Про ризики відсутності інформаційної доктрини та те, як вона має будуватися, експерт розповіла в інтерв'ю iPress.ua
- У нової влада в планах є утворення міністерства інформації, яке б координувало інформаційну політику уряду. Чи потрібне таке міністерство?
- Ризиків набагато більше ніж позитиву, який можна отримати. Для того, щоб у державі була інформаційна політика, не обов'язково створювати окреме міністерство інформації. Для цього потрібно, щоб державні органи якісно виконували свою комунікаційну функцію. Репутація України, взаємодія уряду з журналістами — це робота кожного міністерства. Мене лякає, що це може спричинити виникнення якогось штучного конструкту зверху, який ніяк не буде відображати реальну ситуацію. У гіршому випадку це може призвести до цензури. Тому, я як людина, яка слідкує за циркуляцією інформації в суспільстві, категорично проти. У країни має бути інформаційна доктрина, а для цього потрібна хороша міжвідомча робота. І я вважаю, що в нас є орган, який має це робити. Те, щоб уряд говорив "одним голосом" має забезпечувати інформаційний департамент Кабміну. Але створювати окреме міністерство — повний абсурд.
- Чи має держава вводити цензуру на час війни?
- Війна є війна. Якщо країна оголошує надзвичайний стан, то такі заходи виправдані. Питання є в тому, хто їх буде вирішувати. У державі поки що не має ефективного органу, який би корегував відповідну інформаційну політику. З того часу, як створився українській кризовий медіацентр, який цю функцію виконував і планував її передати державним структурам, так і не з'явилося жодної, яка б могла це на себе перебрати. Може і не треба. Інше питання, що має бути єдина інформаційна політика. Якщо оголосять військовий стан, то мають бути зафіксовані певні речі, що стосуються інформації. З іншого боку, в нашому світі намагатися контролювати інформацію — це те саме, що контролювати погоду. Це нереально. Не можна заборонити людям говорити мобільними телефонами. Не можна заборонити щось писати. Треба грамотно спрямовувати цей процес і управляти ризиками. Це питання роботи професіоналів і в державі мають бути професіонали, які займаються цим на високому рівні.
- Як можна оцінити ведення української інформаційної політики?
- У нас не має інформаційної політики. Два найавторитетніші джерела інформації в країні — це Аваков і Тимчук. Міністр внутрішніх справ пише на своїй сторінці у фейсбуці переважно про емоційні моменти та лише тоді, коли в нього є час. Тимчук - це експерт, який взагалі ніяк державою не уповноважений, але створив собі репутацію за рахунок того, що в нього є інформація. Держава намагалася це зробити і створила інформаційний центр РНБО і Андрій Лисенко щодня надавав якусь інформацію. Але це все. Це важко назвати інформаційною політикою. Це просто намагання говорити одним голосом. До того ж разом з Лисенко в паралель говорять ще десятеро людей, дуже часто вони кажуть протилежні речі. Немає людей, які уповноважені формувати інформаційною політикою.
- Чи повинні українські ЗМІ займатися контрпропагандою?
- Я позитивно ставлюся до таких речей, як створення "Ukraine today", проте назва мені зовсім не подобається, бо дублює російську. Щоправда, я хвилююся через те, що вони в приватних руках, це пахне ризиками у майбутньому. Я вважаю, що такі речі, як створення міжнародного каналу, держава має брати на себе і не може це повністю делегувати. Міжнародний канал має бути або суспільно-громадським ресурсом або належати державі. Інше питання, що такий канал, сам по собі, не вирішить проблем репутації України у світі. Хто його включить. Невже громадянин Німеччини прийде в хороший день з роботи, відкриє пиво і включить "Ukraine Today"? Та ніколи в житті. Тому, для того, щоб формувати позитивний образ України у світі не треба обмежуватися цим каналом. Наприклад, міжнародні журналісти, які намагаються отримати коментар в українських урядових структурах, мають із цим страшні проблеми. Це відбувається через те, що наш уряд "заточений" на політичні комунікації, тому міжнародні медіа для них не електорат. Ми програємо, тому що втрачаємо всі ці можливості.
- Багато хто вважає, що образ України в іноземних медіа — це образ жертви. Що стало причиною такої думки?
- Справа в тому, що Україна ніколи не займалася формуванням свого образу у світі. Це означає, що був вакуум, у якому раптово постала тема України. Зрозуміло, що попиту на нашу інформацію не було, доки не почалися турбулентні події, але повідомлення про них почали виникати дуже хаотично. Ніхто не потурбувався про те, щоб створити одну гарну просту та зрозумілу для міжнародної спільноти тему. Журналісти працювали за принципом "що бачу, те й співаю". Перше, що люди про нас почули — ми жертва, погана Росія на нас напала. Україна вийшла у міжнародний простір, як сирітка Маруся. А може насправді ми не сирітка Маруся, бо ми ж ніколи не показували, що ми гарні, що ми розумні, що ми багаті. Завжди є експерти, з якими треба розбудовувати стосунки і формувати репутацію в мирний час, щоб за час кризи був фундамент, на який можна спертися.
Розмовляла Юлія Ільченко
