Війна путіна проти України стала визначальною подією за роки його перебування при владі, і навіть якщо він залишиться володарювати, то як президент росії назавжди залишиться воєнним злочинцем. Про це пише американський політолог Юджин Румер у журналі Foreign Affairs. Він звертає увагу Заходу, що наслідки війни далекосяжні: вона залишить пляму на російському суспільстві та політиці на довгі роки після путіна. Окрім того, десятиліття його перебування при владі гарантують, що росія не вийде з його правління кардинально зміненою країною.
На думку автора, путін вміло кооптував еліту країни, навіть її нібито ліберальне крило, втягнувши їх у злочини росії в Україні. Він заручився підтримкою громадськості у війні, експлуатуючи як байдужість суспільства, так і його ностальгію за імперською історією росії. І він отруїв відносини росії із Заходом так, що будь-якому наступнику буде важко їх виправити.
Юджин Румер переконує, що коли йдеться про росію – вбачається путін. Він наголошує, що на совісті президента рф відповідальність за жорстоку війну та панування терору всередині країни, якого росія не бачила з часів Сталіна. "Хто може не погодитися з президентом США Джо Байденом, коли він вигукнув під час візиту до Польщі після початку російського наступу на Україну: "Заради Бога, ця людина не може залишатися при владі?" – запитує політолог.
Попри "заслуги" путіна проблема не лише в ньому. Його правління сформувало еліту країни та її громадськість таким чином, що вони неодмінно впливатимуть на курс росії навіть після закінчення його правління. Багато представників еліти, які оточують і підтримують путіна, належать до когорти так званих "сислібів", як їх називають у росії, – скорочено від "системних лібералів". Багато з них починали працювати над економічними реформами під час ліберальної фази розвитку країни у 1990-х роках. Це компетентні менеджери, кооптовані кремлем Вони розуміють природу путінської системи, але не протистоять. Замість цього застосовують свої блискучі професійні навички для управління російською економікою, і завдяки цьому режим виживає і продовжує свій руйнівний курс.
Румер наводить приклад: голова Центрального банку Ельвіра Набіулліна відіграла ключову роль у проведенні росії через економічну турбулентність у 2014 році. 2018-го її запросили до Вашингтона для виступу в Міжнародному валютному фонді, де вона була представлена тодішнєю директоркою-розпорядницею МВФ Крістін Лагард і поділилася своїми ідеями щодо приборкання інфляції. Зараз вона сприяє війні путіна, намагаючись ізолювати росію від наслідків західних санкцій. У майбутньому її, ймовірно, будуть порівнювати з Альбертом Шпеєром, улюбленим архітектором Гітлера, який допомагав нацистській військовій машині працювати.
Деяким із цих діячів, як, наприклад, "царю приватизації" 1990-х Анатолію Чубайсу, вдалося виїхати за кордон. Але переважна більшість залишається при роботі. Колишній міністр фінансів і віцепрем'єр-міністр Алєксєй Кудрін, якого журнал Euromoney назвав "міністром фінансів року" на зустрічі МВФ і Світового банку 2010-го, пішов у відставку з високого урядового поста лише наприкінці минулого року. Але це не була відставка на знак протесту: Кудрін із благословення путіна очолив реструктуризацію російського технологічного гіганта "Яндекс" після того, як він потрапив під західні санкції.
Інші діячі, зазначає Юджин Румер, вийшли за рамки економічних питань і стали палкими провідниками імперського бачення путіна. Історія Сєргєя Кірієнка, заступника голови адміністрації путіна, є особливо повчальною: Кірієнко недовго обіймав посаду прем'єр-міністра росії у 1998 році і колись був близьким соратником лідера ліберальної опозиції Боріса Нємцова, якого було вбито просто навпроти будівлі кремля в лютому 2015-го. Але, починаючи з 2000 року, він вступив у союз з путіним і зараз є одним з найвпливовіших чиновників у кремлі. Його коло обов'язків постійно розширюється, в тому числі він контролює значну частину кремлівської пропаганди і меседжів, а також допомагає керувати масовим промиванням мізків росіян на підтримку війни в Україні й постійними репресіями проти тих залишків ліберального громадянського суспільства, які ще залишилися. Його називають "намісником" окупованих частин України, він їздить туди від імені путіна, щоб контролювати їхню інтеграцію в росію. (А днями він відвідав окуповану Запорізьку АЕС, аби проконтролювати, чи достатньо замінована атомна електростанція напередодні наступу. Звісно, це загрожує ядерною катастрофою, тож сам Кірієнко безумовно є ядерним терористом – іPress).
