ЄС та Україна повинні збудувати міст між Сходом та Заходом
Колишній президент Європейської Комісії та колишній прем’єр-міністр Італії Романо Проді переконує у колективному блозі The Financial Times – beyondbrics – що країнам-членам ЄС варто погодитися на підписання угоди про асоціацію з Україною, оскільки остання є дуже важливою для Союзу з економічної та геополітичної точки зору.
"Перед нами нині постала можливість, яка ще не скоро знову зможе матеріалізуватися, - пише Проді, - наблизити Україну до Європи шляхом поглиблення торгівельних, транспортних, культурних зв’язків та її зобов’язанню дотримуватися принципу верховенства права, що саме по собі сприятиме його дотриманню. Ця можливість дає нам змогу одночасно бути прагматичними та висловлювати наші спільні цінності. Здорові геополітичні аргументи та надія на краще майбутнє для Європи та України вимагають того, щоб ми скористалися цією стратегічною можливістю".
Італійський політик пише про майбутню асоціацію України з ЄС як про "міст" між Сходом (Росією) та Заходом (ЄС), згадуючи, що Україна має тісні зв’язки з Росією та чималу російську меншину.
Романо Проді. Фото: romanoprodi.it
Проді оптимістично оцінює готовність України до асоціації: "Україна перебуває на шляху, яким інші країни соціалістичного табору пройшли десятиліття тому. Крок за кроком вона виконує умови, визначені ЄС для підписання угоди про асоціацію. (…) Київ витратив минулий та попередні роки на проведення важливих реформ своєї правової системи, прийняття податкового кодексу, пенсійних програм та законів про землю. Він погодився також прийняті ті закони, які попросив його прийняти ЄС як передумови для підписання угоди про асоціацію. Українське громадянське суспільство, сильно вражене радянською епохою, одужало від ран та підтримує рух уряду на захід".
Колишній голова Європейської Комісії вважає, що Україна може стати двигуном економічного зростання у Європі завдяки своїм 46 млн населення, освіченій робочій силі, сильним експортним галузям, величезним за масштабами виробництва сільським господарством, а також покладами сланцевого газу.
Проді не згадує про конкретні перешкоди на шляху до асоціації України з ЄС, такі як справа Тимошенко. Він вважає, що угода про асоціацію має стати не винагородою за прийняття та дотримання Україною європейських цінностей, а інструментом для досягнення цих цілей: "Членство в ЄС та тісні зв’язки з Європейським Союзом є не лише винагородою за прийняття європейських цінностей; вони є засобом, що заохочує досягти подальшого поступу, стримуючи антидемократичні імпульси та винагороджуючи найкращу поведінку урядів та окремих лідерів. Українці вимагають європейських законів та європейських норм. Формалізація партнерства з Україною – це винагородження та зміцнення цих прагнень".
Водночас, угоду про асоціацію з Україною слід укласти і з геополітичних міркувань: "Життєво важливо пам’ятати, що ті самі чинники, які роблять Україну настільки цінним партнером для Європи, штовхають її і до Росії. (...) Ми розуміємо,що Київ є колискою російської цивілізації, і що відносини між двома країнами визначаються історією, вірою та людськими зв’язками. (...) Але саме зараз настав момент зміцнити відносини між Україною та Європою. Київ хоче мати європейське майбутнє, і його кровні, історичні, релігійні зв’язки та сучасні договори – це той матеріал, з якого можна збудувати стійкий міст між Європою та Росією".
Український хакер: чому ФБР хотіло б поспілкуватися з Дартом Вейдером
Дмитро Голубов. Фото: blogs.lb.ua
Der Spiegel звертає увагу на діяльність Дмитра Голубова, лідера Інтернет-партії України, якого розшукують ФБР та Таємна служба США. Видання дійшло висновку, що Голубова захищають від кримінального переслідування корумповані політики.
Андре Айхгофер згадує про епатажного Дарта Вейдера, з яким Голубов часто проводить публічні акції та, можливо, роль якого іноді грає сам. Наприкінці 1990-х років Голубов займався вламуванням до банківських інформаційних систем, крадуючи номери кредитних карток, PIN-коди та доступ до рахунків. Американські правоохоронці вважають, що викрадені дані він продавав на сайті Carder Planet під своїм ніком "script".
