Дорога до Синевиру (фото)
Вивантажившись із дизельної електрички в Рахові, ми одразу купили квиток на автобус до Хуста. В багатьох українських містах, де мені доводилося бувати, від залізничного вокзалу так само курсують автобуси по різних напрямах. Це дуже зручно, що не треба було шукати автовокзал. План маршруту на день був такий: Ворохта-Рахів-Хуст-Міжгір'я-Синевирська поляна. Не дуже зручно, довго, але за день можна добратися)
Купивши квиток, пішли перекусити в сусіднє кафе. У призначений час приїхав червоний Ікарус, але місць у ньому не виявилося. Незважаючи на те, що у нас були квитки, водій запропонував їхати стоячи. Автобус їхав аж з Чернівців, і природно, водій набрав по шляху голосуючих і розмістив їх у своєму автобусі. Їхати 3 години (хоча по відстані кілометрів сто) стоячи не дуже хотілося. Нам пощастило, що на п'ятнадцять хвилин пізніше, до Хуста відправлявся місцевий маленький автобус. Не довго думаючи, ми обміняли квитки на нього. Це був ризикований вчинок, оскільки ми могли спізнитися на останній рейс до Міжгір'я. Але все обійшлося.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Еко-похід у Карпати. Як зробити гори чистими
З труднощами виїхали з Рахова, бо основна дорога була перекрита і ми поїхали якимись маленькими вуличками. "Рахів - найвисокогірніше місто і районний центр в Україні. Розташований у північно-східній частині Закарпатської області в гірській улоговині на висоті 430 м. над рівнем моря". І це відчувається.
Дорога дуже мальовнича, немов їдеш по гірській ущелині, і пролягає вона по самому краю двох держав. Майже на всьому шляху нас супроводжувала річка Тиса та жовто-сині прикордонні стовпчики, що розділяють Україну і Румунію. Проїжджали село Ділове, яке ми спостерігали з вершини Говерли. У ньому на кілька хвилин зробили зупинку біля КПП для перевірки документів. Проїжджали селище Солотвино, в якому знаходяться солоні озера.
Архітектура в тих прикордонних районах схожа більше на румунську: сірі будинки з пласкими дахами. У Солотвино, наприклад, на ганку будинку вішають велике кругле дзеркало. Для чого? Для мене це так і залишилося таємницею. Так, видивляючись по вікнах, ми приїхали в Хуст. Це місто справило негативне враження, з нього хотілося швидше виїхати. Воно може не таке вже й погане своєю архітектурою, але на автовокзалі серед гавкаючих собак, жебраків, п'яниць і інших сумнівних особистостей мені було не по собі.
На останній рейсовий автобус до Міжгір'я ми встигли. Через півтори години ми були на місці. Але ще залишалося подолати близько 30 км, щоб дістатися до кінцевого нашого пункту. Ми взяли таксі, бо автобуси туди вже не їздили. Таксист виявився приїжджим із Сум. Майже що земляк) З вітерцем, голодні і втомлені ми дісталися до готелю Арніка.
Щоб потрапити на озеро, потрібно пройти через охоронця повз готель і заплатити екологічний збір 10 гривень. Але ми викрутилися, сказавши, що приїхали в готель і як підемо до озера - заплатимо. Була десята година вечора і, природно, на озеро ми не збиралися.
Ранок нас не порадував, бо за вікном накрапав дощ. У горах погода мінлива. Ми взяли дощовики і попрямували до озера. Можна було йти по асфальтованій дорозі, але нам здалося, що цікавіше буде лісовою стежкою, вздовж якої встановлені таблички з видами тварин, які тут мешкають.
Уздовж дороги тече річка Теребля, встановлені альтанки для відпочинку, обладнані джерела з гірської питною водою. До озера йти близько кілометра.
Синевирське озеро - найбільше в Українських Карпатах. У ньому водиться форель, але ловити її і купатися заборонено.
Згідно з Вікіпедією, максимальна глибина становить 24 метри. Так і не скажеш. Чесно сказати, це озеро мене не так сильно вразило і від звичайного ставка воно відрізняється великою кількістю сосен навколо нього і тим, що знаходиться в горах. Але природа в Міжгір'ї теж чудова, особливо, коли оновилися барви листя після дощу.
Оригінал: krem-smetanka
