RSS
CУСПІЛЬСТВО СТАТТІ

Волинська трагедія: складний діалог України і Польщі

Зараз ця тема ще більше отруює польсько-українські відносини, ніж десять років тому
Наприкінці лютого у Варшаві відбулося п’яте засідання Польсько-українського форуму партнерства під патронатом міністрів закордонних справ обох країн. Головною темою зустрічі були масові вбиства на Волині та у Галичині у 1943-1944 років, і, зокрема, дії, що могли б призвести до повного примирення поляків та українців.
Волинська трагедія: складний діалог України і Польщі Фото: flickr.com

Присутній на засіданні Форуму Анджей Шептицкі, доцент Інституту міжнародних відносин Варшавського університету, підсумовує у статті для Nowej Europy Wschodniej позиції української та польської сторони у питанні масових вбивств на Волині та у Східній Галичині у 1943-1944 рр. і вказує на проблеми, які ускладнюють діалог.

Шептицкі називає засідання Форуму успіхом, оскільки сторонам вдалося домовитися щодо елементарних фактів. Проте, як він вказує, інтерпретації подій 1943-1944 р. у Польщі та в Україні є відмінними, що є "природним".

У Польщі існує "квазі-консенсус", що масові вбивства на Волині заслуговують на визначення геноциду. У 2009 році цю тезу підтримав польський Сейм. В Україні твердження про геноцид відхиляють, оскільки воно суперечить національній історіографії, яка представляє українців жертвами експансивної політики сусідів, крім того сам термін зарезервований для Голодомору 1932-1933 рр.

Сам Шептицкі вважає, що визначення геноциду у відповідній конвенції 1948 року є занадто неточним, і його, за бажання, можна застосувати і до жертв будь-яких примусових переселень – поляків із Західної України до повоєнної Польщі, українців до УРСР або ж українців в межах операції "Вісла".

Анджей Шептицкі. Фото: rp.pl

Існують також відмінності у точках зору на причини злочину або міркування, якими керувалися його безпосередні виконавці. Поляки пов’язують вбивства на Волині з діяльністю ОУН-УПА. Українці намагаються обгрунтувати події 1943-1944 рр. радше соціальними чинниками – важким становищем селян, традиціями повстань, земельним голодом, який мав би змушувати українців до вбивств польських сусідів, ніж чинником міжнаціональних відносин та діяльністю українських націоналістів. Ця точка зору є зрозумілою польській стороні з огляду на важке становище українців у ІІ Речі Посполитій, проте скоординований характер нападів на польські села свідчить не на користь тези про масовий, децентралізований характер вбивств. Окрім того, бачення волинської трагедії як селянської війни виставляє у дуже поганому світлі українців-мешканців цих земель.

Шептицкі намагається знайти пояснення того, чому деякі українські історики висувають цю тезу і пропонує два обґрунтування. По-перше, радянська та певною мірою пострадянська історіографія мали сильний класовий аспект – боротьба за свої соціальні права приниженими верствами видавалася справедливою, обґрунтованою, навіть якщо була кривавою. По-друге, визнання соціального, майже індивідуального ("сусід вбив сусіда") характеру конфлікту знімає відповідальність за ті події з ОУН-УПА, а отже, опосередковано, з української держави.

Як у Польщі, так і в Україні цього року у деяких політичних сил може з'явитися спокуса використати відзначення 70-ї річниці волинської трагедії для досягнення внутрішньополітичних цілей, - Шептицкі

Як зазначає Шептицкі, зараз Волинська трагедія ще більше отруює польсько-українські відносини, ніж десять років тому. Цей факт, здебільшого, випливає з внутрішньополітичних балансів сил в обох країнах. Як у Польщі, так і в Україні за останнє десятиліття відбулися значні політичні зміни. Десять років тому зовнішня політика Польщі була загалом предметом загальнонаціонального консенсусу і мала на меті інтеграцію до ЄС та НАТО.

Політиці Квасьнєвського щодо України загрожувала лише спорадична критика. Після 2005 року зовнішня політика стала заручником внутрішньополітичних інтриг. Мало не нормою стало те, що у Польщі правляча сила є більш прихильною до України, натомість, опозиція критикує стан відносин обох країн. Класичний приклад – еволюція "Закону та справедливості" (PiS), партії, яка за президента Лєха Качиньського сприяла співпраці з Україною, а після його смерті та втрати влади стала агітувати за бойкот спільного українсько-польського проекту, яким була Євро-2012.

На думку польського аналітика, в Україні за президента Леоніда Кучми ситуація теж певною мірою сприяла примиренню. Певний опір, як у випадку з конфліктом через Cmentarz Orląt Lwowskich, не мав особливого значення в масштабі цілої країни. Проте, зараз виникла цілком інша ситуація через проходження до Верховної Ради ВО "Свобода". Цю політичну силу Шептицкі вважає більш радикальною, ніж націоналістів 1990-х рр., і, водночас, на його думку, вона менше орієнтується на Захід, що може викликати труднощі в українсько-польському діалозі.

Меморіал пам'яті жертв Волинської трагедії. Фото: polradio.pl

Загалом, як у Польщі, так і в Україні цього року у деяких політичних сил може з'явитися спокуса використати відзначення 70-ї річниці волинської трагедії для досягнення внутрішньополітичних цілей.

На шляху до примирення стоять також як перешкоди (принаймні, вони йому не сприяють) освіта та ЗМІ – два найважливіші інструменти, що дають змогу формувати громадську думку.

