Лі Тернер: "Ми хочемо успішну Україну"

Чи можна бути оптимістом щодо України? Таке запитання ставить посол Британії в Україні Лі Тернер у своєму офіційному блозі. Відповідь на нього він дав у своєму виступі перед українською громадою в Британії. Про це - в офіційному блозі Лі Тернера:

"Коли я нещодавно був у Британії, я отримав запрошення виступити на зустрічі Союзу Українців у Великій Британії (СУБ) у їх центральному офісі, що розташований в районі Ноттінг Хілл.

Після зустрічі декілька людей сказали, що їм сподобалася моя промова.  Ми вирішили опублікувати її на нашому веб-сайті українською мовою, а англійською її можна прочитати на сайті СУБ. У ній ідеться про деякі виклики, які стоять перед Україною, про причини мого оптимізму та про мій досвід спілкування з українцями з різних куточків цієї чудової країни, які пишаються тим, що вони українці:

Перш за все, я хотів би подякувати СУБ за запрошення на цю зустріч. Не кожний посол отримує запрошення за зустріч від місцевої громадської організації, що представляє країну, в якій його або її призначено працювати.  Але мені пощастило познайомитися з СУБ кілька років тому, і з того часу я багато разів бував тут і познайомився з різними представниками цієї організації.  Я вже був у цій чудовій залі, в якій представлено вражаючу історію СУБ за останні 65 років.  І, звичайно, я також бачив бібліотеку, що розташована внизу, і скульптури Крука, які я також мав можливість побачити, коли їх виставляли в Києві. 

Тож чому британський уряд опікується Україною?  На те є три головні причини.  По-перше, Україна – це велика багатонаселена країна, яка має кордони з чотирма країнами-членами ЄС.  Вона має величезний економічний потенціал, має довгий кордон із Росією і її розташування є дуже важливим для нас.  Тому наші національні інтереси вимагають, щоб  Україна була стабільною, процвітаючою і демократичною.  Іще одна – дещо негативна –  причина полягає в тому, що ми не хочемо недієздатної держави (failed state). Ми не хочемо країни, яка є настільки нестабільною і катастрофічно керованою, що вона створює нестабільність у всьому регіоні. Ми хочемо успішну Україну. Третя причина полягає в тому, що ми хочемо бачити таку Україну, яка є настільки очевидно динамічною, демократичною і заможною, що це подаватиме сигнал усім іншим країнам в регіоні про можливість справжньої альтернативи, про приклад успішності країни.  Іншими словами, вам не потрібно покладатись на старі підпорки авторитаризму або припущення, що демократія тут не працює. Навпаки, Україна могла би стати країною, яка б підтвердила, що демократія працює.

Отже, саме за всіх цих причин Україна є важливою для нас.  Але – і це велике «але» – це не означає, що вона є для нас настільки важливою, що ми будемо оцінювати Україну за іншими стандартами.  За кілька хвилин я ще повернуся до цього питання. 

Тож, якщо я говорю, що ми хочемо мати успішну Україну, яка є демократичною, динамічною, потужною країною європейського зразка, – то що ми можемо для цього зробити?  Який вплив має британський уряд на те, що відбувається в Україні?  Що можу зробити я як посол, аби перетворити це в реальність?  Зараз очевидним є те, що ми співпрацюємо з Україною з багатьох напрямків.  Напр., ми спілкуємось, ми маємо практичне співробітництво.  І ми також маємо опосередковане співробітництво у вигляді торгівлі.  Що ж до підтримки спілкування, то, можливо, дехто з вас читав мій блог.  Це – один із способів спілкування.  Є також інші стандартні дипломатичні інструменти.  У своїй резиденції я влаштовую обіди один на один, на які, як здається (і мені дуже приємно про це говорити) майже кожна людина в Україні готова прийти і провести приватну розмову.  Я зустрічаюсь із урядовцями.  Я зустрічаюсь із редакторами газет та іншими особистостями, які, на наш погляд, формують суспільну думку, щоб вони могли ознайомитися з моїми поглядами на події.  У нас також є інші шляхи публічного спілкування.  Напр., на додаток до мого блогу Посольство має веб-сторінку, на якій ми розміщуємо інформацію.  Ми публікуємо заяви для преси.  Я виступаю з промовами.  Деякі з промов, які я зробив в Україні, були широко опубліковані.  У квітні 2011 р. я виступив в Оксфорді з промовою, на яку посилався в своєму блозі.  Я говорив про те, що в той час справи в Україні йшли не дуже добре: нам не подобалось, як проходять деякі судові процеси, і ми не були певні, що все було добре зі свободою слова, але це не було катастрофою. 

