Війна дала розуміння, що я готовий започаткувати власну справу
До війни я працював зварювальником у Білій Церкві. Без роботи ніколи не був і заробіток був хороший.
У 2014 році пішов добровольцем на фронт. Потрапив спочатку до 26-ої Бердичівської артилерійської бригади, а потім мене перевели до 44-ої бригади. Один рік і один місяць пробув на війні. Не дуже хочу розповідати про неї. Але по поверненню додому мене дуже тягнуло назад. Там все по-справжньому, люди справжні. Там всяке було, але я знав, що треба зробити і робив. Там я знав, що не можу підвести цих людей, а ті люди знали, що не можуть підвести мене.
Тут на старій роботі почувався, як не у своїй тарілці. Десь місяць у мене тривав адаптаційний період. В мене організм складно переносить спиртне, але без нього було складно. Та в якийсь момент зрозумів, що досить, не все подобається в цьому світі, але потрібно жити. А зараз я домашній, мені складно кудись виїжджати.
Фото: з особистого архіву Павла Балабухи
Ще будучи на війні вирішив, що коли повернуся – працюватиму сам на себе. Таке бажання в мене виникало й раніше, але війна підштовхнула, дала розуміння, що я готовий. Все почалося з кокосового горіха. Діти з'їли кокос, а шкарлупу викинули, я її склеїв і так все пішло. А потім почав працювати з деревом і металом. Це в мене було як хобі. Мені дуже допомогла підтримка сім’ї. Це вже можна вважати поштовхом.
Коли повернувся, влаштувався в Центр зайнятості. Я міг сидіти вдома і мені певний період виплачували б суму грошей. Але існує програма для учасників бойових дій, тільки треба написати бізнес-план. Я написав, захистив, мені дали 30 тисяч гривень на розвиток. Тільки сказали одразу, що я маю розуміти – з цього дохід не великий. Водночас, я не відмовився від зварювання. А всі ці гроші вклав у придбання гаражу і мінімального обладнання. Зараз я вже орендую приміщення.
Я хотів створити сувенірну майстерню, хотів бути не один, а об'єднати хлопців, яким теж тяжко після війни. Але наразі мені це не вдається. Можливо колись ми якось вигадаємо, як об'єднати кілька бізнесів.
У нас в Білій Церкві є підприємець, який займається меблями, він безкоштовно віддавав мені відхідний матеріал.
Фото: з особистого архіву Павла Балабухи
Я почав робити іграшки, люди зацікавилися.
Уже четвертий рік роблю дитячі іграшки і елементи декору – підсвічники, ключниці, пазли, якими можна не лише гратися, а які можуть стати прикрасами – інтер'єрні пазли – я їх так називаю. Використовую тільки тверді породи дерев – дуб, бук. Щось з фанери ріжу. Продовжую робити вироби з кокосового горіха – кулони.
Фото: з особистого архіву Павла Балабухи
Роблю такі іграшки, щоб і батьки більше часу проводили з дітьми
80% іграшок в мене намальовані від руки і фактично, все в одиночному екземплярі. Є такі варіанти, які користуються попитом і в мене є шаблони, з яких я вирізаю. В основному це пазли, не дуже складні для дітей від 1 до 6 років. Роблю розмальовки – вирізаю фігурки динозаврів, тваринок і діти можуть розмальовувати. Зараз хочу комплектувати, щоб в наборі йшли фарби і пензлики. Я знаю, що зараз стало модним робити дерев'яні іграшки. Але мій плюс в тому, що всі речі – це ручна робота, без застосування механічних фрезерів і мої іграшки ексклюзивні, виготовлені на замовлення клієнта. Я навіть за ескізом, який мені надішлють, можу зробити.
Фото: з особистого архіву Павла Балабухи
Багато роблю таких заготовок, щоб батьки мали змогу проводити час разом з дітьми, розмальовували, приділяли час дитині, гралися з нею. Наприклад, всією сім'єю можна зібрати пазли, склеїти і розмалювати разом.
