Кахетія: люди, вино та історія (фото)
Бути в Грузії та не спробувати місцевого вина неможливо. А де це робити, якщо не там, де, власне, проходять всі етапи від вирощування винограду до розливання цього чудового напою в пляшки? Саме так думав я, коли вибирав регіон Кахетію, як один з обов’язкових пунктів під час поїздки в Сакартвело.
Для початку варто визначитись з місцем проживання. З точки зору громадського транспорту найкращим вибором є столиця Кахетії – Телаві. Звідси можна доїхати практично в будь-яке місце регіону. З іншого боку, крім фортеці XVII століття в місті немає більше нічого цікавого. Минулого року тут розпочали масштабну реконструкцію, що закінчилась зовсім недавно, а тому виникає відчуття, що Телаві готується до свого другого народження.
Зважаючи на ці дві причини, я вирішив, що зупинюсь в іншому чудовому кахетинському містечку – Сігнагі. Його теж відносно недавно реконструювали та “причесали”, аж до того, що місто внесли в спадщину ЮНЕСКО (!). Сігнагі розташовується в самому серці Кахетії, на пагорбі, з якого відкривається панорама на всю Алазанську долину. В самому місті виникає відчуття, що це не зовсім та Грузія, до якої звикаєш в інших регіонах країни. Тут весь центр покритий бруківкою, архітектура типово грузинська, але балкони дуже нагадують про Баку, а дахи з червоної черепиці надають місту італійського чи хорватського колориту.
Добратись в Сігнагі можна як з Тбілісі (автовокзал Навтлугі на півдні столиці Грузії біля метро Самгорі), що буде коштувати 5 ларі, так і з Телаві. Маршруток їздить досить багато, остання відправляється близько шостої години вечора.
Завершивши оглядини Давид Гареджі, я транзитом через Тбілісі відправився саме туди. Завдяки рекомендаціям друзів, наперед було замовлено кімнату в гестхаузі “Nato&Lado”. Зразу повинен сказати, що знайомство з сім’єю, що опікується цим будинком, стало одним з найяскравіших спогадів мого перебування в Грузії. По дорозі до Сігнагі я розговорився з водієм маршрутки і, як тільки ми прибули до місця призначення, мене на машині вже зустрічав Ладо. Відверто кажучи, в цьому не було найменшої необхідності, бо йти до гестхаузу від площі буквально кілька хвилин.
Не встиг я зняти наплічник, як внизу вже був накритий “гостьовий” стіл. Марна справа спробувати описати ту смакоту, що готувала для нас жінка Ладо, Манана, чи пояснити, як ми змогли з’їсти та випити все те, що було на столі. Все-таки, коли подорожуєш сам, подібні речі сприймаються надзвичайно близько до серця. Відчуття, що ти опинився серед близьких людей, неможливо підробити.
В цей же час мені пощастило познайомитись з Джеффом, американським другом Ладо. Він приїхав в Грузію з Флориди на початку весни та планував пробути в Сігнагі два дні. В результаті він залишився там до цього часу та завершує будівництво власного житла. Неймовірно, чи не так?
Наступного ранку, в боротьбі з впливом чачі (грузинський самогон на винограді, як правило, від 35 до 70 градусів), я попрямував до автобусної зупинки. Машруткою, що їхала до Телаві, добрався до Веплісціхе, звідки вийшло буквально за пару хвилин застопити машину в сторону Кварелі. Про автостоп в Грузії варто сказати окремо. За час перебування в Сакартвело я скористався дружньою допомогою більше 10 водіїв, жодного разу не чекав довше, ніж 15 хвилин, а кожна поїздка супроводжувалась неймовірно щирими та цікавими розповідями.
Складається враження, що більшість грузинів мають пряме чи опосередковане відношення до України. Хтось служив тут, в когось живуть друзі чи родичі, а дехто просто колись їздив в гості чи планує це зробити найближчим часом.
Планом на перший день в Кахетії було відвідання колишньої столиці регіону, Гремі, та Некреського монастиря. Фортеця Гремі розташовується відразу біля дороги Кварелі-Телаві. Вона була збудована ще в XVI столітті Леваном Кахетинським, та деякий час залишалась царською резиденцією. Це тривало до моменту нападу перського володаря Шаха Аббаса в 1615 році. Так само, як і монастир Давид Гареджі, колись процвітаюче місто Гремі так і не змогло відновити своє колишнє лице. Невдовзі після цього столицю регіону перенесли в Телаві.
