RSS
CУСПІЛЬСТВО БЛОГОСФЕРА

Марш на підтримку Павліченків. Як це було (фото, відео)

"Така у них солідарність"
"Маршем на підтримку родини Павліченків я просто вражена, - каже у своєму блозі громадський активіст Олена Білозерська. - По-перше, його масовістю. Людей було, думаю, мінімум тисяч п’ять. Коли зібралися у парку Шевченка, мені здалося, що їх порівняно небагато – десь біля тисячі. Але коли колона рушила, то, схоже, зайняла собою весь бульвар Шевченка від Шевченка до Щорса. Принаймні, побачити (вже не кажу сфотографувати) одразу всю колону мені не вдалося жодного разу...
Марш на підтримку Павліченків. Як це було (фото, відео) Фото: Олена Білозерська, poryad.com, bilozerska.info

Вони пройшли через весь центр міста до Лук’янівського СІЗО, де сидять зараз Павліченки в очікуванні апеляції.

По-друге, мене вразили самі футбольні вболівальники, яких, зрозуміло, на акції було відсотків 90. Я дуже далека від фанатського руху і бачу фанатів, тільки коли вони вертаються з матчу. Ні, я все розумію, що їм треба виплеснути емоції, і пам’ятаю, що фани поділяються на ультрас і “кузьмичів” – тобто, не всі фани обов’язково убухані пивом. Але ж після матчів видно і чутно саме убуханих і агресивних, від яких хочеться триматися подалі.

Так от, сьогодні – бачили б ви ті обличчя. Жодного п’яного. Жодного з бичком у зубах. Практично всі – з відкритими обличчями. Вигляд – зосереджений і занепокоєний. Були дядьки, були підлітки, але переважна більшість – молодь студентського віку.

Як вони чітко йшли! Як скандували заряди – “Свободу чесним! Свободу Павліченкам!”, “Сьогодні Павліченки, завтра ти!”, “Разом і до кінця!” (вперше почула цю кричалку українською, молодці), “Слава Україні – героям слава!”. І жодних прапорів, крім двох чи трьох – два, здається, державних, один червоно-чорний. Навіть плакатів майже не було, крім кількох банерів з єдиною вимогою – волю Павліченкам.

Колону не оточував кордон з “космонавтів”. Менти були майже непомітними. Ще у парку Шевченка слово узяв друг старшого Павліченка, юрист і колишній міліціонер, який у цій справі від початку. Він розповів, що на Дмитра Павліченка у СІЗО був замах, його спробували вбити. А ще – Дмитро побачив у своїх тюремних документах червону позначку, яка, як йому пояснили, означає те, що він нібито схильний до суїциду. Оскільки це неправда, звісно, самі Павліченки і їхні друзі злякалися, що Дмитра можуть убити, оформивши його смерть як самогубство.

Так що у фанатів справді був привід виходити. Якщо не помиляюся, 14 грудня буде апеляція. Щось я не дуже вірю у її результативність, але добиватися справедливості все одно варто.

А ось – перелік міст, де відбулися акції на підтримку батька і сина (взято з сайту theyarenotkillers.com): 

Армянськ, Афіни (Греція), Біла Церква, Білосток (Польща), Бобруйськ (Білорусь), Борисов (Білорусь), Братислава (Словаччина), Брест (Білорусь), Брно (Чехія), Бровари, Відень (Австрія), Вільнюс (Литва), Вінниця, Воронеж (Росія), Гомель (Білорусь), Дніпропетровськ, Донецьк, Івано-Франківськ, Жижков (Чехія), Жодіно (Білорусь), Запоріжжя, Заріччя, Казань (Росія), Каунас (Литва), Київ, Кишинів (Молдова), Кіровоград, Кладно (Чехія), Кошице (Словаччина), Кралове (Чехія), Краматорськ, Красний Луч, Краснодар (Росія), Краснодон, Кременчук, Кривий Ріг, Лімасол (Кіпр), Луганськ, Луцьк, Львів, Маріуполь, Миколаїв, Михайлівці (Словаччина), Мінськ (Білорусь), Могильов (Білорусь), Молодечно (Білорусь), Молодіжне, Москва (Росія), Мост (Чехія), Нижній Новгород (Росія), Нова Каховка, Новополоцьк (Білорусь), Новосибірськ (Росія), Одеса, Олександрія, Орськ (Росія), Охтирка, Плоєшті (Румунія), Полтава, Порту (Португалія), Прага (Чехія), Рівне, Ростов-на-Дону (Росія), Рязань (Росія), Санкт-Петербург (Росія), Севастополь, Сількеборг (Данія), Сімферополь, Солігорськ (Білорусь), Софія (Болгарія), Стара Загора (Болгарія), Стрий, Суми, Тбілісі (Грузія), Тернопіль, Тирасполь (Молдова), Тренчин (Словаччина), Ужгород, Уфа (Росія), Фастів, Харків, Херсон, Хімки (Росія), Хмельницький, Хомутов (Чехія), Челябінськ (Росія), Чернівці, Чернігів, Черкаси, Ялта, Ярославль (Росія)

Перелік вражає, правда?

