Усе почалося 27 липня. І Баку, і Єреван звинувачують в провокаціях один одного, досі незрозуміло, хто ж почав стріляти першим.
Проте результати серйозні: за даними міністерства оборони Азербайджану, загинули 14 азербайджанських військовослужбовців, є поранені. Міноборони невизнаної Нагірно-Карабаської республіки повідомила про загибель принаймні трьох осіб зі свого боку.
Зрозуміло, що цифри достатньо умовні й, швидше за все, суттєво занижені.
Значно важливішим є той факт, що відступати ніхто не збирається: до кордону з обох боків стягуються жива сила, бронетехніка та артилерія.
У кавказькому повітрі запахло реальною війною.
Перевірка боєм
У понеділок, 4 серпня, РІА "Новости" опублікувало статтю під промовистою назвою "Україна розбудила Карабах? Вірменія і Азербайджан наблизилися до війни".
У ній стверджується, що Азербайджан, якого категорично не влаштовує існування самопроголошеної Нагірно-Карабаської республіки на де-юре його території, цілком міг скористатися ситуацією на сході України і перевірити існуючий статус-кво вогнем.
Тим більше, що військовий та економічний потенціал двох країн суттєво різняться.
Якщо 20 років тому Азербайджан був загалом бідною країною зі слабкою армією, про яку в світі мало хто знав, то сьогодні це – одна з держав, що бере активну участь в глобальній енергетичній політиці та витрачає на потреби оборонного комплексу до 4 мільярдів доларів на рік.
Фото: samogo.net
Збройні сили Азербайджану значно перевершують армію Вірменії, включаючи і сили невизнаної Нагірно-Карабаської республіки.
За цих умов, якщо збройний конфлікт все ж відновиться у великих масштабах, Вірменії доведеться розраховувати головним чином на військову підтримку з боку Росії.
У кожного – свій союзник
Важливо зрозуміти, що Вірменія – фактичний сателіт Москви.
Нагадаємо, що у березні президент Вірменії Серж Сарґсян підтримав анексію Криму.
Нині Єреван практично однією ногою в Митному союзі та Єдиному економічному просторі – відповідні переговори перебувають у фінальній стадії.
Натомість Азербайджан небезпідставно вважається стратегічним союзником США в регіоні.
Доказом можна вважати хоча б той факт, що минулого року Азербайджан на догоду Вашингтону відмовився включати в консорціум, що реалізовує амбітний проект спорудження Трансанатолійського газогону, іранську компанію Naftiran Intertrade Co (NIco).
ЧИТАЙТЕ: Нова холодна війна вже почалась?
Нагадаємо, що Азербайджан і Туреччина в червні 2012 року підписали угоду про будівництво 2000-кілометрового Трансанатолійского газогону (TANAP), який постачатиме в країни ЄС не менше 10 мільярдів кубічних метрів азербайджанського газу з родовища "Шах-Деніз" на рік (проект оцінюється в сім мільярдів доларів).
Наголосимо, що 10% родовища належить іранській компанії Naftiran Intertrade Co, яку Баку власне й викинув з транспортного проекту, водночас решта пайовиків – BP, Statoil, SOCAR, Lucoil, Total і Turkiye Petrolleri – там присутні.
Крім того, Азербайджан завжди активно підтримував американські військові контингенти в Іраку і Афганістані та дав згоду розмістити сім радіолокаційних станцій (РЛС) уздовж узбережжя Каспійського моря, які працюють в інтересах Сполучених Штатів.
Хочеш – не хочеш, а воювати доведеться
Якщо нинішні локальні прикордонні сутички переростуть у повноцінне збройне протистояння, Росія, відповідно до четвертої статті ОДКБ (Організація Договору про колективну безпеку – військово-політичний союз, членами якого є Вірменія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Росія й Таджикистан) буде зобов’язана в нього втрутитися на боці Єревана.
У нагоді може стати 102-га військова база РФ, розташована у вірменському місті Гюмрі, якій у Москві надають великого значення.
Фото: wikipedia.org
Чисельність особового складу – близько 5 тисяч військовослужбовців, озброєння – зенітні ракетні комплекси С-300 "Фаворит", винищувачі МіГ-29, несе бойове чергування в рамках "Об’єднаної системи ППО СНД".
Однак, не все так просто.
З урахуванням відсутності закавказького "Ізварино" (Росія та Вірменія не мають спільного кордону) ключову роль в разі війни набуває позиція Грузії, що цілком здатна закрити свій повітряний простір для російської військово-транспортної авіації.
За цих умовах єдиною реальною можливістю підтримки Єревана залишиться безпосередній бойовий вплив збройних сил Росії з використанням дислокованих на базі в Гюмрі протиповітряних підрозділів та сил і засобів Каспійської військової флотилії (ракетно-артилерійське озброєння бойових кораблів та частини морської піхоти).
Таким чином Кремль опиниться перед необхідністю воювати на два фронти.
До так званої гібридної війни на Сході України, яка й так забирає чимало російських ресурсів, може додатися ще й "закавказький фронт", який Володимир Путін, з огляду на задекларовані ним геополітичні амбіції, просто не має права залишити напризволяще.
P. S. Шанс на врегулювання залишається – на 8-9 серпня в Сочі запланована екстрена зустріч президентів Вірменії та Азербайджану Сержа Саргсяна та Ільхама Алієва.
Однак, дехто з експертів каже, що вона може й не відбутися.
Довідка
Нагірний Карабах, населений переважно вірменами, ще на початку XX століття двічі (у 1905-1907 та 1918-1920 рр.) ставав ареною кровопролитних вірмено-азербайджанських конфліктів.
У 1921 р. постановою політбюро ЦК РКП(б) він був включений до складу Азербайджанської РСР зі створенням автономії (НКАО – Нагірно-Карабаська автономна область).
Це викликало невдоволення вірмен, які протягом багатьох десятиліть вимагали приєднання НКАО до Вірменії.
Розпочата Михайлом Горбачовим політика "перебудови" вивела протистояння на новий рівень.
У вересні 1987 р. у регіоні розпочалися повномасштабні бойові дії з використанням авіації та бронетехніки, в яких брали участь не лише вірмени та азербайджанці, але й численні найманці з різних країн.
Офіційною датою припинення вогню вважається 12 травня 1994 р.
За різними оцінками, з обох боків загинуло по 4500-6000 людей, десятки тисяч були поранені.
Зараз Нагірно-Карабаська Республіка (самоназва – Республіка Арцах, столиця – Степанакерт) вважається самопроголошеною державою, яку визнали лише такі самі державні формування, як Республіка Абхазія, Південна Осетія та Придністровська Молдовська Республіка.
Азербайджан вважає Нагірний Карабах "окупованими територіями".
За результатами перепису 2005 року, чисельність населення Нагірного Карабаху становить 138 тисяч осіб, з яких вірмени становлять 99,74%.
