Козятин. Експрес-мандрівка (фото)
Про свій візит до містечка Козятин розповідає блогер posterrr:
"Того самого дня, коли я провів годину в Здолбунові мені випало стільки саме часу провести у ще одному відомому залізничному містечку - Козятині.
Згадуючи здолбунівські приємні несподіванки, від Козятина я теж сподівався на щось подібне. Все-таки міста подібні за розмірами, із спільною залізничною історією. Тож чому б Козятину не здивувати мене іще чимось, окрім свого красеня-вокзала?
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Привіт з-під землі. Мандрівка по шахтах Львівщини (фото)
Ну та розпочати все-одно доведеться саме з вокзалу. Але то приємний момент, адже він справді достойний того, аби ним вкотре помилуватись.
Ну а поки я бігаю довкола вокзалу із фотоапаратом, можете почитати, що писали про Козятин сто років назад в "Ілюстрованому путівнику по Південно-Західній Злізниці":
Казатин — едва-ли не самая важнейшая узловая станция Юго-Западных железных дорог с одним из лучших вокзалов всей русской рельсовой сети. Находясь на пути между Киевом и Одессою, в пункте соединения железнодорожных линий, ведущих с одной стороны на Брест и Граево, а с другой — на Умань, Казатин является весьма оживленным центром, где господствует постоянное движение, где круглыя сутки приходят и отходят поезда и безпрерывно сменяется спешащая, суетящаяся и волнующаяся толпа пассажиров.
До постройки железной дороги, окрестности Казатина были местностью пустынной, с редким населением, а самое место, занимаемое ныне станциею и станционными сооружениями, представляло из себя болотистую площадь совершенно негодную для обработки. Устройство здесь станции сразу обогатило все окрестное население и ныне район Казатина принадлежит к числу наиболее богатых местностей Киевской губернии.
Казатинский вокзал, как уже сказано выше, один из лучших вокзалов русской рельсовой сети; он построен архитектором А. В. Кобелевым по проекту архитектора В. И. Куликовскаго.
Здание вокзала расположено островом, т. е. с обеих сторон его проложены рельсовые пути; это значительно усиливает пропускную способность станции и дает возможность одновременно принимать и отпускать несколько поездов, устраняя в то же время хождение пассажиров по путям.
На деякий час перестану вас мучити старими текстами та піду роззирнутися всередину вокзалу.
На жаль, для відвідані зараз відкрита лише одна зала, що виходить на Шепетівську платформу. Решта приміщень зараз активно ремонтуються.
Особливо прикро, що на реконструкції і головна окраса вокзалу - кругла зала залізничного ресторану. А сто років тому вона виглядала так.
Казатин - это буфетная станция по преимуществу; при существующем росписании поездов остановки в Казатине приходятся во время завтрака, обеда, или ужина.
Внутри здания останавливает на себе внимание роскошная овальная зала I и II класса; масса света и воздуха, изящная орнаментировка, стильная мебель — все это делает эту залу одной из лучших во всех отношениях среди буфетных зал на русских железных дорогах.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Мандрівка Закарпаттям. Виноградів (фото)
А так зала-ресторан виглядала в 1970-му році
Кроме внешности казатинская зала отличается своими удобствами, так как все, что только необходимо пассажиру в пути сосредоточено здесь в ближайшем соседстве: так, билетная касса и телеграф выходят особыми окнами в залу, здесь-же рядом зала для приема багажа, с противоположной стороны — мужская и дамская уборная, парикмахер...
На площі перед вокзалом в густому листі маскується зелений від часу Ленін.
Ось так красиво виглядає банальний туалет. Судячи із кількості велосипедів біля нього, то це або єдиний на все місто туалет, або козятинці люблять справляти природні потреби не аби-де, а в елегантній обстановці :)
Довкола вокзалу наче вже все сфотографоване, тож переходжу шепетівські колії та йду вулицями в пошуках цікавинок.
Як на зло, нічого цікавого якраз і не трапляється, тож від безвиході знімаю сучасну церкву на старому цвинтарі (там серед буйних кущів іще виднілись верхівки старовинних надгробків, але жодної стежки до них не було, тож вони лишились недослідженими).
Знов перетинаю Шепетівську колію, тепер уже в зворотньому напрямку, та прямую вздовж сусідніх рейок в сторону Києва. На іншому боці залізничного полотна витинається цікава водонапірна башта стилю модерн.
Біля пішохідного мосту мене зустрічає паротяг серії "Л" (Лебедянського) - один з найкращих та наймасовіших радянських паровозів.
Якщо вірити набортному номеру Л-2309, то цей паротяг було збудовано у Коломні 1954-го року.
Забираюсь на пішохідний міст, аби перейти на інший бік колій, а звідти заодно роблю ще один знімок паровозу.
За київською колією, на жаль, такий самий дефіцит на цікавинки, як і за Шепетівською. Окрім згаданої раніше водонапірної башти я тут встиг побачити хіба ось таку церкву. Схоже, що її просто переробили із старого будинку.
Ну а це та сама красуня-башта. Якщо я раптом не пропустив ніяких інших веж, то це - пам'ятка архітектури 1890-го року.
Так і не побачивши більше нічого путнього, дещо розчарований повертаюся до вокзалу. Чесно кажучи, очікував від Козятина більшого. Добре, хоч вокзалом можна милуватися навіть і проїздом. І хоча навіс над пероном перешкоджає огляду всієї споруди, але і сам по собі він також дуже гарний.
А так вокзал виглядав минулого року, коли ще не було зведено навіс над платформою. Тепер саму споруду вокзалу вже повністю й не оціниш, через навіс.
Тим часом до платформи підігнали мою електричку, тож лізу всередину, де в першу ж чергу відчиняю вікно, бо задуха у вагонні страшенна. Так я й буду їхати майже всю дорогу до Вінниці, висунувши голову у вікно та дивлячись одним оком - назовні, а іншим - всередину.
Хоча всередині, за великим рахунком, дивитись особливо не було на що - перекошені двері, та наглухо заляпані вікна. Прозорість скла можете оцінити по останньому напів-прочиненому вікну - у відкритій смужці якого видно зелень, яку крізь скло і не вгледиш.
Чесно кажучи, Козятин залишив по собі доволі гнітючі враження. І хай там в них окрім вокзалу немає архітектури чи сутужно з асфальтом, але ж хоча б електричку можна було привести до людяного вигляду? Чомусь набагато старші електропоїзди здолбунівського депо, в яких іще навіть лави із віконними рамами дерев'яні, виглядають набагато охайніше. І це при тому, що я зайшов у неї вже наприкінці її маршруту, а не щойно з депо, як Козятин-Жмеринка... І жодних тобі написів в здолбунівській електричці чи сміття, і вікна, чомусь, прозорі...
фото здолбунівської електрички, для прикладу
Єдине, що втішає у тому Козятині, що бодай вокзал таки реставрують, і реставрують непогано. Може і до всього іншого колись руки дійдуть?"
Оригінал: posterrr.livejournal.com
