Про що не говорять священики під час проповіді
Нещодавно інтернет сколихнула стаття отця про гріхи, які майже ніколи не почуєш під час сповіді. Коли прочитала її, а пізніше і так звану другу частину, то була в захваті не стільки від того, що почерпнула щось нове, а більше від відваги отця писати про такі речі. Це стало своєрідним поштовхом написати про те, що давно болить.
Отож, я є парафіянкою УГКЦ більше, ніж 16 років. Спершу ходила до церкви, бо бабця заставляли, а вже з віком почала розуміти певні ланки віри, щось глибше і духовне. Щось, без чого не можна дихати. Напевно твердо можу сказати, що ще донедавна сприймала віру дещо романтично, і лише тепер із розумом. Можливо саме цей романтизм не дозволяв раніше покритикувати священиків.
І так... я не сприймаю проповіді, коли отець переказує Євангеліє, чи говорить про наболілі речі глибоко духовно, що для звичайної смертної особи, яка не має богословської освіти, є просто незрозумілими і виглядають поверхнево. Кажуть, що незнання не звільняє від відповідальності, та все ж часто люди справді не розуміють певних моральних речей, з якими зустрічаються, чи можливо про це не знають і священнослужителі?
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чому багаті країни менш релігійні?
Для прикладу, часто можна почути про цінний дар життя, але я ніколи не чула у церкві під час проповіді про методи контрацепції, про недопустимість використання презервативів християнськими парами, контрацептивних таблеток, про перерваний статевий акт чи внутрішньоматкові засоби («спіраль»), не говорячи вже про хірургічні способи, такі як перев'язування маткових труб чи перетинання (клемування) сім'явиносних проток. Погоджуюсь, що питання статевості людини завжди були і залишаються делікатними, та все ж, я ніколи не чула про заборону мастурбування, гомосексуалізм.
Дуже часто у церкві говориться про любов до ближнього чи у сім'ї. Найбільше поняття, найцікавіше і найширше - та що ми про нього знаєм?! Я ніколи не чула під час проповіді про пожертвування частинки себе для ближнього, наприклад, про донорство крові, що є величезною проблемою в Україні чи про добровільне, без матеріальної вигоди, дарування органів.
Я ніколи не чула про любов до свого тіла, про неврегульоване харчування та сон, про 5 чашок кави на день, про куріння. Зрештою, рідко можна було почути про застереження на час святкування Великих Свят щодо кількості алкоголю. Я ніколи не чула про безпеку на дорозі, про використання ременя чи шолома, надмірну швидкість.
Оглядаючись на свої студентські роки, жалію, що ніколи не чула про обов'язки на кожному етапі життя. Про те, що не можна списувати, пропускати заняття, зрештою давати хабарі, в якому вигляді вони б не були (гроші чи так звані «кульочки»). Я рідко чула про цінність часу: про багатогодинне сидіння в інтернеті, соціальних мережах, захоплення серіалами. Не чула про марнотратство у нічних клубах чи на відпочинку.
Чомусь так рідко порушуються питання екології: я не знаю чи можна купувати ялинку перед святами, використовувати пластиковий посуд, про економію води і т. д…
Є багато речей, які, можливо, треба самому пізнавати. Але людина часто в таких питаннях, не побоюсь цього слова, є лінивою. Часом її треба підштовхнути шукати відповіді. І допоки церква, принаймі на теренах Галичини, є свого роду авторитетом, то кому як не священнослужителям просвічувати народ у моральній стороні вищезазначених питань?!
Оригінал: dyvensvit.org/blogs