Німецький журналіст розмовляє з Голубовим про його Інтернет-партію, яку він очолює з 2007 року. На словах вона виступає за вільний доступ до інтернету для всіх, безкоштовні лептопи для дітей з 10 років та "комп’ютеризацію всієї країни".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Об'єднана Європа вимагає від США термінових пояснень щодо шпигування
"Але партія не є такою невинною, якою може видатися", - зауважує Айхгофер. У відповідь на тимчасове закриття файлохостингу ex.ua минулого року вона мобілізувала хакерів, які атакували українські урядові сайти. Голубов виправдовує ці дії тим, що його партія виступає проти захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності.
Хакери, такі як Голубов, можуть відкупитися від будь-якого переслідування в Україні, у законодавстві якої практично не передбачена відповідальність за кібер-злочини. На Carder Planet Голубов, за його ж словами, заробив мільйони. У 2005 році йому через кілька місяців після арешту вдалося вийти на волю – двоє депутатів переконали суддю, що він не винен.
Зараз найвідоміший український хакер плекає великі плани: якщо його партія прийде до влади, вона створить школи хакерів по всій країні та кібер-армію.
Волинське змішання понять
Лукаш Каміньскі. Фото: muzeumhw.pl
Голова Інституту національної памяті Польщі Лукаш Каміньскі в інтерв’ю Rzeczypospolitej висловив невдоволення тим, що у польському та українському суспільствах про Волинську трагедію знають досі мало, і заперечує тезу українських істориків, що на Волині тривав збройний конфлікт.
Каміньскі пояснює опір української сторони використанню визначення "геноцид" для позначення етнічної чистки на Волині тим, що в Україні "геноцид" асоціюється з дуже великою кількістю жертв. На питання, чому українська сторона "боїться цього слова", історик відповів:
"У цьому питанні ми маємо справу із змішанням кількох понять. Перше є юридичною проблемою – чи цей злочин відповідає характеристикам геноциду, що містяться у конвенції ООН. Друге – це публіцистичний дикурс. Зараз часто кожне масове вбивство називають геноцидом. Дуже важливим є також політичний вимір – наприклад, вірмени домагалися визнання злочину, скоєного турками у 1915 році, геноцидом. У цьому контексті слід розглядати й боротьбу України за визнання "Голодомору" злочином геноциду. Україна домагалася цього від парламентів різних держав, і таку декларацію прийняв польський Сейм. Думаю, що в українців геноцид асоціюється зі злочинами великих масштабів, з мільйонами жертв. Тим часом за вироком Міжнародного трибуналу щодо колишньої Югославії, геноцидом був визнаний злочин у Сребрениці, де було 8 тис жертв".
Польський історик заперечує тезу "частини українських істориків", що на Волині тривав збройний конфлікт:
"У війні беруть участь дві рівнозначні сторони. У 1919 році була польсько-українська війна: тоді одна армія воювала з іншою. Натомість, на Волині, з якої почався злочин, диспропорція сил була настільки великою, що у жоден спосіб не можна говорити про війну. Все, що ми знаємо про Волинь, вказує, що це був спланований та виконаний із незвичною послідовністю злочин. У відповідь на вбивства поляків були випадки польської помсти, жертвами яких ставало також українське цивільне населення".
Голова Інституту національної пам’яті Польщі невдоволений також тим, що в Україні слабо знають елементарні факти про Волинський злочин. За його словами, 10 років тому виявилося, що лише кілька відсотків населення мали достатні знання про нього. До речі, у Польщі зовсім не є краще. Опитування, проведені 5 років тому, свідчили, що 59% поляків щось взагалі чули про Волинський злочин, але лише одна третина респондентів змогу вказати, "хто був жертвою".
Однією з причин, чому українсько-польський діалог не приніс наразі серйозного ефекту, Каміньскі називає те, що "його вели майже виключно на високому державному рівні, політичному чи релігійному, а більшість обох народів взагалі про сам злочин нічого не знає".
"Якщо ми говоримо про примирення, то треба спочатку знати, що ми повинні один одному навзаєм пробачити", - підсумовує польський історик.
Підготував Сергій Брикса