Фото: з особистого архіву Павла Балабухи
Мої іграшки можна замовляти дітям від 6 місяців до безкінечності. В мене якось жінка одна купувала дітям – виявилося, що дітям по 20 років. Вона за кордон відправляла. За кордон багато замовляють. І в Європу, і в Північну Америку, і в Ізраїль. На ярмарках багато хто купує, і розповідають куди воно поїде.
Фото: з особистого архіву Павла Балабухи
Іграшки в мене коштують від 100 гривень. До прикладу, я роблю лялькові будиночки, на них вартість стартує від 1400 гривень, але над ним працюю мінімум місяць. Близько двох години в мене йде на виготовлення однієї середньостатистичної іграшки. В день я роблю з таким розрахунком, щоб виходило чотири комплекти.
Фото: з особистого архіву Павла Балабухи
Наприклад, вирізаю пазли, всі підігнані і перевірені, щоб не було скалочок. Якщо мінімальний брак, то одразу викидаю. Я повинен дати якість – це мій принцип. А ще, принципово не роблю нічого, що пов'язано з росіянами. Виготовляю абетки – українську і англійську. Просили російську – я її не робитиму.
Якщо те, що ти робиш, комусь подобається – варто це демонструвати
Зараз я прагну об'єднати свою майстерню з магазином. Бувають моменти, коли я самостійно не витягую таку кількість роботи. Це як у будь-якому бізнесі – буває багато замовлень, а бувають періоди, коли їх немає. Наразі мені дуже допомагає дружина. Вона і рекламний агент і в продажах допомагає. Для того, щоб відкрити власну справу, дуже важлива підтримка сім’ї, і близьких людей. Ми й на ярмарки разом їздимо. У нас в Білій Церкві є парк Олександрія, ми там ставили торгову палатку і по вихідним разом із дружиною продавали вироби.
Фото: з особистого архіву Павла Балабухи
Якщо людина щось робить, їй це подобається і це подобається іншим, не варто соромитися винести це на загальний огляд. Мені досі складно виїжджати на ярмарки і фестивалі, але якщо є те, що можна показати, не можна цього ховати.
Фото: з особистого архіву Павла Балабухи
Коли ми усі збираємося на ярмарках – це дуже круто. Ми можемо поділитися досвідом, обговорити важливі моменти, дати поради одне одному, просто поспілкуватися. Я хочу, щоб у моєму бізнесі були ветерани, але щоб їх цікавили не тільки гроші. Ми ж можемо обмінюватися досвідом і розвиватися.
Ще мені дуже допомогла Школа лідерства для учасників бойових дій. Я вже мав свою справу, знав, що хочу й надалі цим займатися і розвиватися, але вирішив туди сходити. Тепер всім раджу – не пошкодуйте часу. Там є групові завдання та індивідуальні. І це, до речі, хороший поштовх, щоб почати власну справу для тих, хто її ще не має. Труднощів там буде море, але вони стимулюватимуть. З часом втягуєшся і стає цікаво. А в результаті вийде готовий бізнес-план. Там викладачі – розкішні, які у всьому допоможуть. Вони вимогливі, але дають дуже багато.
Одним із завдань було організувати спільний проект. У нас це, в принципі, вийшло. Ми зробили загальний план, організували "Ветеранський гриль", і заробили на ньому те, що вклали. Але далі я не пішов, бо хотів зупинитися на своєму. На кожному занятті я дізнавався щось нове. Так, я знав, що витрачаю час, бо міг би виконувати якісь замовлення, але вирішив, що краще ці замовлення виконаю вночі. Викладачі розповідають те, про що сам навіть можеш не здогадуватись, а це важливо. Навіть якщо немає ідеї для бізнесу, можливо там її вдасться знайти".
Я скористалася нагодою і замовила у "Пана Кокоса" ляльковий будинок, про який мріяла все дитинство. Його є кому подарувати і поки Павло його виготовляє, я уявляю захоплення дитини, яка його отримає.
А замовити іграшки та декоративні прикраси інтер'єру "Пана Кокоса" можна через його сторінку у Facebook, через сайт pancocos.odoobudo.com, або шукайте на ярмарках та фестивалях, присвячених ветеранським бізнесам і українським виробам.