Вчителі не надто охоче розповідають про новітню історію, зазвичай, гірше досліджену або ж якщо події, про які йдеться, є занадто контроверсійними. Часто, зокрема у Польщі, на новітню історію не вистачає часу. В Україні проблемою є слабке зацікавлення національної історіографії історією українсько-польських відносин під час ІІ Світової війни. Важливою, хоча й спірною темою, залишається діяльність ОУН-УПА, яку сприймають на заходів країни як героїв, а на сході як німецьких колаборантів. У цьому контексті історики аналізують, перш за все, боротьбу українських повстанців з СРСР чи їх відносини з ІІІ Рейхом. Антипольська операція на Волині стає другорядною темою.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Rzeczpospolita: Київ не має іншого виходу, ніж зробити вибір між Москвою і Заходом

Тим часом, ЗМІ в обох країнах мають різні проблеми. У Польщі найбільший виклик становить таблоїдизація медіа – змістовний аналіз події у медіа цінують дедалі менше. Важливішим є привернення уваги глядача чи читача, спонукання до висловлення емоцій. Тема Волині до цього чудово надається, особливо якщо у ролі експертів виступатимуть кресов’яки та їх представники, як-от Тадеуш Ісаковіч-Залєскі.

Українські медіа невеликою мірою цікавляться міжнародними проблемами, що частково випливає з браку коштів та незначної мережі закордонних кореспондентів. Зрештою, вони так само роблять ставку на розваги, а не на аналіз, тож більшість з них процитує повідомлення інформагенцій про відзначення пам’яті жертв волинської трагедії – і все.

Підготував Сергій Брикса

Підписуйтесь на iPress.ua в соціальних мережах Twitter, Facebook та Google+. Будьте в курсі останніх новин. Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити редакцію
Розкажіть друзям!

Читайте новини також російською мовою.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

КОМЕНТАРІ (1) +

Додати коментар

  • Граф Дунин-Борковский13 травня 2013 13:04
    Волинська трагедія як відлуння трагедії 1937-38 років, і справа це одних і тих же рук:
    ПОСТАНОВА (витяг)
    м. Житомир 10.07.2011р
    Помічник прокурора Житомирського району Житомирської області юрист 3 класу Кобернюк Сергій Володимирович, розглянувши матеріали перевірки за заявою Борківського В.В. з приводу вбивства 27.09.1937 року його дідуся Борковського Миколи Аристарховича, вчиненого за постановою Трійки УНКВД по Київській області від 11.09.1937 року на виконання наказу НКВС СРСР № 000477 від 30.07.1937 року виданого начальником НКВС СРСР Єжовим М.І. на виконання Рішення Політбюро ЦК ВКП(б) від 02.07.1937 року «Про антирадянських елементів», який, для втілення у життя, 31.07.1937 року був попередньо погоджений з членами Політбюро ЦК ВКП(б),-
    Встановив:
    «Борковський Микола Аристархович реабілітований посмертно.
    Враховуючи те, що в ході проведеної перевірки встановлено, що в діях членів Політбюро ЦК ВКП(б) є ознаки злочину, але вони діяли на території РРФСР, то дія Кримінального кодексу УСРР 1927 року (ст..98 ч.2 – розстріл, В. Д-Б.) на них не розповсюджується.
    Що ж до дій начальника Трояніського (Київська обл.. на той час) райвідділу НКВС Я.П. Аппеля, який сфабрикував звинувачення проти М.А. Борковського, начальника окрвідділу НКВС Шатова-Лівшіна Є.С., який затвердив сфальшований висновок, і заступника Київського облпрокурора Черкеза Я.А. та окрпрокурора Житомирського округу Орлова, які погодили сфальшований обвинувальний висновок, а також учасників засідання трійки УНКВС по Київській області, у складі голови трійки Шарова (Шавера) М.Д., та членів трійки секретаря Київського обкому УКП(б) Кудрявцева С.А., прокурора Київської області Єременка В.Д., які прийняли рішення про розстріл Борковського М.А., вбачаються ознаки злочинів, передбачених ст..ст. 97, 98, 103 КК УСРР 1927 року, оскільки їхні злочинні дії за часом охоплюються дією КК УСРР (за редакцією) 1927 року».
    Борковського М.А. реабілітовано під грифом «секретно», тому я прожив життя як член роду ворогів радвлади і комуністів з витікаючи ми звідси наслідками для моєї долі.
    Це - єдина справа з доведення замовного вбивства дворян та інших чесних людей, які ненавиділи комуністів і їхню владу. Поряд зі спадковим титулованим дворянином герба Лебідь Борковським М.А. та його рідним братом - вбито та зарито біля Старого єврейського кладовища у Житомирі, за політичним замовленням Політбюро ЦК ВКП(б) майже 20 тисяч людей різних національностей: українці - 8622, поляки - 6802, німці - 2577, євреї - 469, росіяни - 319, чехи - 176, білоруси - 101 та до 10 людей з інших національностей. Тут має бути, і буде, Меморіал Голокосту націй.
    Я знайшов свідка в Житомирі, але не пишу її імені бо дозволу іще не отримав. Бабуся розповіла про свого батька, який був заарештованим за те, що до колгоспу цей козак вступати не хотів. Його тримали в житомирській тюрмі. А оскільки він був грамотним то займався отриманням передач для заарештованих і був свідком того, що кожного світанку з воріт тюрми виїздив віз, запряжений парою білих коней, які тягли віз з горою трупів розстріляних "ворогів народу" і відвозив на Смолянки до ям "біля жидівського цвинтаря". Тіла невинно убитих, які покояться біля старого єврейського кладовища, вантажилися навхрест, щоб більше влазило і не розсипалися по дорозі.
    Відповісти
13 03 2013 13:45
МЕДІА
iPRESS РАДИТЬ