Донецьк: люди, поранені інформаційною нелюбов’ю

В кафе я замовила каву з молоком. Принесли просто каву, я випила її, але коли розраховувалася – бевкнула, що молока-то не було. Офіціант відповів: "Ну вот, тепер вы всем расскажете, что в Донецке плохие официанты!" Нічого подібного, запевнила я.

Коли їхала в таксі, поруч стався інцидент в автобусі – якийсь чоловік обкладав добірним матом тата з дитиною на плечах. Таксист зауважив: "Ну вот, теперьвы будете думать, что в Донецке все такие". Що ви, що ви, всяке буває, сказала я.

ДИВІТЬСЯ ФОТО, ВІДЕО: Донецькі активісти "потролили" сталіністів у річницю смерті вождя

На вокзалі я шукала колегу й звернулася до міліціонера, чи є тут інші каси, бо під головними я її не знайшла. Він відповів: "А вы шо, дивчына, думали, у нас тут в Донецке одна касса?"

Мені стало ніяково, що мешканці міста живуть у постійному очікуванні стороннього осуду. Інколи я говорила як вони, щоб побачити їх у природній ситуації – брала в дзьоба рибину й одягала на себе, так би мовити, костюм чаплі. Звичайнісінькі люди, тільки поранені інформаційною нелюбов’ю. Я б сказала, сталася велика педагогічна помилка. І навіть те, що я це кажу з позиції якогось уявного католицького місіонера в Африці - це теж велика помилка.

Оригінал: facebook.com/vira.baldyniuk