У листопаді 2011 р. у Донецьку я зробив ще одну промову, коли мене запросили виступити зі зверненням до Донецької торгово-промислової палати і Британсько-української торгової палати.  У тій промові я сказав: «Відверто кажучи, з квітня я змінив свою думку».  Тоді не тільки проводили судові процеси над лідерами опозиції, але й фактично посадили їх за ґрати, проти них висували багато нових звинувачень.  Було зрозуміло, що стан демократії погіршився ще глибше.  Тоді я сказав: «Дивіться, це вже інша ситуація».  Тож це є  приклади деяких способів нашого спілкування.  

Ми також можемо намагатись впливати на людей. Напр., ми маємо успішне військове співробітництво зі Збройними Силами України. Нещодавно я був у Львові, одному з моїх улюблених українських міст, де я відвідав військовий інститут.  Коли я обходив заклад, мені було цікаво бачити, що там було повно радників і навчальних посібників від країн НАТО.  Збройні Сили України мають велике бажання проводити військову підготовку за стандартами НАТО.  Вони також беруть участь у миротворчих операціях по всьому світу.  Таким чином, з кожним днем українські Збройні Сили стають більш схожими на збройні сили Західної Європи.  У такий спосіб ми співпрацюємо в багатьох сферах, зокрема, з питань правоохоронної діяльності та навчання, напр., викладання англійської мови по всій Україні, – ці обидва напрямки є дуже важливими і дають нам можливість допомагати, взаємодіяти та впливати на Україну.  

Ми також здійснюємо важливу проектну роботу.  Напр., ми намагаємося допомогти реформувати судочинну систему України.  Складне завдання, скажете ви.  Ви також можете заперечити, що нам це не вдається.  Ми намагалися допомогти зміцнити демократію, працюючи з Вестмінстерською фундацією за демократію і сприяючи підвищенню кваліфікації українських парламентарів, аби вони стали більш схожими на членів британського Парламенту.  Знову ж таки, ви можете сказати, що наші зусилля поки що не призвели до помітних результатів.  Утім, все це є корисними формами спілкування та співпраці. 

На разі я говорив про двосторонні форми спілкування, але тут є ще один великий гравець.  Я маю на увазі Європейський Союз.  Як ви всі знаєте, впродовж останніх п’яти років Україна і ЄС вели перемовини щодо двох пов’язаних між собою угод.  Головною угодою є Угода про асоціацію між ЄС і Україною, а додатковою угодою, яка не може набрати чинності без першої, є Угода про глибоку та всеосяжну зону вільної торгівлі (УГВЗВТ). 

Тепер, якщо я скажу, що Велика Британія та інші країни намагаються через двостороннє співробітництво допомогти Україні досягти стабільності, демократії та достатку, то ви зможете сказати, що ми є маленькі групи фахівців, які озброєні необхідними інструментами (планами, мапами, ідеями), але мають обмежені ресурси.  Для порівняння Угода про асоціацію з ЄС – це автострада, яку розбудовують десятки бульдозерів і тисячі робітників, аби з’єднати її з рештою країн ЄС, і тут органічно вписуються двосторонні зусилля окремих країн-членів ЄС.  Потенційно Угода про асоціацію є надзвичайно важливим механізмом для перетворень в Україні.

Але як Угода про асоціацію могла б це зробити?  Вона могла б це зробити, відкривши широкий простір для торгівлі та привівши у відповідність до стандартів ЄС українське законодавство і нормативно-правову базу в усіх сферах, з тим щоб, напр., якщо б ви були українським фермером, який займається виробництвом молока або іншої сільськогосподарської продукції, то ви мали б кращу можливість продавати її в ЄС, оскільки вона була б належним чином підготовлена та мала б усі необхідні сертифікаційні документи.  Це означало б, що, якби ви були промисловцем, то ви також мали б відповідні сертифікаційні документи, які надавали б вам можливість експортувати свою продукцію до ЄС.  Україна мала би привести своє законодавство і регуляторну базу до стандартів ЄС, але і ЄС надав би технічну експертизу, допомігши втілити це в життя.  Іншими словами, Угода про асоціацію та пов’язана з нею Угода про глибоку та всеосяжну зону вільної торгівлі є найбільш потужними інструментами, які ми маємо для того, щоб зробити Україну тією заможною, стабільною, демократичною країною, якою ми хочемо її бачити. 

