів українців щодо цієї операції (підказка: українці теж можуть бути не зовсім упевнені). Але найважливіші питання, на які ми не знаємо відповідей, я б сказав, такі:
- Скільки сил українці можуть забезпечити на лівому березі Дніпра?
- Які операції можливі, на яку глибину, з тими силами, які вони можуть забезпечити?
Питання постачання залишається таким же критичним, як і завжди. Навіть якщо Україні не потрібні важкі танки для просування вперед на деяких ділянках (фактично протягом 2023 року піхота зробила багато досягнень у війні), будь-яка армія на лівому березі Дніпра споживатиме припаси. Поки що немає жодних ознак того, що українці встановили тимчасовий міст або намагалися відновити використання одного з попередніх, які вони зруйнували торік. Отже, все постачання для їхньої армії на лівому березі доведеться здійснювати на човнах (або в деяких випадках навіть на БПЛА – багатоцільовій робочій конячці цієї війни). Човни і БПЛА повинні бути в змозі постачати легкі війська, щоб підтримувати їх недалеко від берега річки, але за таких умов буде важко забезпечити постачання значних сил, які хочуть просунутися далі вглиб (якщо буде якийсь російський опір).
Тож якщо ми не побачимо, що міст будь-якого типу почав функціонувати, то повинні припустити, що ця українська операція все ще має досить обмежені цілі. Можливо, сподівання полягають у тому, щоб відтіснити російські війська трохи назад, щоб перешкодити їхнім артилерійським обстрілам правого берега (росіяни регулярно обстрілюють місто Херсон). Або ж змусити росіян розгорнути більше сил у цьому районі, прорідивши їхні лінії на інших ділянках фронту. Нарешті, це може бути також демонстрація певних успіхів України з наближенням зими – як для українського населення, так і для держав, що підтримують Київ. Або – що найбільш ймовірно – це комбінація цих трьох цілей.
Однак, якщо українці збираються досягти більшого, їм майже напевно знадобиться якийсь міст (якщо тільки російські сили не будуть вкрай слабкими, що видається малоймовірним). А встановити такий міст, навіть тимчасовий, буде дуже важко, оскільки він може стати мішенню для обстрілів. Це не неможливо, але це великий виклик.
Тож якщо ви хочете побачити, чого насправді сподіваються досягти українці, подивіться, чи зможуть вони створити постійну переправу. Якщо їм це вдасться, то це може суттєво змінити ситуацію, що призведе до значного відводу російських військ. Я просто думаю, що це буде жорстка боротьба за збереження такої переправи – тому вважаю, що люди повинні тримати свої надії на цю операцію у дуже далекій перспективі.
Єдине питання, яке потребує відповіді. Чи США справді хочуть перемоги України?
Статті, в яких війна оцінюється як постійна/напівпостійна патова ситуація, як я і попереджав, починають з'являтися зараз – і в них йдеться саме те, що можна було передбачити. Війна зайшла в глухий кут, партнери повинні змусити Київ до переговорів, обмеживши допомогу, і це призведе до того, що Україна відмовиться від великої кількості територій, не отримавши нічого відчутного натомість. Ми щойно отримали потужний залп у цій кампанії від Річарда Хаасса та Чарльза Купчана з Foreign Affairs. Вони опублікували статтю під назвою: "Переосмислення успіху в Україні: нова стратегія має збалансувати цілі і засоби".
Вона починається з військової оцінки стану війни, через що її висновки здаються такими невідворотними:
Така переоцінка відкриває неприємну правду: Україна і Захід перебувають на нестійкій траєкторії, яка характеризується кричущою невідповідністю між цілями і наявними засобами. Цілі війни Києва – вигнання російських військ з української землі та повне відновлення її територіальної цілісності, включно з Кримом – залишаються недосяжними з юридичної та політичної точки зору. Але стратегічно вони також недосяжні, принаймні в найближчому майбутньому і, цілком можливо, в подальшому.
