Присутній на засіданні Форуму Анджей Шептицкі, доцент Інституту міжнародних відносин Варшавського університету, підсумовує у статті для Nowej Europy Wschodniej позиції української та польської сторони у питанні масових вбивств на Волині та у Східній Галичині у 1943-1944 рр. і вказує на проблеми, які ускладнюють діалог.
Шептицкі називає засідання Форуму успіхом, оскільки сторонам вдалося домовитися щодо елементарних фактів. Проте, як він вказує, інтерпретації подій 1943-1944 р. у Польщі та в Україні є відмінними, що є "природним".
У Польщі існує "квазі-консенсус", що масові вбивства на Волині заслуговують на визначення геноциду. У 2009 році цю тезу підтримав польський Сейм. В Україні твердження про геноцид відхиляють, оскільки воно суперечить національній історіографії, яка представляє українців жертвами експансивної політики сусідів, крім того сам термін зарезервований для Голодомору 1932-1933 рр.
Сам Шептицкі вважає, що визначення геноциду у відповідній конвенції 1948 року є занадто неточним, і його, за бажання, можна застосувати і до жертв будь-яких примусових переселень – поляків із Західної України до повоєнної Польщі, українців до УРСР або ж українців в межах операції "Вісла".
Анджей Шептицкі. Фото: rp.pl
Існують також відмінності у точках зору на причини злочину або міркування, якими керувалися його безпосередні виконавці. Поляки пов’язують вбивства на Волині з діяльністю ОУН-УПА. Українці намагаються обгрунтувати події 1943-1944 рр. радше соціальними чинниками – важким становищем селян, традиціями повстань, земельним голодом, який мав би змушувати українців до вбивств польських сусідів, ніж чинником міжнаціональних відносин та діяльністю українських націоналістів. Ця точка зору є зрозумілою польській стороні з огляду на важке становище українців у ІІ Речі Посполитій, проте скоординований характер нападів на польські села свідчить не на користь тези про масовий, децентралізований характер вбивств. Окрім того, бачення волинської трагедії як селянської війни виставляє у дуже поганому світлі українців-мешканців цих земель.
Шептицкі намагається знайти пояснення того, чому деякі українські історики висувають цю тезу і пропонує два обґрунтування. По-перше, радянська та певною мірою пострадянська історіографія мали сильний класовий аспект – боротьба за свої соціальні права приниженими верствами видавалася справедливою, обґрунтованою, навіть якщо була кривавою. По-друге, визнання соціального, майже індивідуального ("сусід вбив сусіда") характеру конфлікту знімає відповідальність за ті події з ОУН-УПА, а отже, опосередковано, з української держави.
Як у Польщі, так і в Україні цього року у деяких політичних сил може з'явитися спокуса використати відзначення 70-ї річниці волинської трагедії для досягнення внутрішньополітичних цілей, - Шептицкі
Як зазначає Шептицкі, зараз Волинська трагедія ще більше отруює польсько-українські відносини, ніж десять років тому. Цей факт, здебільшого, випливає з внутрішньополітичних балансів сил в обох країнах. Як у Польщі, так і в Україні за останнє десятиліття відбулися значні політичні зміни. Десять років тому зовнішня політика Польщі була загалом предметом загальнонаціонального консенсусу і мала на меті інтеграцію до ЄС та НАТО.
Політиці Квасьнєвського щодо України загрожувала лише спорадична критика. Після 2005 року зовнішня політика стала заручником внутрішньополітичних інтриг. Мало не нормою стало те, що у Польщі правляча сила є більш прихильною до України, натомість, опозиція критикує стан відносин обох країн. Класичний приклад – еволюція "Закону та справедливості" (PiS), партії, яка за президента Лєха Качиньського сприяла співпраці з Україною, а після його смерті та втрати влади стала агітувати за бойкот спільного українсько-польського проекту, яким була Євро-2012.
На думку польського аналітика, в Україні за президента Леоніда Кучми ситуація теж певною мірою сприяла примиренню. Певний опір, як у випадку з конфліктом через Cmentarz Orląt Lwowskich, не мав особливого значення в масштабі цілої країни. Проте, зараз виникла цілком інша ситуація через проходження до Верховної Ради ВО "Свобода". Цю політичну силу Шептицкі вважає більш радикальною, ніж націоналістів 1990-х рр., і, водночас, на його думку, вона менше орієнтується на Захід, що може викликати труднощі в українсько-польському діалозі.
Меморіал пам'яті жертв Волинської трагедії. Фото: polradio.pl
Загалом, як у Польщі, так і в Україні цього року у деяких політичних сил може з'явитися спокуса використати відзначення 70-ї річниці волинської трагедії для досягнення внутрішньополітичних цілей.
На шляху до примирення стоять також як перешкоди (принаймні, вони йому не сприяють) освіта та ЗМІ – два найважливіші інструменти, що дають змогу формувати громадську думку.
Вчителі не надто охоче розповідають про новітню історію, зазвичай, гірше досліджену або ж якщо події, про які йдеться, є занадто контроверсійними. Часто, зокрема у Польщі, на новітню історію не вистачає часу. В Україні проблемою є слабке зацікавлення національної історіографії історією українсько-польських відносин під час ІІ Світової війни. Важливою, хоча й спірною темою, залишається діяльність ОУН-УПА, яку сприймають на заходів країни як героїв, а на сході як німецьких колаборантів. У цьому контексті історики аналізують, перш за все, боротьбу українських повстанців з СРСР чи їх відносини з ІІІ Рейхом. Антипольська операція на Волині стає другорядною темою.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Rzeczpospolita: Київ не має іншого виходу, ніж зробити вибір між Москвою і Заходом
Тим часом, ЗМІ в обох країнах мають різні проблеми. У Польщі найбільший виклик становить таблоїдизація медіа – змістовний аналіз події у медіа цінують дедалі менше. Важливішим є привернення уваги глядача чи читача, спонукання до висловлення емоцій. Тема Волині до цього чудово надається, особливо якщо у ролі експертів виступатимуть кресов’яки та їх представники, як-от Тадеуш Ісаковіч-Залєскі.
Українські медіа невеликою мірою цікавляться міжнародними проблемами, що частково випливає з браку коштів та незначної мережі закордонних кореспондентів. Зрештою, вони так само роблять ставку на розваги, а не на аналіз, тож більшість з них процитує повідомлення інформагенцій про відзначення пам’яті жертв волинської трагедії – і все.
Підготував Сергій Брикса