На території фортеці збереглась церква Архангелів з розписами шістнадцятого століття, де похоронений цар Леван, та дзвіниця, в приміщенні якої зараз знаходиться музей історії Кахетії (вхід – 3 ларі).
Після прогулянки територією фортеці, я вирішив сходити в Гремі та подивитись, як зараз живе колишня столиця винного регіону Грузії. На жаль, від минулої слави та розквіту не лишилось практично нічого. І хоча я побачив багато закинутих та напівзруйнованих будинків, проте люди залишились такими ж щирими та привітними, як і в інших куточках Грузії. Крім того саме в Гремі я спробував грузинський пломбір, смак якого мені нагадав про дитинство. В нас вже таких не роблять.
А мені потрібно було повертатись в сторону Кварелі, адже в чотирьох кілометрах від траси знаходиться Некреський монастир. На відміну від шляху до Гремі, куди я добирався двома маршрутками та однією машиною, дорога назад обійшлась взагалі без громадського транспорту. Справа в тому, що маршрутки Телаві-Кварелі та Телаві-Лагодехі їздять не так часто, як би цього хотілось.
Від повороту з головної дороги до входу на територію монастиря потрібно йти близько 40 хвилин. Природа навколо надзвичайно мальовнича, тому нудьгувати не доведеться.
До вершини гори, де знаходяться будівлі Некреського монастиря, можна доїхати на маршрутці, що курсує кожні півгодини. Дорога в дві сторони коштує всього 1 ларі, а в неймовірну спеку ця опція може стати дуже корисною. В комплекс монастиря входять церква IV століття, що вважається однією з найстаріших в Грузії, трьохцерковна базиліка VI століття, купольний храм, палац і трапезна VII-IX століть та інші.
Загалом на огляд всього комплексу потрібно не більше години часу. Дорогу вниз краще подолати пішки, адже краєвиди навколо дійсно чудові. А для зручності збоку дороги, яку лише пару років тому постелили бруківкою, стоять лавочки, та є навіть оглядовий майданчик.
На шляху назад до Сігнагі я зустрів ще чимало дійсно цікавих людей. Мені довелось добиратись 5 машинами, щоб врешті попасти в “місто кохання”. Його, до речі, називають так через можливість швидко та без проблем одружитись. Щось, на кшталт, грузинського Лас Вегасу.
Спочатку я їхав з грузином, що розповів мені про маленький виноградник недалеко від Кварелі, власником якого є Міхаїл Саакашвілі, потім ми розвозили хліб по магазинах Кахетії разом з двома тбіліськими приятелями, врешті хлопці з останньої попутки запросили мене на день народження свого друга, від відвідання якого я, на жаль, був змушений відмовитись. Адже наступного дня мене чекав трекінг до водоспаду Гургеніані. Але це вже частина іншої історії..
А вже надвечір другого дня я сидів в компанії сім’ї Созашвілі, яка поповнилась дочкою Ладо, Нато, та її чоловіком Валерієм. Згодом до нас приєдналась група веселих поляків, які теж до нестями закохались в Грузію. А в той момент, коли дві дочки Нато, Кето і Като, почали співати грузинських пісень, час, здавалось, зупинився. Вже не хотілось нікуди поспішати, сонце поволі сідало за обрій, а ластівки немов підспівували дівчатам. Саме з таких незабутніх моментів складаються найкращі мандрівки…
Врешті, моє знайомство з Сігнагі закінчилось візитом до монастиря Бодбе, що знаходиться в кількох кілометрах від міста. Останнього дня перебування в Кахетії я вирішив відвідати це священне для всіх грузинів місце. Саме тут похована свята Ніно, яка принесла в IV столітті християнство в Сакартвело. Територія навколо монастиря надзвичайно красива. Видно, що грузини дбають про те, щоб відновити та зберегти свої історичні та релігійні пам’ятки. В самому низу пагорба, на якому знаходиться монастир, є купальні. Навіть вранці формуються великі черги з охочих скупатись в них або просто набрати святої води. До купалень ведуть 653 (!) сходинки, тому треба враховувати, що шлях назад буде не таким вже й легким.
Загалом Кахетія справила на мене неймовірне враження. Впевнений, що поєднання смачної їжі, доброго вина та щирих людей нікого не залишить байдужим. Тому, якщо будете в Грузії, обов’язково завітайте в цей прекрасний сонячний регіон.
Оригінал: time2go.com.ua