Тепер про добру новину і погану новину стосовно Угоди про асоціацію.  Доброю новиною є те, що після років важких перемовин текст Угоди про асоціацію узгоджено.  Це означає, що Угода про асоціацію і УГВЗВТ готові набрати чинності.  Це чималий успіх, і це є потенційно дуже доброю новиною для ЄС і для України.  Поганою новиною є те, що для набуття чинності Угода про асоціацію має бути підписана кожним членом ЄС, а потім вона має бути ратифікована кожним парламентом в ЄС.  А країни-члени ЄС і сам ЄС недвозначно заявили, що, поки Україна не буде чітко відповідати стандартам ЄС у сфері демократичного розвитку і верховенства права, то немає підстав вірити у підписання і ратифікацію.  Це виводить на перший план велику проблему, велику зміну, що відбулася впродовж 2011 року: судові процеси над лідерами опозиції.

Тепер ви можете запитати, а чому не можна судити лідерів опозиції?  Таке трапляється в багатьох країнах.  Ніхто не стоїть вище законів.  Тим не менш, ми дотримуємося тієї думки, що судові процеси, які мали місце в Україні, є перш за все вибірковими, тобто вони не застосовуються однаково щодо всіх членів суспільства, а націлені виключно на опозиційних лідерів.  По-друге, ми дотримуємося тієї точки зору, що суди були небездоганними (flawed trials).  Іншими словами, якщо б хтось взяв навмання когось іншого, притяг його до суду зі словами: «Дивись, ось неспростовні свідчення і факти, які доводять твій злочин»; якщо б відбулись дебати між стороною обвинувачення і стороною захисту щодо того, чи той чи той факт узагалі мав місце; і якщо було б доведено поза будь-яким раціональним сумнівом, що дійсно ці злочини мали місце, то це одна форма суду.  Проте, в цих випадках, на жаль, для більшості спостерігачів, включно з нами, ці суди такими не виглядали.  Вони виглядали так, немов були задумані з метою підтвердити провину тих, проти кого були висунуті звинувачення.  І уряд Великої Британії разом із багатьма іншими урядами звернув особливу увагу на дослідження, проведені данським правником паном Лінґбо, який написав декілька звітів з аналізом судових справ проти лідерів опозиції, висловивши своє критичне ставлення до цих справ і зробивши висновок про їх невідповідність нормам ЄС.  Окрім того, ми також відряджали спостерігачів на ці судові засідання. Так, представники різних країн-членів ЄС ходили туди по черзі, аби оцінити і відчути, як проводились ці засідання. Я сам відвідав декілька засідань, і боюся, що з побаченого й почутого було важко зробити якийсь інший висновок, окрім того, що ці суди мали дуже серйозні недоліки. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: США вимагають звільнити Тимошенко

Висновок, який ми з усього цього зробили, полягає в тому, що до тих пір, поки, – і я дуже обережно це формулюю, – до тих пір, поки лідери опозиції, ув’язнені внаслідок судових справ, які ми вважаємо проблематичними, перебуватимуть за ґратами й не матимуть змоги брати участі в демократичному процесі, підписання Угоди про асоціацію та УГВЗВТ видається малоймовірним.  Навіть якщо, з будь-якої причини, одна з країн-членів скаже: «Але ж дивіться, Україна є дуже важливою для нас.  Ми не можемо дозволити їй зазнати невдачі.  Для нас це настільки важливо, що ми хотіли б втілити Угоду про асоціацію», то цього було б недостатньо, оскільки для можливості підписання вам спочатку довелось би переконувати всі 27 країн-членів і їхні парламенти.  

Тривають дебати з приводу другої частини тієї угоди – УГЗВТ, зокрема, чи могла б вона набрати чинності окремо від Угоди про асоціацію.  Документ передбачає, що «торгівельні» частини Угоди про асоціацію можуть вступити в силу раніше. Але для того, щоб це сталося, вам все одно перш за все потрібно буде підписати Угоду про асоціацію, тобто всі 27 країн-членів мають її підписати, перш ніж ви почнете втілювати положення про торгівлю. І, як я і говорив, за нинішніх обставин підстав для цього поки що немає. 