Деякі представники путінської еліти залишаються на своїх посадах, бо бояться бути заарештованими і затаврованими як зрадники, або стверджують, що вони стоять на шляху ще більш руйнівної політики. Дехто навіть вважає себе жертвою несправедливих західних санкцій, спрямованих проти них. Вони можуть зневажати путіна, але якими б не були їхні особисті виправдання, продовжують йому служити.
"Чому ця російська еліта все міцніше тримається за путіна, навіть якщо мало хто вірить у його справу? Ці багато подорожуючі, високоосвічені професіонали, ймовірно, усвідомлюють, що пов'язали свої долі з потопаючим кораблем, але не можуть зістрибнути. Масштаб злочинів путіна перевищив усе, що вони могли собі уявити. Вони повинні знати, що в очах світу російський президент не є єдиним виконавцем цих злочинів. Вони прямо і безпосередньо причетні до них", – наголошує Юджин Румер.
Фантомні болі недоімперії. Громадськість змирилася з путіним і війною
російська громадськість також змирилася з війною путіна. Автор наводить дані "Левада-центру", які свідчать, що 43% опитаних у травні "однозначно" підтримували і 33% "скоріше підтримували, ніж не підтримували" дії російської армії в Україні. Крім того, 48% виступали за продовження війни, тоді як трохи менше як 45% – за переговори з Україною. Рейтинг схвалення путіна склав 82%.
Як зазначає Юджин Румер, хоча всі антивоєнні протести придушувалися швидко і жорстоко, з початку війни в росії було мало спроб навіть організувати демонстрації. Деякі з протестів, що відбулися, були викликані не гнівом проти самого вторгнення, а прагненням висловити розчарування неналежною підготовкою, браком обладнання та поганим ставленням до призовників.
Така реакція, на думку політолога, є яскравим нагадуванням про те, що імперська спадщина живе в російському суспільстві. Коли Радянський Союз розпався у 1991 році, російські лідери ніколи не робили принципових заяв про відмову від імперії. Замість цього вони використовували уявлення про росію як жертву своїх імперських володінь для досягнення власних політичних цілей.
Автор нагадує, що як тільки прихильники Єльцина перемогли Горбачова, вони знову повернулися до ідеї імперії. Ті ж самі політики взяли на озброєння неоімперські гасла і заявили про особливі права росії в колишньому Радянському Союзі, особливо щодо Криму. В якості прикладу Румер наводить мера москви Юрія Лужкова, який протягом більшої частини 1990-х років вважався ймовірним наступником Єльцина, був одним із перших прихильників повернення Криму росії: його підбурювальні коментарі на цю тему неодноразово спричиняли кризи у російсько-українських відносинах.
Ці фантомні болі старої імперії, на думку американського політолога, допомагають пояснити ентузіазм росіян щодо "повернення" Криму в 2014 році, їхню постійну підтримку путіна і мовчазну згоду на його війну. Неспроможність Єльцина раз і назавжди відмовитися від імперської спадщини росії призвела до того, що ідея імперської реставрації залишилася в хаотичних 1990-х роках. І коли росія відновила частину своєї сили за часів путіна, неоімперський проєкт набув нового імпульсу. Спецслужбісти, як і путін, обурюються тим, що Захід зазіхає на їхню "привілейовану" сферу впливу в старій імперії.
Тінь історії. Навряд чи росія без путіна добровільно захоче спокутувати свої гріхі
Юджин Румер має сумніви, що після путіна російські еліти і широка громадськість раптом прокинуться й побачать спадщину його правління. Він зазначає, що в російській історії були два випадки гіпотетичної "депутінізації". В СРСР Хрущов намагався розвінчати культ Сталіна і звільнив мільйони людей з таборів, але наступники швидко "відновили" його репутацію, як великого лідера, який привів Радянський Союз до перемоги над нацистами.