Передумовою цієї статті та інших матеріалів, які вже готуються до друку (їх буде багато), є те, що ця патова ситуація в сухопутній війні якимось чином нерозв'язна. Я б сказав, що це нісенітниця. Війна розвивалася цьогоріч саме так, а не інакше, через те, що Україні давали і чого не давали. Я не буду зараз вдаватися у подробиці, оскільки вже розповідав про це в The Atlantic у двох статтях, одна з яких вийшла в березні, а інша – в жовтні.
На той час я не міг зрозуміти, чи було те, як озброювали Україну, результатом застарілого (і хибного) уявлення про те, як виграють війни, чи свідомим рішенням обмежити можливості України через страх перед російською реакцією. Я схилявся до першого варіанту, оскільки це означає, що партнери Києва (зокрема, США) насправді хотіли, щоб українці виграли війну – вони просто не до кінця розуміли, як цього досягти найкраще.
І, до речі, якщо ви скажете: "Як Пентагон може не розуміти, як краще виграти війну?" – вам варто лише поглянути на каталог невдач у цьому питанні за останні кілька десятиліть. США програли найдорожчу війну в історії країни (Афганістан) і водночас не мали жодного уявлення про те, як розвиватиметься російське вторгнення в Україну (вони справді думали, що Київ швидко впаде і Україна зазнає умовної поразки). Отже, відверто кажучи, Пентагон був одним із найгірших місць у розумінні того, як виграються війни – навіть якщо він володіє найпотужнішими збройними силами у світі. Тому мені було цілком зрозуміло, що вони озброювали Україну, виходячи з хибного розуміння того, як виграються війни.
Однак зараз я задаюся питанням: а може дійсно адміністрація США не хоче, щоб Україна виграла війну? Вашингтон хоче, щоб Україна вижила, зберігши більшу частину своєї території недоторканою, але також хоче, щоб путін отримав мир, який збереже його обличчя і дасть йому право на перемогу. Це дуже добре вписується у світогляд адміністрації щодо "деескалації", який, як я стверджував, є катастрофічним, оскільки передбачає, що США нібито можуть контролювати речі, які вони насправді не можуть контролювати. Я писав про це раніше.
Отже, з огляду на це, нам справді потрібно знати, чи дійсно адміністрація Байдена хоче, щоб Україна перемогла і звільнила свою територію? Її риторика (часом) говорить "так", але те, як озброюють Україну, заперечує: "ні". Надання озброєння свідчить про те, що важливіше не викликати надто сильний антагонізм з росією, аніж допомогти Україні перемогти. Якщо це справжня відповідь, то адміністрація просто продовжить підгодувати тих, хто вважає, що війна зайшла в глухий кут.
Україна може виграти цю війну, якщо буде озброєна належним чином (я думаю, що незабаром напишу про це), але якщо вона буде озброєна так дивно, як зараз (оборонною зброєю і зброєю, яка змушує її здійснювати атаки на полі бою), то це буде набагато довша і складніша війна. Адміністрація США не може керувати війною на мікрорівні так, як думає, але вона абсолютно точно може зробити її гіршою (і, схоже, робить).
Для тих, хто слухає: у вересні ми з Миколою Бєлєсковим розпочали подкаст про перебіг війни (див. вище). З одного боку, це був великий успіх (ми отримали понад 30 000 прослуховувань наших двох випусків), з іншого боку, це була майже аматорська робота. Ми були просто двома хлопцями в навушниках, які розмовляли один з одним через інтернет і виклали запис у Мережу. Ми не хотіли брати плату за подкаст (і не будемо), оскільки прагнули, щоб люди жертвували на фонд "Повернись живим", тож у нас було мало грошей, щоб витрачати їх на нього.
Хоча це була гарна ідея, і люди вважали її інформативною, я б також сказав, що вона потребувала серйозної професійної уваги. Глядачі скаржилися на якість запису і тому подібне, і оскільки багато людей виявилися зацікавленими, ми вирішили зробити крок назад і спробувати виправити ситуацію. Нам вдалося це зробити, і ми сподіваємося записати новий епізод цього тижня. Тепер у нас є краще обладнання, справжній редактор і більш професійна презентація. Він, як і раніше, буде безкоштовним, і ми будемо закликати вас робити пожертви на фонд "Повернись живим", але звучатимемо як якісно зроблений подкаст. Тож будьте напоготові.