Отже, що буде далі? Передусім, я завжди залишаюсь оптимістом стосовно України. Це частина моєї роботи.  Мені дуже подобається Україна.  Я бажаю їй успіху і завжди шукаю речі, які можуть спрацювати.  Попереду чимало важливих подій, зокрема, жовтневі вибори народних депутатів України.  Буде цікаво побачити, чи зможуть лідери опозиції взяти участь у них.  Поки що це виглядає не дуже ймовірно, але виключати цього не можна.  Завжди є можливість того, що лідерів опозиції звільнять з тієї чи іншої причини.  Відбувається ще одна річ: Європейський суд з прав людини розглядає дві з цих справ.  Буде також цікаво побачити, що буде, коли він винесе рішення по цих справах, що саме він вирішить і як це вплине на ситуацію в Україні. Але деякі процеси в Україні розвиваються у вірному напрямку.  Минулого року ми мали економічне зростання приблизно 5%.  Проводяться деякі важливі реформи.  Напр., прийнято новий закон про неурядові організації, що є добрим, на наш погляд. Проводиться цікава пенсійна реформа, яка, на нашу думку, рухається у правильному напрямку.  Доволі стабільна макроекономічна ситуація.  

Проте ключовим показником у найближчий час є парламентські вибори у жовтні. Ми будемо уважно стежити за тим, наскільки вони відповідатимуть обіцянкам, які дала сама  Україна в рамках зобов’язань перед Радою Європи щодо проведення виборів за європейськими стандартами.  Є така можливість, що лідери опозиції все же будуть у в’язниці, але в усьому іншому вибори могли б пройти відносно вільно та справедливо.

Очевидно, що за таких обставин неможливо мати повністю вільні та справедливі вибори, але в інших аспектах вони могли б пройти відносно добре.  Саме тому я дуже радий, що український уряд запросив спостерігачів ОБСЄ/БДІПЛ (Бюро з демократичних інституцій та прав людини є підрозділом ОБСЄ, робота якого, окрім іншого, спрямована на проведення моніторингу виборів) приїхати й подивитися, як будуть проходити вибори.  Це допоможе показати, наскільки вільними та справедливими вони будуть. 

Наостанок кілька зауважень.  Один із ризиків ведення блогу полягає в тому, що ви отримуєте багато коментарів, а люди, які додають свої коментарі на блогах, не завжди говорять: «Який чудовий блог».  Дехто говорить: «Яке право ви маєте сувати свого носа в цю справу?  Який ви маєте до цього стосунок?»  Справедливе запитання.  Україна є суверенною державою.  Можна сказати, що іноземні країни не мають перейматись.  Моя відповідь така: це справа України, і вам вирішувати, чи хочете ви, щоб ми мали до цього стосунок, чи ні.  Якщо Україна хоче рухатися вперед, щоб стати більш європейською країною, то це означає, що Україна має дотримуватись європейських правил і європейських стандартів.  Класичним прикладом, який я вже наводив, є Угода про асоціацію.  Угода про асоціацію несе для України величезні переваги у вигляді дуже тісних робочих і торговельних відносин з ЄС.  Цими перевагами можуть скористатись тільки ті країни, які бажають рухатись у напрямку європейської інтеграції.  

Є інші варіанти.  Україна може вирішити, що вона хоче бути більш схожою на решту країн колишнього Радянського Союзу.  Я бачив пропозиції, в яких говорилося, що Україна може стати новим Китаєм.  Як на мене, то це не той шлях, яким потрібно йти, але деякі люди виступають саме за це.  Справа в тому, що ніхто не намагається примусити Україну що-небудь зробити.  Україні вирішувати, якою країною вона хоче бути.  Моє враження, яке склалося в результаті моїх спостережень в Україні, таке, що більшість людей в Україні хочуть, щоб Україна була країною європейського зразка.  

Є ще одне цікаве запитання.  Коли я розмовляю зі своїми друзями з різних країн, вони кажуть: «Чого хочуть люди на сході або заході України?  Можливо, люди на сході хочуть чогось іншого».  Я багато разів був і на сході, і на заході, і на півдні і на півночі України, і уявлення про те, що схід є якимось чином менш українським, ніж решта країни, є повною вигадкою.  Мій досвід каже про те, що люди на сході України є на 100% справжніми українцями, як і деінде в цій країні.  Пам’ятається, що коли я вивчав українську мову, відбувалась фінальна гра Ліги Європи.  Це був матч, у якому донецький «Шахтар» грав у фіналі проти німецького клубу «Гамбург», а в центрі Львова було встановлено величезний екран, на якому показували цей матч.  Якби ми були в Манчестері під час гри «Челсі» проти «Барселони» у фіналі, то я не виключаю, що деякі люди вболівали б за «Барселону»!  Але там, у Львові, на мій великий подив, усі вболівали за «Шахтар».  Фантастичний прояв національної єдності.  Здається, саме так і хоче далі крокувати Україна – як єдина нація.

Оригінал: blogs.fco.gov.uk/leighturner/, ukinukraine.fco.gov.uk