А ще більше мене вразило – знаєте, що? Те, що не тому вони зібралися, що Павліченки – невинні. Невинних засуджених в Україні – ой-ой скільки. А тому, що молодший Павліченко належав до фанатського руху. Оце така у них солідарність, яка виходить за межі не тільки футбольних клубів, але й держав. Більше ні в якої групи людей я такої солідарності не бачила.

Всі знають, як миттєво злітаються таксисти, якщо на одного з них напали. І зрозуміло, чому: у них професія підвищеного ризику, без такого взаємного захисту вони просто не зможуть безпечно працювати. Але якщо йдеться не про грабіжника чи п’яного пасажира, який відмовляється платити за проїзд, а от якби таксиста посадили, скажімо, за таким самим звинуваченням – у вбивстві судді – хіба влаштували б його колеги такий масовий автопробіг на його підтримку? Чи пришли б вони бодай пішки, якщо бояться ДАІ?

А вболівальники з’їхались з усіх міст, включно із закордонними.

От це, що фанати – настільки масовий рух, що вони настільки стоять за своїх і що показали себе не п’яними хуліганами – ось це реально справляє враження. До речі, саме ж фанатам належить знамените гасло, в якому висловлюється подяка мешканцям Донбасу.

Було б, здавалося, більш доречним, якби посадили якогось молодого революціонера, все одно, лівого чи правого, і його побратими та симпатики поглядів, які він сповідує, вийшли на масову акцію. Але навіть цього я в наші часи уявити собі не можу.

Бо як тільки починається політика – людей як перемикає. Вони підсвідомо відчувають, що якийсь розумник хоче їх безкоштовно або за копійки використати, аби дорватися до влади і там трошки грошенят покрасти.
І сидять вдома.

Навіть непроплачені учасники політичних акцій, які самі по собі зараз рідкісне явище – вони ж майже ніколи не приїздять за свій рахунок. Політсила не платить їм за участь в акції, але транспорт організовує. Мені завжди здавалося, що це справедливо і правильно – бо чи багато у нас людей, які запросто можуть відкусити від родинного бюджету гроші на квиток через всю Україну і назад?

А тут – ну, не знаю я, як ці вболівальники організувалися, але схоже, що приїхали за свої. Мабуть, не без того, що десь склали списки тих, хто дуже хоче поїхати, але з матеріальних причин не може, і скинулись між собою їм на квитки. Чи просто не брали з них за місце у спільному автобусі. Але ж в цілому – приїхали усі за свої.

І дуже сумно мені, що коли йдеться про двох звичайних людей, хай навіть і невинних, можлива така масова підтримка – лише тому, що молодий хлопець, з яким пізніше сталася біда, цікавився футболом. Чи був би він гіршим, якби не цікавився? І скільки по всій Україні таких невинних хлопців? І вся наша держава – вона ж теж невинна, а з нею що роблять? Але не виходять люди.

Мені здається, я знаю, чому. Бо одного разу раніше народ пішов попереду політиків і здобув для них владу, доклавши задля цього чималих зусиль – щоб політики потім відстоювали його інтереси. Але вони, отримавши цю владу, почали красти і гризтися між собою.

А народ же все бачить, тому що очей у нього багато – мільйони. І все чує, бо й вух у нього мільйони. І пробує зараз народ інший варіант дій: а йдіть-но тепер ви, політики, і здобувайте владу для мене. І випхав поперед себе політиків – проголосував за них. А сам не вийшов – сидить біля телевізору із запасами попкорну і готується рахувати тушок.

У кого не буде тушок – за тим народ і піде. Зовсім не буде чесних політиків – прийдуть терористи, а народ біля телевізорів з попкорном буде їм співчувати.

Оригінал: bilozerska.info

Підписуйтесь на iPress.ua в соціальних мережах Twitter, Facebook та Google+. Будьте в курсі останніх новин. Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити редакцію
Розкажіть друзям!

Читайте новини також російською мовою.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

КОМЕНТАРІ (0) +

Додати коментар

26 11 2012 12:03
МЕДІА
iPRESS РАДИТЬ
СТАТТІ