У часи розпаду СРСР комуністична партія була заборонена за всі ті злочини, які вона вчинила – колективізацію, голодомор, репресії. Але вже у 1993 році комуністи відновили свою діяльність під брендом КПРФ. Її багаторічний лідер Геннадій Зюганов підтримав війну путіна проти України, закликаючи до "демілітаризації та денацифікації" країни.
Політолог наголошує, що війна путіна стала війною всіх росіян. Спадщина путіна залишиться частиною їхньої спадщини, і вона продовжуватиме тяжіти над їхніми внутрішніми справами та відносинами країни з рештою світу.
Як зазначає Румер, спадкоємці путіна можуть звинувачувати його в помилках і невдачах, але це не те саме, що визнати свою провину і взяти на себе відповідальність, яка з неї випливає. Якщо минуле є хоч якимось свідченням, прогнозує автор, вони, ймовірно, підуть його слідами. У майбутньому путіна можуть порівняти з царем Миколою I – жорстоким автократом, який провів на троні 30 років і загинув у 1855-му під час Кримської війни, що закінчилася роком пізніше принизливою поразкою росії. Його син, Олександр II, отримав прізвисько "Визволитель" за те, що скасував кріпосне право, лібералізував пресу і перебудував армію. Але через кілька років він знову наклав обмеження на пресу. Потім, у 1870 році, відмовився від умов мирного договору, який завершив Кримську війну, а 1878-го розпочав війну з Туреччиною, яка забезпечила незалежність Болгарії, призначивши її царем свого племінника.
Наступники путіна, на думку автора, можуть спробувати реалізувати ще одну розрядку у відносинах із Заходом, але важко уявити, як вони здатні досягти успіху в цьому без нормалізації російсько-українських відносин. Це, своєю чергою, має передбачати відновлення територіальної цілісності України, репарації та значущі кроки до примирення, включно з визнанням воєнних злочинів і покаранням за них. А це є справді надскладне завдання.
Хоробрі ліберальні опоненти путіна навряд чи зможуть позбавити росію її темної спадщини. Пересічний росіянин навряд чи підтримає таку болісну розплату. До того часу, як путін зійде зі сцени, багато росіян так чи інакше візьмуть участь у цій війні. У кращому випадку солдати, які воювали проти України, стверджуватимуть, що вони лише виконували накази. Більше того, напрочуд велика частина російського суспільства приймає виправдання режиму, що війна необхідна для того, щоб вирватися із західного оточення.
путін, маючи віддану або лояльну еліту, слухняну громадськість і компетентну економічну команду, яка управляє величезними ресурсами країни, може залишатися біля керма ще 10, 15 або навіть 20 років. Тоді постає питання, що робити з путінською росією-ізгоєм. Вона залишатиметься небезпечною, ведучи війну проти України, використовуючи яди проти тих, кого кремль вважає своїми опонентами, продаючи передові технології іншим режимам-ізгоям, таким як Іран і Північна Корея, і розгортаючи свою кіберзброю без розбору. Захищена своїм ядерним щитом і місцем у Раді Безпеки ООН, вона має імунітет до міжнародного осуду чи санкцій.
"Як боротися з такою росією, буде головним болем США та їхніх союзників ще багато років, можливо, десятиліть", – попереджає Юджин Румер. – Чи зможуть або захочуть спадкоємці путіна кардинально змінити курс і почати спокутувати свої злочини – це, в кращому випадку, відкрите питання".
Юджин Румер є старшим науковим співробітником і директором програми росії та Євразії Фонду Карнегі за міжнародний мир. Дослідження Румера зосереджені на політичних, економічних і безпекових тенденціях у росії та колишніх радянських державах, а також на політиці США щодо цього регіону. До приходу в Карнегі Румер був офіцером національної розвідки з питань росії та Євразії в Національній розвідувальній раді США з 2010 по 2014 рік. До цього він обіймав наукові посади в Університеті національної оборони, Міжнародному інституті стратегічних досліджень і корпорації RAND. Він також працював в апараті Ради національної безпеки та в Державному департаменті, викладав у Джорджтаунському університеті та Університеті Джорджа Вашингтона.
Джерело: Foreign Affairs
