"Ми маємо розмаїття залежності в медіа, а свободи не маємо"
"Та команда, яка прийшла до влади фундаментально не вірить у свободу слова. Боротьба за неї не змінилась" - з таких слів Євген Глібовицький розпочав панельну дискусію на медіа форумі.
Він зауважив, що медійні проекти, які стартували майже одночасно з початком Майдану, не стали платформою для легкого шляху перетворення української журналістики. "Громадське ТБ" не змогло зацікавити населення настільки, щоб запустити процес повної трансформації сучасної журналістики.
"Через це доведеться йти важким шляхом – перетворювати державні медіа в суспільні, а це потягне за собою купу викликів" - додав Євген Глібовицький.
Генеральний директор НТКУ Зураб Аласанія зауважив, що на шляху перетворення державних медіа на суспільні стоять не лише закони, які потрібно змінювати та писати нові, а й політична воля керівної верхівки та самих громадян.
"Нещодавна заява Миколи Томенка щодо не нагальності створення на базі НТКУ суспільного мовника дуже тривожить, бо ця людина має вагомі перспективи роботи у новому уряді" - зауважив Зураб Аласанія.
Українські медіа поки є такими ж відсталими для найпродвинутішої частини населення, як і чиновники. Тому їх не надто сприймають, проте попит на якісний контент дуже високий.
"Майдан – революція середнього класу. Бум тиражу "National Geographic" засвідчив, що є попит на якісний продукт" - додав Євген Глібовицький.
Зоя Казанжи додала, що незалежність потрібна не медіа, а суспільству, бо з нього все починається. Великою проблемою української журналістики, зокрема в Одесі, є те, що люди звикли отримувати завдання від начальства і невелику платню від них. Ця потреба настільки вкоренилась в них, що відучити їх від потреби цієї стабільності буде дуже складно.
"Якщо звільнити всіх представників державних ЗМІ та ще рік платити їм заробітню платню, то це буде меншою меншою шкодою, ніж залишити їх працювати" - підсумувала Зоя Казанжи.
"Люди виявилися неготовими до змін"
"Більшості людей в країні абсолютно байдуже на медіа. Їм треба пояснювати про зміни, які потрібні нашим ЗМІ, бо вони звикли до того, що їм давали 23 роки Незалежності, а перед тим ще 70 років їх годував СРСР", - розповів Зураб Аласанія.
Зоя Казанжи додала, що владі не вигідні будь-які незалежні ЗМІ. В Одеському регіоні більше 100 офіційно зареєстрованих телеканалів, серед яких 39 таких, які активно працюють. Проблема в тому, що вони працюють на певні інтереси, обслуговуючи певних осіб, а не всіх людей. Наприклад, в Одесі прекрасно видно абсолютно проросійські канали, які прикриваються прапорцем України з написом "Единая страна".
"Люди виявилися неготовими до змін. Вони їх хотіли, але до кінця не розуміли, що це має бути", - підсумувала Зоя Казанжи.
"Існування незалежної преси – ганьба для держави, бо преса апріорі має бути незалежною"
"Єдиною можливістю зберегти незалежні медіа в Білорусію були донори", - розповіла журналіст з Білорусі Юлія Слуцкая.
Вона зауважила, що в Білорусії, попри тиск влади, реальна журналістика змогла розвинутись, але медіа-менеджменту, тобто грамотному управлінню ЗМІ, ніхто не вчив. Для незалежних медіа грамотне управління – запорука існування.
Тиск на незалежні медіа в Білорусі здійснюється дуже просто – друк для недержавних медіа коштує в 5 разів дорожче, телефонне правосуддя діє на суди та рекламодавців.
"Вільні медіа роблять диктатуру неможливою, а демократію нестерпною", - зауважує Зураб Аласанія. Мабуть тому незалежні медіа Білорусії знаходяться не в межах Білорусії, а за кордоном.
Зоя Казанжи додає, що будь-якій владі не вигідні незалежні ЗМІ, бо тоді ніхто не робитиме чудову картинку про них. Така кількість залежних ЗМІ легко маніпулює населенням на користь інтересів свого власника. Останні вибори стали яскравим прикладом того, наскільки ефективною є така система, чи не так?
Юлія Слуцкая додає ще більше чорних фарб до цієї картини. Вона каже, що якби ви почитали декілька білоруських державних газет, то повернулись би до СРСР. Найкраще результат впливу на населення демонструє соціологія.
"70% населення Білорусії – це Донецька область. Нещодавно в нас проводили соціологічне опитування, щодо ставлення громадян до подій в Україні, то 70% опитаних сказали, що нова українська влада – хунта і бандерівці", - додає Юлія Слуцкая.
Як трансформовувати журналістику?
Зоя Казанжи вважає, що гумусом під ногами нового покоління має стати наше покоління. Воно має докласти всіх зусиль, щоб створити і підтримати суспільне мовлення. Юлія Слуцкая застерігає і каже, що поки в України відчинене вікно можливостей, поти його потрібно якнайбільше використовувати, бо незабаром цей період завершиться і буде знову пізно.
Найважливіше для української журналістики – відкриватись світу. Білоруська журналістка вважає, що важливо для української журналістики працювати не лише двома-трьома мовами, а працювати якнайбільшої кількістю мов світу, щоб більше людей мали де брати інформацію про Україну. Для того, щоб цей процес функціонував справно, необхідно вивчати найкращі медійні практики світу та впроваджувати їх в Україні.
"Якщо ви хочете змінити вашу журналістику, то маєте щоденно у побутових речах слідувати простим речам – поважати людську гідність, зважати на етику та поважати інших" - підсумував поляк Ян Пєкло.
