Леон Арон і владімір путін мали схоже радянське дитинство. "Коли я дивлюся на фотографії путіна в молодості, я впізнаю свій власний одяг, що погано сидів на мені", – пише Арон. У той час як путін вступив до КДБ та став президентом росії, Арон емігрував як біженець до Сполучених Штатів і став одним із провідних спостерігачів за росією у своїй новій країні. Він написав відоме дослідження про горбачовські роки "Дороги до храму", зосередившись на роз'їдаючому впливі брехні в історії радянської епохи. Він також написав детальну біографію Боріса Єльцина.
Його остання робота – коротка книжка, яка окреслює історичні та культурні імпульси, що стоять за агресивною війною путіна в Україні. Аргументація Арона в книзі "Верхи на тигрі: росія владіміра путіна і використання війни" проста. путін за своєю суттю є радянським, а не російським витвором, зі світоглядом і менталітетом людини, яка провела роки свого становлення в самому серці тоталітарної системи. путін критикує Радянський Союз за те, що він зазнав невдачі, а не за те, що він був заснований на брехні і масових вбивствах.
путін водночас "виплекав і використав" пострадянську травму: усвідомлення того, що росія здебільшого є середньою і занепадаючою силою у світових подіях, а не наддержавою з максими Громико, в якій жодна проблема не могла бути вирішена без участі чи згоди Радянського Союзу.
Щоб "зробити росію знову великою", путін зробив три речі. Він взяв на озброєння історію, переосмисливши минуле як історію приниження, спричиненого зовнішньою недоброзичливістю. Але точніше було б сказати, що катастрофічний розпад Радянського Союзу був неминучим, а росія є автором багатьох своїх нещасть.
Він також мілітаризував публічний дискурс. Збройні сили росії є прямими спадкоємцями тих, хто переміг нацистську Німеччину 1945 року. Так само й українці (та їхні західні союзники) є спадкоємцями гітлерівців. У цьому моральному контексті критика є нелояльною, навіть зрадницькою.
По-третє, путін фетишизував ядерну зброю. Хвалькуваті, безрозсудні розмови привертають увагу решти світу. Так само, як і розробка нової ефектної зброї з такими назвами, як "Сармат", "Циркон" і "Авангард". Насправді ці ядерні торпеди, гігантські міжконтинентальні балістичні ракети, гіперзвукові ракети тощо, здебільшого далекі від реальності. Але ядерний варіант, пише Арон, став схожий на "червону кнопку в ігровому шоу": спокусливий відчайдушний гамбіт, який можна розіграти заради гострих відчуттів, а не заради реальних руйнувань.
Але що це означає на практиці? Арон стверджує, що російський лідер не є ірраціональним, але він погано поінформований. Після двадцяти з гаком років при владі підлеглі не наважуються суперечити йому або повідомляти погані новини. Це робить неправильні рішення загрозливо ймовірними.
Ніхто не повинен сумніватися в агресивних намірах кремля. Але важливішим питанням є провал західної оборони і стримування. Країни НАТО у багато разів більші й багатші за росію. путін домагається свого головним чином тому, що готовий терпіти біль, ризикувати і нахабно брехати про те, що він робить. Слабкість Заходу полягає в силі волі.
Арон закінчує свою книгу сценарієм захоплення росією земель в Естонії чи Латвії, що створило б доконаний факт до того, як НАТО змогло б відреагувати. Насправді, зусилля Альянсу з удосконалення системи раннього попередження, оборони і стримування в регіоні Балтійського моря заслуговують на похвалу, і вони покращуються. Але все критично залежить від Сполучених Штатів. Ситуація може швидко змінитися зі зміною адміністрації або пріоритетів у Вашингтоні. Утримати американських політиків, які приймають рішення, зосередженими на підтримці України, виявляється напрочуд складно. Якщо це не вдасться, шанси решти Європи виглядають похмурими. Можливо, наступна книга Арона буде присвячена внутрішньому фронту.
Джерело: CEPA
